Луї Армстронг: «Для джазового музиканта дуже важлива пам'ять про минуле»
 З чого складається наша пам'ять? З яких барв, відчуттів, емоцій? Якими нас згадуватимуть, якщо взагалі згадуватимуть.Володар неповторних голосу, звуку труби, посмішки.Не лише його музика, а й сама особистість зачаровували. Щирий, з душею навстіж. Скромний. Суперечливий. Активно та відкрито не сприймав конкурентів, хоча іноді й визнавав їхні здібності. Обожнював аплодисменти. Навіть коли став знаменитим, його вважали людиною боязкою та нерішучою, бо не припиняв звертався за порадами з питань, які міг чудово вирішити самостійно. «Але коли виходив на сцену і починав хорус за хорусом виконувати пристрасну, як ракета мелодію, що рветься в небо, відкривалась така впевненість, що багатотисячна аудиторія переставала помічати інших музикантів», – зазначав американський джазовий критик і біограф Армстронга Джеймс Лінкольн Колліер.Луї рухався сходинками долі вдячно та віддано. Так, його артистична кар'єра розвивалася ривками, але він ніколи не зраджував обраному шляху. «Можливо, тому і лишався на самоті, особливо в періоди крутих поворотних змін, що відбувалися в джазі (поява бопа, модального джазу, джаз-року тощо)». Самота ця споріднена з недосяжною нікому, підкореною ним вершиною, спускатися з якої він категорично не вважав за потрібне. Френк Синатра в присутності прижиттєвої легенди почувався скромніше за скромного та справедливо вважав, що Луї мав майстерність справжнього артиста, силу демона та серце лева. І в мить слави, і в мить негараздів. Він ніколи не змінював собі, назавжди лишаючись природнім Нью-Орлеанським хлопчиною, в якого в дитинстві було одночасно не більше трьох чи чотирьох предметів одягу та який узимку та влітку бігав босоніж. Підставляти маківку сонцю та дощу, торкатися оголеними п'ятами планети – привілей поцілованих Богом. Він не переймався навіть точною датою свого народження, позначив її на власний розсуд, а саме – 4 липня 1900 року, обравши День Незалежності США. Вже після його смерті було знайдено запис про хрещення, де вказано термін роком пізніше. До того ж, дослідники з'ясують, що в 1918 Армстронг був зареєстрований як призовник. Заповнюючи формуляр, чиновник спочатку позначив дату народження 4 липня 18… Потім поверх вісімки поставив дев'ятку й вийшло 1900. Можливо, просто помилився, але швидше за все, за зрозумілих обставин, Луї тоді свідомо скорегував собі вік. Все це змушує думати, що насправді він з'явився на світ саме в 1898-му. Як зазначав, «біографія зірок пишеться не для того, щоб виявилася істина». Це цілковито про нього. Дослідникам доведеться чимало потрудитися, щоб скласти пазли його справжнього строкатого життя. Тому спиратися на спогади Армстронга не завжди доречно та вдячно, хоча Луї вирізнявся набагато більшою відвертістю, ніж інші знаменитості. Разом із тим, він мав глибоко укорінену звичку нікого не ображати й тому багато про що замовчував. А, можливо, просто відсікав первинне від зайвого. Так чи інакше та ж історія стосується його імені, бо якщо послухати архівні записи, що зберігаються в Louis Armstrong House Museum (м. Нью-Йорк, США), почуємо, що він промовляв його як «Льюїс», так саме, як у записі всесвітньо відомого треку «Hello, Dolli!». Серія наших блогових публікацій не намагатиметься охопити все об'ємне життя генія, тим більше в повному контексті історії джазової музики. Спробуємо пунктирно позначити головні витокові речі так званого «дочикагського періоду», що й зробили Луї Армстронга неповторною легендою музики із силою демона та серцем лева. Сформували особистість, яка мала пам'ять на почуття в усіх подробицях, що яскраво підсвітлювали та просочували його легендарну музику. Саме завдяки цій дорогоцінній пам'яті Сачмо, ми про нього й згадуємо.  Його перший виступ, де інстументом була звичайна бляшанка, стався біля торгового фургончика родини польського еврея Морріса Карнофські, якого Льюїс вважав родичем, бо той щиро опікувався хлопчиною. Матінка, яка народила сина в шістнадцять, переймалася виключно собою, батько Віллі покинув родину або ще до народження Льюїса, або одразу після. Протягом багатьох років він не докладав жодних зусиль, щоб підтримувати контакт із сином, і фактично нічого для нього не зробив. Армстронг завжди відчував пекучу образу на батька, майже ніколи про нього не згадував, а якщо й висловлювався, то досить їдко. У книзі «Satchmo: My Life in New Orleans» читаємо: «У батька не залишалося часу вчити мене чомусь. Він був занадто зайнятий шльондрами». Справедливости ради позначимо, не лише ними.Віллі Армстронг мав іншу сім'ю, в якій був дбайливим батьком і надійним чоловіком. У ті роки знайти хорошу роботу в Новому Орлеані було важко, але майже тридцять років він пропрацював на скипидарному заводі, зробивши непогану кар'єру від робітника котельні (найважчої роботи в умовах субтропіків) до наглядача. До обов'язків його, в тому числі, входили найм і звільнення робітників-негрів. За спогадами Луї, батько був «кмітливим, високим, струнким, з цікавою зовнішністю. Коли він як церемоніймейстер параду марширував на чолі колони, ми, хлопчаки, мліли від захоплення». Але образа на все життя затьмарювала інші враження. Якось ближче до сімдесяти в інтерв'ю Лері Кінгу Армстронг зізнався: «Коли помер батько, я був на гастролях у Європі. Я не поїхав на його похорон і навіть не надіслав телеграму. А чому, власне кажучи, я повинен був це робити? У нього ніколи не залишалося часу для мене і Мейенн (матуся)». Усе подальше життя Луї намагатиметься стати для родини справжньою опорою. Все життя буде крок за кроком долати невміння пробивати собі дорогу самотужки, не схиляючись перед різнополярними авторитетами, що траплялися на його шляху постійно. А поки його сором'язливість і невпевненість завадять першому коханню, в яке поринув у дванадцять-тринадцять. Для широкої публіки Армстронг був веселим, життєрадісним артистом, як сам себе називав, «розважачем», готовим заради аплодисментів на багато трюків, здавалось, ніяк не пов'язаних із музикою. Але це сприйняття, споріднене з образом улюбленого клоуна, поверхневе. Лише небагатьом пощастило знали його іншим. Так часто трапляється із талантами та геніями. «Розшифрувати» та зчитати їхні справжні коди вдається лише обраним, співзвучним. «Цілком однозначно те, що Сачмо один із найбільших музикантів XX століття, бо чи не єдиний «реконструював» ранній джаз, піднявши його на новий незнаний до того рівень». Сам він уникав цього терміну, називаючи джаз музикою. Але, безумовно, «впливу Армстронга зазнала навіть класика Аарона Копленда, Даріюса Мійо, Франсіса Пуленка, Артюра Онеггера. Без Армстронга весь сучасний музичний світ був би іншим». Ось чому, знані музикознавці всього світу визнають його музичним генієм своєї епохи, а ми, гортаючи сторінки його життя, вкотре розуміємо – доля є. Отже, батькові Луї був байдужий, на матір сподіватися не доводилося. Обидва залишали його без догляду, і розраховувати він міг лише на турботу сусідок, багато з яких були повіями. Коли маленький Луї вкотре лишався сам, без їжі, вони брали його до себе і доглядали. Через багато років Армстронг назве їх «сестрами», які фактично його виростили. До п'яти рочків Луї виховувала бабуся, якій він допомагав поратися по господарству, за що отримував п'ятак і гадав, що є найбагатшою людиною в світі. Бабуся по батькові в минулому була рабинею. Джозефіна Армстронг дожила до дев'яноста одного року. Будинок, де мешкала та доглядала онука, був одноповерховою хатиною з дерев'яним каркасом, обшитим нефарбованими дошками. На подвір'ї розміщувалися традиційний бак для води та вбиральня. Джозефіна заробляла пранням. Луї зберіг спогад про те, як бабуся брала його із собою до клієнтів, будинки яких здавались йому палацами. Ймовірно, вона була суворіша з Луї, ніж матінка Мейенн. Коли дитина бешкетувала, вона відправляла її у двір зрізати лозину тунгового дерева для шмагання. Разом із бабусею Луї регулярно ходив до церкви. Коли став старшим, вона віддала його до початкової школи.Йому дійсно завжди бракувало справжнього батька. Натомість не бракувало тих, кого називав «вітчимами». Мініатюрна, кремезна, жвава Мейєнн, мала успіх у чоловіків. За дванадцять років, що Луї прожив на вулиці Пердідо, в його будинку побувало щонайменше шість «вітчимів», але звичайно то не були справжні турбота, захист, поради та допомога, на які очікував та яких потребував. Луї було близько двох рочків, коли Мейєнн народила другу дитину, дівчинку Беатріс.  Про Мері Енн, матінку Луї, яку близькі звали Мейєнн відомо, що вона народилася на початку 80-х XVIII століття в маленькому містечку Бутт. У дівоцтві, напевно, мала прізвище Майлз, в дитинстві або в ранній юності перебралася до Нового Орлеану. У п'ятнадцять, почала зустрічатися з Віллі Армстронгом. Так, вона часто кидала дітей на жалісливих сусідів і зникала. До того ж, надто покладалася на Луї як на помічника та годувальника. Незважаючи на це, між нею та сином склалися теплі стосунки, які залишалися такими аж до її смерті, що настала порівняно рано, коли їй було трохи більше за сорок. Вона по-своєму турбувалася про сина і намагалась зробити для нього все, що було в її силах. Навіть, коли він був уже дорослим хлопчиком і мешкав і Чікаго, вирушала на допомогу, ледь почувши, що в її Льюїса якість неприємності.Мейєнн звала сина Люїсом. Йому дуже подобалося це повніше ім'я, тим більше майже ніхто до нього так не звертався. Для більшості, в тому числі й для дружин, він був просто Луї. Між матір'ю та сином склалися стосунки, які швидше нагадували стосунки між братом і сестрою. Якось він зізнався, що плакав лише раз у житті – коли закривали труну Мейєнн. Він насправді не часто давав волю сльозам.Неможливо навіть уявити, чого був позбавлений Армстронг у дитинстві. Через роки його четверта дружина Люсіль Уїлсон, з якою він прожив у шлюбі понад тридцять років, розповіла дослідникові джазу Нету Хентоффу неймовірну різдвяну історію. Колись під час гастролей Люсіль купила маленьку різдвяну ялинку, лампочки... «Лежачи в ліжку, Луї не відриваючись дивився на ялинку. У нього були очі як у дитини, коли він бачить щось незвичайне... «Не вимикай лампочки, – попросив Луї.– Нехай горять. Я хочу дивитися на них, ти знаєш, це моя перша в житті ялинка». Я не могла навіть уявити, що, доживши до сорока років, Армстронг ніколи не мав ялинки. …В мене стискалося серце, коли я почула його зізнання. Наступного дня, 26 грудня, ми мали виїхати до Канзас-Сіті. Різдво минуло, і я хотіла залишити ялинку в готелі, але Луї попросив: «…давай не залишатимемо її тут. Візьмемо деревце з собою». Довелося збирати зелену красуню в дорогу, і почалася її подорож разом з нами нічними поїздами з міста до міста». Пам'ять про нужденне дитинство ніколи його не полишала. Але, незважаючи на всі жахіття та випробування, він зберіг про нього найкращі спогади, без яких неможливо уявити ані його подальше життя, ані музику. Одночасно хлопчик відвідував недільну церковну школу. В юнацькі роки носив блакитну бавовняну куртку і такі ж штани, які діставалися йому від шанувальників Мейєнн. У Новому Орлеані всі підлітки до повноліття ходили в шортах. Ріс Льюїс у доволі небезпечному районі, який називали «полем битви». На щастя, в тому ж кварталі жив його дядько Ісаак Майлз, удівець із шістьма дітьми, який працював у порту вантажником на пароплавах. Важка, погано оплачувана робота, сім'я постійно ледь зводила кінці з кінцями. Проте щоразу, коли Мейенн йшла надовго з дому, він брав Луї та Маму Люсі, як звали маленьку Беатрис, до себе. Це була напрочуд чуйна, свята людина. Армстронг згадував:  «Дядько Ісаак заробляв мало, та й робота у нього була не завжди. Але все ж таки йому зазвичай вдавалося і нагодувати всіх дітей, і одягнути їх в чисті сорочки. Сім'я жила в одній кімнаті, але всі якось там вміщалися. Боже, благослови дядька Ісаака! Якби не він, я не знаю, що ми з Мамою Люсі робили б щоразу, коли в Мейен раптом прокидалося бажання втекти від нас і вона надовго зникала з дому».У дитинстві Луї жодного разу не відзначав дня народження. Йому були невідомі такі радощі як феєрверк у День незалежності, йому «ніхто не дарував велосипед, роликові ковзани чи рукавичку для бейсболу. Він бував щасливий, коли отримував кілька звичайних черевиків. Армстронг дуже рано відчував обов'язком робити все можливе, щоб приносити в дім гроші. Час від часу купував одяг для матері, а себе почав одягати самостійно з десяти років». Він пишався, що був спроможним надати сім'ї значну допомогу. Це насправді в його віці було доволі важко. Доводилося не лише працювати, а й жебракувати, красти, бо навіть кілька пенні мали значення. Найчастіше вони були єдиними грошима, на які він мав нагодувати вечерею Маму Люсі та себе. Почав він продавати й газети, що ними ділився з ним білий підліток Чарльз, якій допомагав йому в ті перші складні роки життя. Армстронг уникав теми расової дискримінації, або говорив про це стримано. Хоча, сказати, як розуміємо, було про що. Єдиного разу в 1950-ті вже з висоти свого впевненого статусу висловився гучно та різко щодо порушених прав маленьких негрів, яких не пускали до школи для навчання разом із білими. Тодішній Президент Сполучених Штатів Дуайт Ейзенхауер, послав відповідні війська для владнання ситуації. Звичайно, справа була не лише в обуренному інтерв'ю Арсмтронга, але позиція його, безумовно, була врахована. Він мав на це право й тому, що умови, в яких минули його юні роки, могли зламати найсильніших. Він вистояв, коли майже все було проти нього, диво, що взагалі вижив. Народившись негром, здавалось був приречений на злиденне життя чорнороба. Жодних надій на те, що становище може змінитися на краще. У Новому Орлеані скрізь процвітала проституція, спиртні напої були основним предметом торгівлі, легко було дістати будь-які наркотики. Але найпершим захопленням крізь нужденність та важкий труд для Армстронга була музика, яку він слухав з ранку до вечора. Небагато можна назвати інших міст із настільки розвиненими музичними традиціями, причому саме вуличної музики. Вона звучала в Новому Орлеані з кожного вікна та подвір'я й особливо важливе місце займала в житті саме негрів. Малоосвічені, з жалюгідним існуванням, вони не мали інших розваг. Джаз, як вважають дослідники, народився саме в Новому Орлеані між 1900 та 1910 роками, а через вісімдесят років набув статусу міжнародної мови, яка стала улюбленою та зрозумілою всьому світові. Початок джазового Орлеану був доволі прозаїчним. Міська влада вирішила зібрати всі публічні будинки в одному районі, подалі від очей обурених громадян. У 1899 році відкрився цілий квартал закладів із червоними ліхтарями, який мешканці назвали Сторівіллом, на ім'я Джозефа Сторі, члена муніципалітету, який запропонував відповідний законопроєкт. Дослідники вважають, що першими європейцями, які познайомилися з джазом, були матроси, які розважались у новоорлеанських борделях. Історія Сторівіла активно фігурує в багатьох легендах про джаз. Перші відповідні гурти виступали в публічних будинках і саме закриття в 1917-му кварталу червоних ліхтарів, змусило музикантів розширити географію цього гарячого стилю та податися на Північ – у Сент-Луїс та Чикаґо. Фото: https://www.blackmusicproject.com/artists/louis-armstrong Джерела: В мире музыки: кн. для чтения на англ. яз. Учеб. пособие для музык. вузов и вузов искусств / Сост Е.П. Прошкина.– М.: Высшая школа, 1991.– 141 с. Великие люди джаза / под ред. К. Мошкова.– СПб.; м.; Краснодар: Лань – Планета музыки, 2009.– 736 с.– (Мир культуры, истории, философии). Коллиер Д.Л. Становление джаза: популярный исторический очерк / Дж. Л. Коллиер; пер. с англ.; предисл. и общ. ред. А. Медведева.– М.: Радуга, 1984.– 389 с. Коллиер Д.Л. Луи Армстронг. Американский гений. Пер. с англ. / [Предисл. А.В. Медведева]. – М.: Радуга, 1987.– 421, [1] с.: ил. Tanner Paul O.W. et al. Jazz: монография / Tanner Paul O.W., Megill David W., Gerow Maurice.– 7th ed.– USA : WCB, 1992. Tanner Paul O. W. Jazz: сборник научных трудов / Paul Tanner.– 9 th. ed.– Boston: McGraw-Hill Colledge, 2001.– 388 p. + 1 CD-ROM. Пономарев В.М. На обратной стороне звука / В.М. Пономарев.– М.: Аграф, 2003.– 252 с., [16] л. ил.– (Волшебная флейта. Исповедь звезды). Цалер И.В. Великие джазовые музыканты. 100 историй о музыке, покорившей мир: сборник биографической информации / И.В. Цалер.– М.: ЦЕНТРПОЛИГРАФ, 2011.– 479 с. *** https://books.google.com.ua/books?id=7iznCwAAQBAJ&pg=PR9&hl=ru&source=gbs_selected_pages&cad=1#v=onepage&q&f=false https://archive.org/details/satchmomylifeinn001956mbp/page/n17/mode/2up https://talentscollection.com/uk/materials/show/luji-armstrong---legenda-svitovoji-dzhazovoji-sceni https://www.thoughtco.com/louis-armstrong-1779822 https://www.grammy.com/news/louis-armstrongs-what-wonderful-world-still-poignant-50 https://www.europosters.com.ua/art-photo/louis-armstrong-v180304 https://thecircle.de/en/collections/louis-armstrong https://www.mediastorehouse.co.uk/mary-evans-prints-online/new-images-july-2023/louis-armstrong-daniel-1901-1971-nicknamed-32220872.html https://talentscollection.com/uk/materials/show/luji-armstrong---legenda-svitovoji-dzhazovoji-sceni https://www.npr.org/2007/08/08/12484983/louis-armstrong-the-man-and-his-music-part-2 https://www.louisarmstronghouse.org/biography/ https://64parishes.org/entry/louis-armstrong-adaptation https://www.world.gazetesanat.com/biography-of-louis-armstrong/ https://www.blackmusicproject.com/artists/louis-armstrong https://www.blackmusicproject.com/artists/louis-armstrong Замовити літературу можна за посиланням Дивіться більше матеріалів: https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html |
Спецпроєкт
