Джессі Бертон. Одна мить немов тисяча годин
 Її батько був архітектором, реставратором кераміки, мати викладала у коледжі підвищення кваліфікації. Донька ж охоче відвідувала школу англіканської церкви «Леді Маргарет» у Фулхемі та захоплювалась акторською майстерністю, граючи в телевізійних драмах. Вона вступила в Оксфорд, щоб читати англійською та іспанською, а потім до Центральної школи мови та драми.Але з акторською кар`єрою не склалося. «Треба бути дзен і визнати, що є багато речей, які ти не можеш контролювати. Але зворотний бік у тому, що треба бути завзятим, амбітним і жорстким – це парадокс особистості…» – читаємо в одному з її останніх інтерв`ю «The Guardian».Насправді, вона є різною.Починала Бертон як автор літератури для дітей, а її улюбленою письменницею, на той час, була Хіларі Мантел. Перший роман був написаний під час студентства письменницького курсу Кертіса Брауна. Саме Twitter вона може завдячувати його виданню. Після чотирьох років роботи вона знайшла в соціальній мережі сторінку книжкового агента, до якого й звернулась. Мова про Джульетту Мюхенс і роман «Мініатюрист», який у 2013 став предметом «війн видавництв». Право його видавати виборювали. На сьогодні Бертон написала чотири романи: «Мініатюрист», «Муза», «Сповідь» і «Будинок удачі». «Мініатюрист» і «Муза» є бестселерами «Sunday Times», «The New York Times» і «Книгою перед сном» на «Radio 4». В рік публікації «Мініатюрист» був проданий тиражем понад мільйон екземплярів і став різдвяним топовим виданням Великої Британії. А також Книгою року Національної книжкової премії та Книгою року «Waterstones 2014». У 2017 році був екранізований «BBC One». «Сповідь» миттєво стала бестселером «Sunday Times», а на «Radio 4» знов «Книгою перед сном». «Будинок удачі» теж сподобався «Sunday Times». Бертон також пише есеї та огляди для «The New York Times», «Harpers Bazaar UK», «The Wall Street Journal», «The Independent», «Vogue», «Elle», «Red», «Grazia», «Lonely Planet Traveler» і «The Spectator». «Harpers Bazaar US» і «Stylist» публікували її оповідання. Її романи перекладено сорока мовами світу. На питання журналістів відповідає відкрито та захоплено, іноді – лаконічно та жорстко, безапеляційно та неочікувано. Письменниця полюбляє подорожувати, себе вважає фантазеркою, а свою літературну творчість ескапістською. Жити мріє в Іспанії чи Південній Америці. Найбільш сильне враження останніх років – подорож колумбійськими тропічними лісами. «Я вирушила на дерев'яному каное вночі до Амазонки... І шум – жаби, жаби, кажани, мавпи та манго, що стукають по бляшаному даху… Я не турбувалася про майбутнє, воно було дивно блаженним. І я подумала: «Чому я не роблю і не поводжуся так весь час?» Це не було дивним, просто я зрозуміла, що почуваюся цілком сама собою – що б це не означало». Британська письменниця Джессі Бертон, схожа на іспанку, з чудовою усмішкою та залізним характером у «Пунктирі». «Деякі люди вірять, що доля записана у нашій крові з моменту народження. Але хто її пише? Боги? Чи це рок, таємнича суміш народження та зоряного світла? Ми сплановані, просто цього не знаємо. Ми йдемо вже сформованим шляхом, і ті, хто відхиляється від нього, розбиваються і вмирають. Але є й ті, хто вважає, що ми народжуємось білими листками. Ми чисті, як джерельна вода, але стаємо творцями власних ураганів». «Дивний світ, де люди переконують один одного, що вони живі, що це пончик, а це цегла, а це миша. Пояснюють, де радість чи сум». «Для людини все – іграшка. Вона завжди дитина». «Їй здавалося, що добро – це обійми, усмішка, несподівана добра справа. Їй якось не спадало на думку, що доброта може виражатися у бездіяльності, стриманості, відчуженості».  «Коли щось, що ви зробили приватно, або більш для себе, споживається масово, іронія полягає в тому, що збільшувальне скло горить на вас як на особистості ще яскравіше».«Немає нічого складнішого у світі, ніж ясно викласти свою історію. Ми складні істоти незалежно від того, змії у нас замість волосся чи ні, хто ми і чому ми такі, які є. Не думаю, що на Олімпі знайдеться душа, яка могла б легко пояснити перипетії свого життя...». «Понад мільйон людей купили мій перший роман, права на телебачення були опціоновані, Мартін Скорсезе завантажив його у свій Kindle, Spice Girl написали в Twitter про те, що роман сподобався, Vogue попросив мене позувати для портрета». «Потрібно завжди дослухатися до своєї інтуїції». «Одна мить як тисяча годин». «Гадаю років через сто будуть читати моїх сучасників Зеді Сміт, Чимаманду Нгозі Адічі, Валерію Луїзеллі, Марлона Джеймса». «Життя – це правда, посилена брехнею. Не встигнеш збагнути, як брехня вже перетворилася на правду. Або навпаки?». «…пам'ять – і благословення, і прокляття. Вам не вдасться стерти погані спогади, але життя без жалю – непрожите життя. Те, що ви пам'ятаєте і в якому вигляді, робить вас тими, ким ви є. Можливо, у вас є вибір, можливо його немає…». «Усі ми родом із дитинства – країни, яку неможливо показати на карті». «Уявлення про кохання – краще, ніж порожнеча, яку кохання після себе залишає». «У житті важливо відчувати, що ти мандруєш, мати почуття мети. Прибуття може спантеличити. Шекспір зрозумів це, промовивши у «Венеціанському купці»: «Все, що є, скоріше переслідується, ніж приносить задоволення», і Пікассо, якось сказав, що хотів би залишити всі свої картини незакінченими, тому що з завершенням приходить «почуття смерті…». Уістен Х. Оден зауважив, що його вірші ніколи не закінчувалися, лише «відкладалися». «Людину, яку дуже добре знаєш, часом важко кохати». «Не можна вірити всьому, що тобі кажуть, навіть дуже переконливо». «Невдача була моїм другом набагато довше, ніж успіх. Я знала його ритми, пристосувала свій крок до його тремтячої ходи».
«Приховані таланти? Я працюю». «Ти можеш мати всі багатства світу та відчувати, ніби перебуваєш у в'язниці». «У кожного з нас бувають моменти в житті, коли ми оглядаємося назад і запитуємо, чи правильно ми вчинили. Якби ми сказали чи зробили щось по-іншому, чи став би результат кращим?». «Що стосується питання недооцінений… Якщо ви маєте на увазі автора, якого прочитало недостатньо людей, гадаю це чудовий «Життєвий малюнок» Робіна Блека. Якщо мова про те, що недостатня кількість літературних критиків лізе зі шкіри, щоб визнати авторську майстерність і важливість, то я назву Кейт Аткінсон». «Успіх може так само зруйнувати ваше самовідчуття, як і невдача: він просто травмує менш кваліфікованим чином. Він є суворим випробуванням, але це зізнання навряд додає мені голосів співчуття». «Я цілеспрямована, залізна людина, коли справа доходить до того, що я хочу робити. Так каже моя мама. Нещодавно вона сказала мені: "Ну, Джессі, ти завжди робила те, що хотіла". І я подумала: "Невже?"» «Я не маю абстрактних муз, мої музи – це всі люди, яких я любила. Люди не завжди хочуть це визнавати, але той, кого ви любите, може перекалібрувати ваші атоми, змінити те, хто ви є, і ці відносини – в мене їх було не так багато – були перетворені на вигадку». Посилання на аудіоподкасти: Перейти Джерела: Фото: https://www.wsj.com/articles/jessie-burton-a-week-in-the-life-of-the-novelist-1425574844, https://www.the-tls.co.uk/articles/twenty-questions-jessie-burton/, https://www.gettyimages.ie/photos/jessie-burton. https://www.the-tls.co.uk/articles/twenty-questions-jessie-burton/ https://www.theguardian.com/books/2016/jun/26/jessie-burton-success-failure-miniaturist-muse-interview https://chitaka.com.ua/knigi/miniatyuryst/ Гросхэнс, Бет. Когда дети садятся на шею. Наведите в доме порядок! / Б. Гросхэнс, Дж. Бертон. – СПб. : Питер, 2009. – 352 с. – (Вы и ваш ребенок). – Пер. с англ. 13.09.2023 |
Спецпроєкт
