Марочка



Юрій Михайлович Марочка – творча особистість, художник, майстер-самородок різьблення по дереву


Він народився (22 червня 1954 р.) на Приоріллі в селищі Царичанка, але родовим корінням, особистою долею, роками фахової діяльності пов’язаний з мальовничим селом Бабайківкою.

У дитинстві, як і багато хлопчаків, мріяв про небо, про літаки, особливо приваблював мирний «трудівник» У2, який на невеликій висоті «царював» над ланами та долинами. Захоплювався авіамоделізмом, креслив і малював. Професії батьків не були пов’язані з творчістю: мама працювала у торгівлі, батько – механіком, але художні уподобання сина підтримували і поважали.

Під час служби в армії керівництво відразу помітило художні здібності юнака і постійно доручало оформлювати різноманітні плакати, стенди, бойові листки тощо. Можливо, саме тоді Юрій вирішив пов’язати подальшу діяльність з творчістю.

Після демобілізації отримав фах художника-оформлювача, працював у різних організаціях з оформлення «наглядної пропаганди», яка у радянські часи відігравала важливу роль в ідеологічній складовій діяльності кожного колективу. Юрій Михайлович згадує, що така «творчість» настільки «дістала», що він якось пофарбував усі стіни у черговій «ленінській кімнаті» в червоний колір (тихий протест у стилі Малевича).

З теплотою згадує період роботи (1975–1995) у Бабайківському колективному господарстві «Україна» на посаді художника. Доводилось тісно співпрацювати з селищним Будинком культури під керівництвом Миколи Ілліча Мацака. Там Юрію Михайловичу довелось займатися багатьма справами: оформлювати афіші кіносеансів, бути звукорежисером, відеомонтажером, брати участь у роботі аматорської кіностудії «Оріль», допомагати у створенні та діяльності вокально-інструментального ансамблю. Всі суміжні навички опановував самотужки, за допомогою книг, природному хисту і наполегливості. До цієї пори односельці з вдячністю згадують «активне культурне життя кінця 70-х» – цікаві тематичні свята, виступи колективів художньої самодіяльності, дискотеки, у підготовку яких доклав свої вміння і часточку душі Юрій Марочка.
За роки діяльності було зроблено багато різноманітних художніх робіт, оформлення стендів сільської бібліотеки, краєзнавчого музею, копій з репродукцій картин. Відзначає художник роботу над живописними панно для приміщень селищного дитячого садка. Казкові сюжети намагався зробити цікавими, веселими, яскравими – «це ж для діток!». Великі за розміром панно (300х180 см), потребували немало зусиль і часу. На жаль, роботи не збереглися (зостались лише окремі елементи), як і сама двоповерхова будівля закладу (зруйнована людським недбальством і байдужістю).

Має Юрій Михайлович у своїй професійній скарбничці й педагогічний досвід, коли після реорганізації колгоспу його посаду скоротили, перейшов на роботу до ЗОШ. Викладав образотворче мистецтво і креслення. Нова справа вимагала зібраності, терпіння, додаткових знань. Спочатку хвилювався, кожен урок був маленьким випробуванням. Але діти відчули небайдужу душу викладача, повірили у його наміри долучити їх до світу мистецтва і… полюбили.

Коли вирішив піти на заслужений відпочинок, почав шукати собі «справу до душі», бо сидіти без діла – то не про Юрія Марочки. Зупинився на витворах з дерева. Юрій Михайлович уже мав деякий досвід роботи з таким матеріалом, коли будували Свято- Покровський кафедральний собор у Царичанці. У складі невеличкої бригади робив оригінальні округлої форми вікна, двері, основу для іконостасу, різьблене оздоблення. Початкові навички черпав із книг, Інтернету, але більше завжди покладався на практичний досвід і особисте внутрішнє бачення.

Першими роботами стали тарілочки, оздоблені різьбленим орнаментом. Потім були різноманітні сувеніри для друзів, прикраси лиштв, замовлення з оформлення мисливських будиночків і атрибутів. 





Новим етапом в оволодінні майстерністю стала робота над іконами. Справа складна, копітка, відповідальна. Перфекціоніст за переконаннями, він прагне досконалості, зарідко буває задоволений своїм витвором. Але саме відчуття невдоволеності штовхає до самовдосконалення, опанування технік, матеріалів. Мріє виконати композицію сакральної тематики для храму, але ще не знайшов замовника на відгук душі. «Хочеться зоставити щось по собі і щоб не було соромно перед нащадками», – говорить Юрій Михайлович. Працює з дубом, осикою, грушою, і може розповісти цілі історії про ці матеріали, їхню структуру, «характер», можливості.

Усього в доробку майстра близько 100 робіт, і всі вони для нього як діти. 






Мешканці села знають і цінують роботи Юрія Михайловича, який своєю творчістю продовжує традиції різьбярів Бабайківки, які сягають ще у ХІХ ст. У давнину тут діяло ремісниче училище, у стінах якого навчали кільком ужитковим навичкам, зокрема майстерності роботи з деревом. На відомій Катеринославській виставці 1910 року бабайківчани (від делегації Новомосковського повіту) мали честь представляти свої вироби.

Неодноразово Юрія Михайловича зі своїми роботами запрошували до районних виставок, на етнофестиваль «Петриківський дивоцвіт», «Пасха красная» (с. Китайгород) та інші.



Надихає і підтримує захоплення чоловіка дружина Лариса (заради якої колись і переїхав Юрій до села), яка теж має особисте хобі – вишиває стрічкою, виліплює композиції з солоного тіста. А ще вона його надійний тил, вправна господиня, дизайнер зі створення затишних куточків із безліччю яскравих квітів на подвір’ї.

Юрій Михайлович – патріот села, яке йому стало рідним. І не тільки на словах, а й у справах. Так, він зберіг архів кіноплівок (16 мм) оператора-аматора Андрія Семеновича Поли, які той знімав ще кінокамерою «Красногорск-2». Після відходу Андрія Семеновича в інші світи залишилась велика кількість кінохроніки про події, що відбувались у селищній громаді протягом багатьох років. Увесь цей масив Юрій Михайлович переглянув, відсортував, змонтував і за підтримки Юрія Анатолійовича Топчія відцифрував. Збережено для мешканців і майбутніх поколінь відеоісторію села. Для усіх зацікавлених Юрій Михайлович робить копії з відео, також ці матеріали представлені на каналі YouTube https://www.youtube.com/watch?v=q0fmAMYiFbE До слова, Юрій Марочка і сам знімає чудові документальні замальовки, присвячені природним краєвидам села.

Ще один подарунок для односельців Юрій Михайлович намагався зробити у 2010 року. За його ініціативи та безпосередньої участі (ескізи, креслення, прив’яка до місцевості) заклали у центрі села парк. За планом, зона відпочинку мала чотири зелені локації з дерев-символів України, клумби, дитячий майданчик. Ідею підтримала тодішня директорка школи Лідія Сергіївна Мацак, педагогічний колектив, школярі. Висадили 160 дерев, кущів, влаштували клумби, підготували доріжки, але почалися проблеми з водопостачанням. Керівництво намагалось якось допомогти, але ці зусилля успіху не мали. Мешканці громади реагували на проблему мляво. Більшість рослин загинуло. На жаль, на сьогодні залишились «бліді тіні» від задуманого.

Але Юрій Михайлович, поміркований оптиміст, сподівається на краще: на позитивні зміни у суспільстві та країні, на перебудову у свідомості земляків після страшних потрясінь війни, на підростаюче покоління. «Бо, хто, як не ми самі маємо виростити «квітуче дерево» і зоставити добру пам’ять по собі?» 


Світлана Пономаренко