Олена Захарова

Поліглот за покликанням


А розпочалося все з дитинства, коли ще маленькою примушувала ба тьків читати їй книжки. Змучені багаточасовим читанням, у п’ять років батьки навчили Олену читати.  Любов до книги, до читання супроводжує Олену Анатоліївну все життя. Вона згадує: «Памятаю, як наш перший клас привели у шкільну бібліотеку школи №100. Мої однокласники брали великі дитячі книжки з малюнками, а я схотіла почитати про Томмазо Кампанеллу, та мені не дали, сказали не за віком. Дуже полюбляла читати про рослини та тварин, з другого класу збирала гербарій. Татко навіть купив підручник ботаніки для вишів, я знаходила там назву рослини латиною та вписувала в етикетку. Досі памятаю ці назви. 

Дуже хотіла вирощувати плодові дерева та робити щеплення. Я так натренувалася їх робити, що на уроці ботаніки дуже здивувала вчителя- як дитина, що виросла в місті, робила це майже професійно! Кімнатні рослини ніжно люблю досі. Найулюбленіша книжка дитинства - «Путешествие с домашними растениями», авторства Миколи  Верзилина.
Ще дуже любила читати про первісних людей, або інші історичні романи, про подорожі  до країн, де досі люди живуть примітивним життям, про їх звичаї. Міфологія! Особливо грецька! Казки різних народів! На жаль, на той час я нічого не могла знайти про нашу, словянську міфологію. Але дещо все ж можна було знайти в історичних романах.  Важко сказати, чим я тільки не цікавилася. Можу тільки сказати, що математика, фізика, хімія – це не для мене. Отже, я – чистісінький гуманітарій від народження».

Серед цього розмаїття інтересів ніхто не помітив, як легко даються Олені мови. Вона й сама цього не розуміла. Поліглот з дитинства.  «Батьки в школі вивчали німецьку. Якби ж вони знали її краще! Я швидко вивчила  кілька десятків слів, що вони пам'ятали зі школи,  і все. А  у дитячому садку та школі нас вчили англійської. Але це ще не все. Якось у піонерському таборі узяла почитати казки. Українською та російською  мовами прочитала легко, а третю насилу здолала, вона  виявилася білоруською. Там же, у таборі, вивчила перші слова болгарською мовою від дівчинки, батько якої щось будував у Болгарії»,  -  згадує Олена Анатоліївна. А пізніше, читаючи про подорожі по Америці, вона закохалася в іспанську мову. Такі романтичні назви: сельва, т'єрра темплада, альтіплано, с'єрра…Для неї це було наче спів… Тато, дізнавшись про інтерес доньки  до іспанської мови, привіз з Москви самовчитель іспанської мови Оскара Перліна, який став відкриттям Країни іспанської мови. І Олена самотужки почала вивчати її у 9 класі. Було нелегко. Але завдяки великому бажанню та наполегливості це вдалося. І на вступних іспитах у ДНУ складала  іспанську і склала її на відмінно. І в 1980 році закінчила заочне відділення ДНУ за фахом  «Іспанська мова та література», на денному відділенні філологічного факультету іспанську не викладали. Оскільки місто було закрите для іноземців, застосувати свої знання іноземних мов було важко. І Олена Анатоліївна вирішує попрацювати в бібліотеці, де знову таки є великий доступ до літератури. Перша бібліотека, у якій вона працювала - це бібліотека Гірничого інституту. Потрапила у відділ обробки та комплектування, про що не пошкодувала жодного разу, бо там вона опанувала ази бібліотечної справи. Потім перейшла у невелику бібліотеку Інституту кукурудзи, де проробила 9 років спочатку на обслуговуванні, а потім бібліографом. Олені дуже цікаво було допомагати науковим працівникам інституту шукати інформацію, спілкуватися з ними, щодня пізнавати щось нове про сільське господарство.

Олена Анатоліївна згадує: «90-ті роки.. Всюди скорочення кадрів. Не знаю, чи торкнулось би воно мене, але моя подруга Наталія Артеменко, що працювала в Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці, повідомила, що є вільне місце у відділі іноземної літератури. Я довго вагалася, та все ж пішла на зустріч з дирекцією бібліотеки. Як зайшла до приміщення на вул. Ю.Савченка, відчула ауру шляхетності та доброзичливості.

Мабуть це, а також  розмова з Зінаїдою Миколаївною Рижковою та Лідією Захарівною Горпиняк, допомогло зробити вибір на користь ДОУНБ. А відділ іноземної літератури! Та це ж моя стихія! Я на своєму місці! Такий довгий шлях до нього! А скільки різних мов! З 1993 року Олена Анатоліївна пройшла шлях від бібліотекаря ІІ категорії до головного бібліотекаря. Вона із задоволенням займається «нудною» бібліотечною роботою – систематизує книги, розписує періодичні видання англійською, іспанською, може і німецькою, і французькою, і італійською, і болгарською, і польською … Самостійно веде окремі напрямки роботи відділу з формування та організації довідково-пошукового апарату, відповідає за роботу по введенню інформації в електронний каталог, готує до видання бібліографічні покажчики. Дуже допитливо вивчає новинки з питань методики викладання іноземних мов, теорії перекладу і взагалі все, що стосується іноземних мов. Вона дуже цікаво проводить Дні інформації для вчителів іноземних мов шкіл, зустрічі із школярами. Охоче спілкується з користувачами відділу, намагається задовольнити всі їхні потреби.

А ще Олена Анатоліївна талановитий викладач і перекладач. Протягом  семи років як  сумісник вона працювала викладачем іспанської мови в Академії Митної справи України. І ще декілька років працювала в академії під час вступних іспитів.

Олена Анатоліївна захоплюється не тільки книгами. Ще працюючи в інституті кукурудзи, вона закохалася в кімнатні рослини, і зараз її давнє хобі розквітло у повну силу. Особлива любов – це кактуси. Колекція кактусів прикрашає підвіконня відділу, особливо коли вони цвітуть. Співробітники з інших відділів завжди приходять подивитись на дивовижні рослини.

Яка це насолода – працювати, коли поруч людина високої культури, з багатим професійним досвідом, ініціативна, старанна, товариська!