Історія бібліотеки

Історія бібліотеки: спогади



Таран Наталия Ивановна о Надтоке Лидии Михайловне

Таран Наталія Іванівна, завідуюча сектором відділу комплектування. У ДОУНБ працює з 01.08.2001 року. 

Как интересно было мне собирать и изучать эти воспоминания, открывать для себя много нового из истории свого отдела в целом и о Лидии Михайловне в частности. Ведь я тоже работала с ней, правда совсем немного, от силы четыре месяца. Это было в самом начале моей трудовой деятельности и для меня тогда все было новое и неизведанное. Так вот Лидия Михайловна учила меня тонкостям нашей профессии, нюансам одного из самых сложных и интересных процессов – комплектования. За что я навсегда останусь ей за это благодарна.. 


О Надтоке Лидии Михайловне 

Надтока Лидия Михайловна родилась 24 ноября 1938 году, в с. Ново-Андреевка, Васильковского района, Днепропетровской обл. Свою трудовою деятельность начала в 1956 году заведующей Водинским сельским клубом Покровского района. В 1957 г. поступила в Харьковский государственный библиотечный институт (ХГБИ) на библиотечное отделение. В этом же году перевелась в сельскую библиотеку Покровского района на должность заведующей. 1962 год – закончила ХГБИ и получила диплом «библиотекаря и библиографа высшей квалификации». В 1964 году Лидия Михайловна пришла в Днепропетровскую областную библиотеку им. Октябрьской революции на должность старшого библиотекаря методического отдела. В феврале 1967 года Надтоку назначили заведующей отделом комплектования, где она проработала до самой пенсии.


Вспоминает Людмила Георгиевна Гурай

Не хочу и не могу относиться к Лидии Михайловне Надтоке как к бывшей сотруднице. Я многому у нее научилась, мне столько было с ее стороны отдано внимания, ненавязчивой, но постоянной помощи, что я пользуюсь этим до сих пор. 

Мы не работали в одном отделе, но мне довелось ездить с ней в командировки. Тогда, в 70-80- е годы, сотрудники областной библиотеки ездили в командировки наравне с методистами: фронтальные проверки районов, областные семинары, тематические выезды с оказанием помощи и т.п. Я очень волновалась перед своей первой командировкой: готовилась, читала литературу, консультации и отчеты коллег, тем более, что у меня не библиотечное образование и еще было мало опыта. Очень хорошо помню, что ехать надо было в Томаковский район с Л.М. Надтокой. Я знала, что до работы в областной библиотеке она работала методистом в районной библиотеке. Поэтому я чувствовала еще большую ответственность и волнение перед ней и еще незнакомой для меня работой проверяющего. По дороге в Томаковку в автобусе мы обе сильно простудились, и к ночи у нас поднялась температура до 39°, болело горло. Всю ночь мы лечились, а утром начали работать, взяв с собой таблетки. Лидия Михайловна, настоящая учительница, спокойно взяла дневник учета работы и сначала все подробно объяснила, как проверять, на что обратить внимание, что главное, а что второстепенное. Столько было в ее голосе доброжелательности, желания научить, что мне сразу стало спокойно, потому что и у меня было не меньше желания научиться, понять как можно больше. Это взаимопонимание ускорило и обучение, и саму работу. На следующий день я могла ее сделать уже самостоятельно. 

Потом были выезды в Никопольский и другие районы. Это была замечательная школа: передо мной был профессионал, предельно требовательный к себе, поэтому ее требовательность ко мне воспринималась как закономерное и даже необходимое, так как требуя, она одновременно делилась знаниями и опытом, которые я использовала столько, сколько ездила по области, то есть 18 лет. 

В справочно-библиографическом отделе я работала 23 года и все это время, кроме своих непосредственных обязанностей, занималась вместе с заведующей комплектованием фонда СБО. Л.М. Надтока в то время была зав. отделом комплектования. Непростое, трудоемкое и ответственное дело я снова освоила с помощью ее консультаций. Очень рада, что ей не пришлось делать эту работу за меня или повторять одни и те же рекомендации много раз. Она доверяла мне, когда увидела, что эту работу я выполняю без ошибок. Она даже ставила меня всем в пример, а когда все же встречались сложные и дискуссионные проблемы, мы вместе их решали. 

Я постоянно чувствовала ее иногда молчаливую поддержку, а иногда немногословную, но существенную и своевременную. Или неожиданное тепло и очень профессиональное одобрение в более поздние годы, когда я стала работать в секторе редких книг. Это очень помогало и до сих помогает мне, мнение и понимание коллеги, небезразличной к моей работе, а значит и ко мне. Я очень благодарна Лидии Михайловне за все бесценное и конечно, горжусь, что у нас были отношения, основанные на взаимопонимания и взаимном уважении.

Вспоминает Валентина Романовна Романец

Надтока Лідія Михайлівна... Так і хочеться сказати: „Как много в этом слове…” Тому що в цій жінці насправді багато всього: високий професіоналізм, велика вимогливість до себе і до тих, хто поруч знаходився, надзвичайно ніжна донька своєї покійної матусі і дуже хороша сестра своїм братам, і тіточка племінникам. А ще вона дуже співчутлива до людей, які попали в скруту. Таке було і зі мною. В далекому 1969 році я народила сина. Вона чим могла допомогала мені. 

Взагалі тоді мені всі допомагали. Спасибі всім. Кожен вечір хтось приходив до мене, щоб я не почувала себе самотньою. І ось в один вечір я залишилась сама. Плачу. Коли десь годин в 10 вечора стук у двері. А то Лідочка аж із Дніпродзержинська приїхала. Боялась, щоб я не відчувала, що одна. 

А ще вона дуже скромна. Коли настав час організовувати самостійний відділ комплектування, постало питання: хто буде його очолювати. І вибір впав на Л.М. Надтоку. Ви думаєте, що вона так і дала на це згоду? Помиляєтесь! Вона всім доказувала, що не зможе керувати відділом. І всім прийшлось багато попрацювати, щоб довести їй, що вона гідна бути завідуючою відділом. І всі знають, що вона була кращою зав. відділом комплектування серед обласних бібліотек України. Працюючи у відділі, багато сил віддавала навчанню молодих спеціалістів, та й нас, завідуючих, дечому навчила. Давайте згадаємо списання літератури, складання профілів комплектування відділів бібліотеки та ін. Всі її дуже поважали і прислухалися. 

Зараз Лідія Михайлівна на заслуженому відпочинку. Живе на материному обійсті, працює на своєму городі. Є в неї домашня птиця. А більше всього вона тішиться своїми домашніми тваринами. У неї зараз дві кішечки, був собака, але прийшов час і він відійшов у інший світ, вона дуже за ним горювала. Коли навідується додому, в місто, то дзвонить мені і дуже цікавиться як там наша бібліотека. Що нового є в її роботі. Але найперше її запитання про відділ комплектування, його співробітників, і звичайно ж передає всім привіти. 

Можна було б ще багато писати про Лідію Михайлівну, але на цьому зупинюсь. Думаю, що у колег моїх теж буде що написати, а я їй бажаю здоров’я, добробуту, спокою. Хай Господь дарує їй ще багато літ! З повагою до Лідії Михайлівни Надтоки її колега і добра приятелька Валентина Романець.


Вспоминает Лысенко Альбина Витальевна

Надтока Лидия Михайловна – человек, который большую часть своей работы в областной научной библиотеке посвятил отделу комплектования. Какой она была в работе? Я бы назвала её фанатом – фанатом своего дела, дела, которое она искренне любила. Нет сомнения, что отдел комплектования стал частичкой самой Лидии Михайловны. Она была строгой, требовательной, принципиальной, была профессионалом в полном смысле этого слова. В её работе, поведении никогда не было хаоса, неопределенности. Все было ясно, четко, как говорят, «все разложено по полочкам». Если она объясняла что-либо, то это не возможно было не понять. Сотрудники отдела постоянно повышали свою квалификацию, общаясь с Лидией Михайловной. Не единожды была слышна фраза от сотрудников других отделов: «Нужно спросить у Надтоки». Я уверенна, что отдел комплектования ещё долгие годы для многих «старожилов библиотеки» будет ассоциироваться с именем Надтоки Лидии Михайловны. Своим учителем в библиотечном деле я заслуженно считаю и всегда буду считать Лидию Михайловну. 

Лидия Михайловна была не только истинным профессионалом в библиотечном деле, но и превосходным кулинаром. Нередко она баловала своих сотрудников варениками и другими «изюминками» украинской кухни. Даже в приготовлении блюд украинской кухни Лидия Михайловна была незаменимым консультантом. Я уверенна, что Лидия Михайловна также вспоминает о своих бывших сотрудниках с уважением и любовью. Нам ее не хватает. Мы всегда с радостью ждем встречи с ней и рады услышать хоть пару слов о том, что она жива и здорова.


Воспоминания Коротоножкиной Галины Николаевны

Отдел комплектования – довольно приличный кусок жизни – 11 лет. 11 лет я проработала в этом отделе под началом Надтоки Лидии Михайловны. Много чего можно вспомнить и рассказать. Это ведь сразу из студентов – и в цех, да еще какой! Не секрет ведь, что отдел комплектования всегда отличался и приличной нагрузкой (в том числе и физической, да), и особыми требованиями к персоналу. Вот и заведующая вполне отвечала этим требованиям, и с персонала требовала того же: предельной честности, предельная честность, внимательности, работоспособности. Поступления ведь тогда были до 30 тыс. в год (это только книг). 

Время было другое, разница в возрасте или еще какая причина – не знаю, но у нас как-то не было принято так называемое «неформальное общение». То есть, Лидия Михайловна как личность и Лидия Михайловна как заведующая у меня разделялись. Вот только в командировках (а мы ездили в районы, иногда на несколько дней), она иногда позволяла себе слегка сбросить «официальность». Вот тогда можно было увидеть, что это молодая, интересная, веселая и общительная женщина. 

Из ее жизни «поза межами роботи», мы знали только то, что она постоянно помогает своей живущей в деревне матери. И не только ей. Когда ехала в село, везла заказы для соседей, в основном пожилых людей. И еще знали, что она обожает своих племянников, особенно Костю. И это все, что мы знали о ней помимо работы. А вот в работе ей не было равных. И в профессиональных вопросах, и на субботниках, и в санитарный день.

Гамзина Светлана Ивановна

Светлой памяти БОГДАНОВА ВЛАДИМИРА ВАСИЛЬЕВИЧА 
В заливе Финском
Остужу печаль!
И – к морю Черному!
Куда еще деваться?
Мой путь не близок,
И в такую даль
Ты ни за что
Не сможешь докричаться.
Меня вернуть –
Что ветер укротить
На самом гребне
Вихревого взлета.
Мне к морю Черному
Морями жизни плыть,
Чтобы волне
Отдать души работу.
Т. Заславская

Каждый день приветливо открыты двери ДОУНБ для тех, кто любит читать, кому небезразлично печатное слово. Своих читателей библиотека встречает теплом, добротой, уютом. Везде чисто, аккуратно. Комфортные условия для работы сотрудников и читателей создают работники административно-хозяйственного отдела. Более 20 лет проработал в этом отделе БОГДАНОВ Владимир Васильевич.
К сожалению, Владимир Васильевич ушел из жизни. Все помнят его как доброжелательного, искреннего, большой и чистой души человека.

О жизни Владимира Васильевича известно немного. Родился он 14 июня 1925 года в с.Никольское, Леского р-на, Калининской области. Там же закончил 7 классов средней школы. Годы юности совпали с тяжелым временем войны. Много нелегких испытаний выпало на долю таких же молодых ребят, каким был тогда и Владимир Васильевич. Но благодаря их мужеству, отваге и безграничной преданности Родине пришел долгожданный День Победы. Во время Великой Отечественной войны БОГДАНОВ Владимир Васильевич доблестно служил на флоте, заслужил много орденов и медалей.


С каждым годом все короче ряд
Очевидцев тех боев кровавых.
Пусть же взрывы больше не гремят,
Не тревожат застарелой раны.
Ваш геройский подвиг не забыть,
Пусть года бегут неумолимо,
Но сирени бархатная кисть
В вашу честь цветет неопалима!


Там же, на войне, Владимир Васильевич познакомился со своей будущей женой Пелагеей Ивановной. Так они вместе, рука об руку, и прошли свой долгий жизненный путь. Все, кто знал эту замечательную супружескую пару, восхищаются их любовью, уважением и заботой друг о друге. Достойным продолжением их семьи стали сын Валерий, дочь Валентина, а со временем и долгожданные внуки.

Большую часть своей жизни БОГДАНОВ В.В. посвятил работе в ДОУНБ. С огромным чувством ответственности он относился к своему делу, чем заслужил доверие и искреннее уважение сотрудников. Вместе с ним некоторое время работала и его жена. Многое сделано в библиотеке руками Владимира Васильевича. Он был очень трудолюбивым, аккуратным и исполнительным человеком. Память о его добрых и светлых делах будут всегда хранить стены ДОУНБ.
22 ноября 2004 года БОГДАНОВ В.В. ушел из жизни.
Многое пережив, Владимир Васильевич все-таки смог сберечь в себе наилучшие качества – порядочность, доброту и любовь к людям, с которыми и прожил всю свою долгую жизнь.
Уважение, преклонение перед человечностью, даром понять и помочь всегда будут живы в сердцах всех тех, кто знал Владимира Васильевича.

Вспоминает Семенеева Рита Михайловна

Так уж устроена жизнь, что на всех перекрестках судьбы люди встречаются друг с другом. Встречаются порою мимоходом, а порою остаются добрыми друзьями на долгие годы. С Владимиром Васильевичем Богдановым судьба свела меня сначала по-соседски. Мы, оказывается, жили в одном доме. После рождения младшей дочки мне нужно было выходить на работу. И Владимир Васильевич подсказал мне: «Да вот же, через квартал, на ул.Савченко, находится Областная библиотека, подойдите, узнайте, может, устроитесь на работу». Подошла, узнала, и вот до сих пор благодаря его доброму совету я работаю в Областной научной библиотеке. Оказывается, он работал в АХО этой библиотеки.

Вот и второй раз мы с ним «породнились», теперь как коллеги. Все те, кто работал вместе с ним, помнят его доброту, идущую от сердца, светлую улыбку на лице, искренность в отношении ко всем. Многим из нас тогда было чуть больше 20 лет, и на его глазах мы росли не только по годам, но и по должностям. А он все смеялся и говорил нам: «Да я же вас помню еще девчонками». Зато как мы его помним, когда на торжественное мероприятие ко Дню Победы он надевал свою военную морскую форму! «Да я же мичманом служил», - смущенно говорил он. Но вид у него был, как у адмирала – высокий, крепкий, красивый, аж загляденье! На груди ордена и медали Великой Отечественной войны.
На войне он встретил и свою судьбу, свою вторую половинку – Полюшку, так ласково всю жизнь он звал свою жену. Так они и прошли жизнь до последней минуты – под руку, поддерживая и оберегая друг друга. Щедрости и доброты его хватало и на детей, и на многочисленных внуков, и на коллег, с которыми работал, пока позволяло здоровье.

Владимир Васильевич был ветераном библиотеки. Многое сделано его руками – сколько мебели, книг им было перенесено. По утрам, когда мы еще только шли на работу, он уже встречал нас на крыльце, вокруг библиотеки все чисто, все убрано. И как всегда на лице добрая, светлая улыбка.
Мы не властны остановить бег времени, нам остается только память о человеке. Он не дожил до 60-летия Победы, этого светлого праздника. Но в памяти всех сотрудников Областной научной библиотеки Владимир Васильевич оставил теплый, добрый и светлый след, как и подобает настоящему человеку, воину, труженику, ветерану.


Кучугурна Галина Григориевна

Библиотекарь по призванию Рубан Наталья Ивановна

Рубан Наталья Ивановна, библиотекарь отдела научной бработки и организации каталогов Днепропетровской областной научной библиотеки. Родилась 29 мая 1941 года в г. Днепропетровске. В 1960 году, сразу же после окончания школы пришла в областную библиотеку. В то время свободных должностей библиотекаря не было, и ее зачислили в штат библиотеки сторожем. 

Прекрасный мир книги настолько ее пленил, что библиотека стала ее призванием, смыслом всей ее дальнейшей жизни. Через два года, в 1962 году, Наталья Ивановна была переведена на должность библиотекаря. За более чем 45 лет, прожитых в родной библиотеке, ей пришлось работать в разных структурных подразделениях: книгохранении, читальном зале, абонементе. Но наибольшую часть трудовой жизни было отдано отделу научной обработки документов и организации каталогов. В 1978 г. Наталья Ивановна возглавила сектор алфавитных каталогов. До нынешнего времени Наталья Ивановна занимается очень важной работой – организацией алфавитных каталогов. 

Больше всего в профессии библиотекаря Наталью Ивановну привлекает именно книга, ее путь к читателю. Она уверенна в том, что профессия библиотекаря - одна из важнейших и нужнейших людям. Никогда не стояла она в стороне от общественной жизни библиотеки. Старательно и своевременно выполняла все поручения профсоюзного комитета. В свое время была активным членом контрольно-ревизионной комиссии. Жизненное кредо Натальи Ивановны – Жить по совести. 

Сфера личных интересов, ее увлечения – это страсть к женским романам, домашнее хозяйство, особенно кулинария. Наталья Ивановна - хорошая мать, бабушка. Ее заветная мечта, как и у всех женщин, сделать все возможное, чтобы детям и внукам жилось лучше. Она мечтает дожить до того времени, когда библиотека будет иметь новое, современное здание, красивое, с большими читальными залами и комфортными условиями как для сотрудников, так и для читателей. 



Воспоминания Н.Г. Литвиненко

Каждое дело любит профессионала, каждая профессия имеет своих славных представителей. Библиотечное дело - не исключение. Мне посчастливилось убедиться в этом. Более 20-ти лет я работаю рядом с прекрасным человеком, настоящим профессионалом, Рубан Натальей Ивановной. Еще совсем молоденькой, без опыта работы, пришла я в отдел обработки и каталогизации. Так он тогда назывался. Непростое то было время. Отдел был полностью загружен новой, необработанной литературой. В те годы сотрудники отдела обрабатывали 36-38 тыс. книг. А тут еще переход на новую классификацию ББК. Об автоматизации процессов обработки ходили только первые робкие слухи. Очень много было проблем с библиографическим описанием. Мы все постоянно обращались за помощью к Наталье Ивановне. И ни разу она никому не отказала. Она всегда корректно объясняла нам, терпеливо учила осваивать непростую работу классификатора. Никто и никогда не слышал от этой удивительной женщины злого слова, не видел недоброго взгляда. Только тепло излучают ее ласковые глаза, а нежная улыбка притягивает к себе коллег. И не только за профессиональными советами обращались мы к ней, мы зачастую обращались к ней просто как к сердечной женщине, у которой богатый жизненный опыт. 

Неоценимый личный вклад Наталья Ивановна внесла в дело усовершенствования качества читательских каталогов. Только она одна владеет таким даром поиска книги, которая неправильно записана, (это касается отказов читателям по причине «под номером другая книга»). Я всегда удивлялась: сколько необходимо терпения и знаний, чтобы вернуть книге ее настоящий инвентарный номер. А Наталья Ивановна блестяще с этим справлялась и учила нас этому мастерству. 

И вообще – это человек чистой души, влюбленный в свою профессию, ей хочется во всем подражать. У Натальи Ивановны Рубан нет наград, но у нее есть то, что согревает сердце – это уважение и признание коллег.


Воспоминания Абраимовой Т.А.

Энергичная, с пристальным взглядом из-под очков женщина, на первый взгляд производила впечатление строгого и педантичного человека. Ещё редкое отчество: Анистратовна удивляло и подчёркивало что-то недоступное, неразгаданное для меня. Казалось, что именно таким должен быть классический образ заведующей отделом обработки литературы и организации каталогов. Это мои первые впечатления о Марии Анистратовне Данилевской, впечатления молодого специалиста, только начавшего работу в библиотеке. Невольно Мария Анистратовна влияла на нас, молодёжь. Её необыкновенная организованность, собранность, компетентность заметны были во всём: от чёткого «библиотечного» почерка, до профессиональных консультаций для специалистов области. 

Огромный пласт работы нашей библиотеки отмечен её трудом. Под её руководством росли и совершенствовались каталоги - основной ключ к ресурсам крупнейшей библиотеки Украины. И сегодня щемит сердце, когда узнаю карточки, написанные её рукой. Не забуду её урока, который получила, начиная работу в должности заведующей патентным отделом. По неопытности, не проверила акт на списание, подготовленный сотрудниками нашего отдела. Что за большая наука? Какие ошибки? Мария Анистратовна просто попросила меня поработать в генеральном каталоге и по нашему акту найти и списать книги. Стоит ли рассказывать, как я с тех пор отношусь к любому технологическому процессу, действующему в нашей библиотеке? Ниточка за ниточкой сплеталась крепкая невидимая связь между нами. Наверное, мы и сами этого не замечали. 

Мария Анистратовна – волевой человек. Пришло время, и она публично сообщила коллегам о своём решении перейти на должность рядового библиотекаря в любой отдел, где есть свободное место. И вот она в нашем отделе, в «патентной» семье! Это время настоящих открытий друг друга! Мария Анистратовна, оказалось, обладала даром быть для многих родным человеком. Невозможно было предположить, что люди, с которыми она дружила, не были её родственниками. Такая верность, самоотдача, любовь, бескорыстие, душевное тепло редко встречаются во взаимоотношениях людей. 

А ещё Мария Анистратовна – источник знаний истории библиотеки, истории страны. Она пережила войну, была вывезена на работу в Германию. На себе испытала, как в сталинские времена относились к таким людям. Профессионализм Марии Анистратовны развивался под влиянием многих интересных людей, работавших в библиотеке. О своих коллегах она часто рассказывала с большим уважением. Из рассказов становилось понятным, что для неё имели большое значение их высокие человеческие качества. 

Вспоминая сегодня Данилевскую Марию Анистратовну, без сомнения, можно сказать, что она одна из тех людей, чьим трудом была сформирована основа нашей библиотеки и сегодня питающая её развитие.


Вспоминает Н.И. Рубан

Сотрудники библиотеки с большим теплом и добротой вспоминают о ветеране труда Марии Анистратовне Данилевской. Мария Анистратовна поступила в областную научную библиотеку в 1962 году. Она работала на абонементе, в методическом отделе. С 1967 года возглавила один из крупнейших отделов библиотеки - отдел комплектования, обработки и каталогизации. Штат отдела был небольшой. Один классификатор, три библиотекаря, редактор и два старших библиотекаря, которые консультировали читателей у каталогов. С 1967 года отдел комплектования стал самостоятельным подразделением. В это же время в отделе обработки был увеличен штат: главный библиотекарь, зав сектором, три систематизатора. Литература была распределена по комплексам, получали тогда 36 - 38 тысяч книг в год. 

Хочется отметить, что Мария Анистратовна была прекрасным руководителем, она приложила немало усилий, чтобы отдел стал одним из лучших. Часто при подведении итогов по социалистическому соревнованию отдел занимал призовые места, получал награды. За годы работы в отделе Мария Анистратовна была награждена медалью « Ветеран труда», значком «Отличник работы культуры», грамотами Министерства культуры, местного управления культуры, почетными грамотами областной библиотеки. 

Всю свою жизнь она посвятила библиотеке. В работе была строгая, требовательная, знающая и любящая свое дело. К ней часто обращались за советами работники библиотеки и области. С докладами и консультациями она выступала на семинарах, курсах повышения квалификации. Она была требовательна к своим подчиненным, но прежде всего сама была примером и в работе, и в дисциплине. Мария Анистратовна хорошо владела всеми процессами работы отдела. Была не только замечательным руководителем, но и умела организовать досуг сотрудников отдела. Такие праздники как Новый год, 8 марта в отделе проходили очень интересно. Она поручала подготовку этих мероприятий Нинель Николаевне Пасовой и Лидии Алексеевне Денеке. Праздники проходили в виде викторины, лотереи с обязательным выигрышем. Каждому сотруднику посвящалось поздравление в стихотворной форме. Мария Анистратовна принимала активное участие в жизни библиотеки. На протяжении нескольких лет была председателем профкома. 

Не забывала она и такие праздники как 9 мая, День освобождения Днепропетровска. К ним она относилась с особым трепетом. При освобождении г. Днепропетровска погиб ее брат. Она рассказывала, как потом, после войны, ей пришлось воспитывать с мамой троих сирот. Мы знали, что Мария Анистратовна была угнана в Германию молоденькой девушкой, хотя сама она никогда о себе не рассказывала. В отделе всегда работала молодежь, и она старалась привить ей любовь к работе. 

Мария Анистратовна была добрым и отзывчивым человеком. Возвращаясь из командировок, она всегда интересовалась у каждого сотрудника отдела – все ли дома благополучно, не болеют ли дети, как родители. Если нужна была ее помощь, она никогда не отказывала. И хотя она не имела своей семьи, но никогда не оставалась одна. Постоянно помогала родственникам, друзьям. Совершенно чужая семья Мохначевых стала ей близкой и родной, также как и она для них до последних дней ее жизни. Кому пришлось работать с Марией Анистратовной, те многому у нее научились. В 1985 году она перешла на должность библиотекаря в патентно-технический отдел. Мы часто ходили к ней за советом, за добрым словом.

Вспоминает Романец Валентина Романовна

С чувством огромной благодарности вспоминаю Марию Анистратовну Данилевскую, человека непростой судьбы, общение с которым приносило большое удовлетворение. Мария Анистратовна очень много пережила в своей жизни, но сохранила в себе наилучшие человеческие качества – порядочность, доброту, любовь к людям. Безусловно, Данилевская, - профессионал, как говорят – мастер своего дела. Очень большой вклад она внесла в организацию и улучшения качества каталогов. Но мне больше хочется вспомнить о ней, как о человеке. Она была одинокой, никогда не имела своей семьи. Но обладала даром быть для многих родным человеком. Люди, с которыми она дружила, были ей больше чем родственники. Она была всесторонне одаренным человеком: прекрасно готовила, была замечательным кондитером, хорошо шила. Мария Анистратовна могла бы быть достаточно преуспевающим человеком, но все, что она умела делать, она делала для других. Помню, как-то пришла я к ней домой, а она показала мне только что сшитое платье, я от увиденного пришла в восторг. Надела его, оно как раз было мне в пору. И Мария Анистратовна, ни на минуту не задумываясь, отдала мне это платье. Я очень долго и с большим удовольствием носила его. Всю свою жизнь Мария Анистратовна посвятила своим племянникам и семье Мохначевых, в которой жила некоторое время. Эта, по сути, чужая семья стала для нее родной. Мне очень не хватает ее. Я со всеми своими бедами и неприятностями всегда шла к Марии Анистратовне. Она умела выслушать, дать правильный совет, поддержать в трудную минуту.


Галина Иванова Сало (Чернова)

Июль 1964 года. Приехала в Днепропетровск после четвертого курса Харьковского библиотечного института. Однокурсница Резниченко (Горпиняк) Лидия Захаровна посоветовала обратится в Областную библиотеку, где она работала в отделе абонемента. Директором был Былбас Николай Андреевич, взял на работу на свой страх и риск, потому что не было ни прописки у меня, ни жилья. 

Воспоминания об отделе абонемента ДОУНБ Через пятнадцать лет вернулась в Днепропетровскую областную библиотеку, в отдел абонемента, так как библиотека теперь размещена во многих концах города, а абонемент на микрорайоне Клочко-6, где я живу. Проработала на абонементе с декабря 1988 по октябрь 2000г. Только два года как сыграли новоселье в новом двухэтажном здании. 1988 год, идет спор между Городской библиотекой и областной – кому принадлежит здание. Здание строилось под филиал городской библиотеки, а отдали абонементу областной библиотеки. Нас читатели отстояли. Приняли на работу библиотекарем кафедры выдачи литературы для взрослых, стажировку проходила у Волошиной Людмилы Феодосиевны. Заведующая отделом Афанасьева Людмила Федоровна часто поднималась на этаж, присматривалась, понимаю, что приняла нового сотрудника, очень беспокоилась. Отдел абонемента специфический. При отделе и читальный зал и кафедра выдачи литературы для юношества. Читальный зал находился на первом этаже со своим подсобным фондом, рядом «золотой фонд хранилища» на котором «сидела» Гринева Татьяна Петровна. Для читателей в нем получить книги было трудно, потому что боялись, что растащат литературу. Все сотрудники сосредоточены в читальном зале, им удобно так работать: Гринева Татьяна Петровна, главный библиотекарь Филиппович Валентина Павловна, библиотекари Плинская Виктория Александровна, Козак Таисия Андреевна, Бутко Наталья Ивановна. На втором этаже – выдача литературы на дом, обслуживают Волошина Людмила Феодосиевна, Ткаченко Лариса Александровна и появилась я (Сало Галина Ивановна). 

Открытый доступ к книжному фонду полный, очень смущает, ведь не знаешь, что читатель делает за дальними стеллажами. Почему-то стоят ящики формуляров с дублями. Какие дубли, зачем? Если можно все объединить, восстановить точный учет. С открытого доступа книги расставляются не очень часто, стоит ряд стеллажей для вливания в фонд. Все здание какое-то неуютное и видно не очень любимое сотрудниками. Афанасьева Л.Ф. недавно приняла отдел, пытается наладить контакт с коллегами, приходится проявлять дипломатический талант, врожденный артистизм, и многое другое. 

Женщина умная, хороший администратор, пытается сплотить коллектив, но по-моему ей очень трудно. А почему ей не помочь? Учитывая то, что я трудоголик выступила на стороне заведующей, поддерживала все ее инициативы, все ее усовершенствования, все ее передвижения фонда и многое другое, за что не очень была любима коллегами, но видно было, что уважают и побаиваются. 

В стране перестройка и мы начали свою перестройку. Закрыли доступ к фонду, оставили на свободном доступе только 13 стеллажей, а было их 110. подняли читальный зал на второй этаж, вниз спустили часть фонда, почистили «золотой фонд» на первом этаже. Сделали основное «книгохранилище», оформили «Українську вітальню», в которой открыли клуб для читателей «Увлеченность». Хорошо озеленили отдел, приобрели новые шторы – появился какой-то уют. Все сотрудники работали не покладая рук. Женский коллектив всегда проблемный – разные характеры, разные судьбы, но Афанасьевой Л.Ф. удавалось решать конфликты и если сотрудник не уживался в другом отделе, то на абонементе он обязательно приживется и будет работать как все. 

Сколько мы переместили фонда и все женскими руками, подключали к этому процессу читателей, работали по выходным. И отдел постепенно начал оживать. Пошли читатели, много было старшеклассников. На кафедре обслуживания юношества работала Бутко Наталья Ивановна, в отделе очень конфликтный человек, но с читателями она работала превосходно. А как она пела!. В таком маленьком тщедушном теле такое превосходное, шикарное сопрано. Скоро Наталья Ивановна перешла работать в читальный зал, а ее место заняла я. С юношеством работать одно удовольствие, если найдешь с ними контакт. В отделе я работала на всех кафедрах, где слабое место, туда и шла. Этого, наверное, делать было нельзя, было бы у меня меньше проблем. Филиппович Валентина Павловна – наш главный библиотекарь. Очень добрая женщина. Всю жизнь проработала на абонементе, знала весь фонд отдела, наша ходячая энциклопедия. 

В середине 90-х отдел пополнился новыми сотрудниками. Пришла новая плеяда зрелых библиотекарей: Кондратенко Раиса Степановна, Острейко Валентина Павловна, Фисун Нина Даниловна, Левченко Любовь Владимировна, Колесникова Любовь Владимировна, Сухина Светлана Николаевна, Образцова Тамара Михайловна. Пришли со своими новыми идеями, привычками, навыками. Старые коллеги ушли: Козак Т.А. – зав.обменным фондом, Бутко Н.И. уехала домой в Шахтерск, Филиппович В.П. – в отдел искусства, Плинская В.А., Гринева Т.Л. – на пенсию. Начался новый этап работы отдела. Левченко Л.В. взялась за организацию «комнаты семейного чтения». Надо отдать ей должное – это ей успешно удалось. Стали вводить платные услуги, появился бизнес-план, и начались в отделе рыночные отношения. Отдел шел в ногу со временем. Другое время, другие отношения, другой круг читателей. Жизнь продолжается, но уже по другому. 

В 1988 г при отделе организовали клуб «Увлеченность». Возглавил клуб доцент Металлургической академии Поливец Николай Степанович. Сорокалетний эрудит, все знающий человек, которого очень любили читатели. Он знал все о политике, о литературе, о музыке, мог ответить на любой вопрос. В клубе было много мужчин, которые приходили послушать выступления Поливца Н.С. На микрорайоне больше не было такого места, где можно получить всевозможную информацию. Клуб работает до сих пор. В клубе до сих пор радушно принимают читателей. Обязательно чашка горячего чая, задушевная беседа, нужная информация, книжная выставка, обзор литературы, литературный или музыкальный вечер. Очень частыми гостями клуба были и есть днепропетровские поэты и писатели, частым гостем клуба была Калинова (Титаренко) Дора Васильевна, которая принимала самое деятельное участие в работе клуба. Много времени и души вкладывает в работу клуба наш читатель и местный поэт Вячеслав Андреевич Верещагин. 

Жизнь продолжается. Меняются сотрудники, читатели. Отдел живет своей полноценной жизнью. И я как бывший сотрудник отдела всегда сюда прихожу, теперь уже как читатель, не расстаюсь с клубом: провожу обзоры журналов, книг. Думаю, что сохраню навсегда в своей душе тепло родного очага – нашего отдела абонемента.

Валентина Павловна Филиппович: 25 лет жизни – абонементу

Я, Филипович Валентина Павловна, родилась в 1945 г. в простой семье. Мать – учитель начальных классов, отец – водитель в колхозе. У мамы была любимая книга «Угрюм-река» Шишкова, у отца – «Петр 1» А. Толстого, которые они читали мне по вечерам. Отсюда, наверное, у меня появился интерес к книге. В послевоенное время книг было маловато, а мне хотелось иметь много книг в личной библиотеке. Мама однажды в шутку спросила меня: «Если бы у тебя было много денег, чтобы ты сделала?». Я ответила не раздумывая, хотя подобное изречение пролетарского писателя мне было не известно: «Я накупила бы много книг!» (Но возможностей таких и по сей день нет!). В 12 лет уже знала, что я обязательно буду библиотекарем! Это «знаменательное» событие произошло в 1964 году. После окончания средней школы я поступила в ХГИК, который окончила в 1968 году. Получила назначение в Юрьевскую районную библиотеку Павлоградского района. И один год проработала на абонементе!

Вместе с методистом Марченко Лидией Павловной исколесила почти весь Павлоградский район.
В 1969 г., по семейным обстоятельствам, приехала в г. Днепропетровск. Но без прописки меня не принимали на работу. И вот по совету заведующей отделом городского управления культуры Митрофановой Надежды Кирилловны обратилась в областное управление культуры, и там встретилась со старшим инспектором Загнидко Е.Е., который знал меня по институту. С его легкой руки 20 августа 1969 года я была принята Былбасом Н.А., тогда он был директором, библиотекарем абонемента, где зав.отделом была Котова Ирина Николаевна. И с которой я проработала 15 лет.

Абонемент занимал половину 1-го этажа на Савченко, 10, где к книгам был свободный доступ. Имелось вместительное книгохранилище с очень высокими стеллажами. Осуществлялся дифференцированный подход в обслуживании читателей. Было 3 стола обслуживания: 1 стол – гуманитарии: педагоги школ, преподаватели музыки, медицинские работники, пенсионеры. 2 стол – технический: рабочие, ИТР, студенты старших курсов технических ВУЗов, научные работники. 3 стол – учащиеся школ, техникумов, ВУЗов до 3-го курса. На каждом столе была «картотека регистрации читателей», «информационная» картотека. На формулярах цветными карандашами обозначения групп: ИТР - зеленый, сов.партактив – красный, служащие – синий и т.д. Годовой план составлял около 3 тысяч читателей.
Недостатка в посетителях не было. Почти каждую субботу и воскресенье абонемент посещали от 200 до 300 человек, в будние дни было поменьше. Работа с читателями была напряженной и трудной. Текучесть кадров была большой! В памяти остались Пискунова Надежда Ивановна, Лесничая Мария Федоровна, Рогова Тамара Степановна, Корч Екатерина Михайловна, Беляева Елена Афанасьевна, Жарская Лидия Петровна, которая потом перешла работать в ЦНТБ, и потом стала там зам.директора. Абонемент прошли очень много наших сотрудников. Открытый доступ книжного фонда был раскрыт книжными выставками, тематическими полками. В фонде имелись газеты и журналы: общ./политические, художественные. Популярность книг была огромной. Мне казалось, что весь город вменил себе в обязанность прочитать вновь вышедшую литературу. Книжные выставки в обязательном порядке должны были быть раскрыты литературой классиков марксизма-ленинизма и постановлениями партии и правительства. Требовательность со стороны заведующей и администрации в духе того времени. Библиотекари без стажа с высшим образованием получали 80 руб, а имеющим стаж платили аж 85 руб! старший библиотекарь со стажем получал 120 руб. Зав. абонементом – 130 руб! Годовой план по командировкам был таков: зав. – 16 выездов, ст.библиотекарь – 12. Самыми ответственными и трудными были, как их раньше называли, фронтальные проверки. Ответственность большая – не навреди!
Мой первый выезд был в Софиевский район, где только что стала зав.библиотекой Шеремет Татьяна Федоровна.
Прошло много лет и моя последняя командировка была туда же. Где-то в конце 80-х годов. Больше в командировки я не выезжала! Приходилось работать и над годовым планом работы, давать консультации, как методист. Принимать участие в массовых мероприятиях, готовить тематические, информационные обзоры, дифференцированно руководить чтением читателей.
С 1973 по 1986 год, в связи с ремонтом библиотеки, и с приходом нового директора Рыжковой Зинаиды Николаевны, работали в здании бывшего госархива, на пр.К.Маркса, 103. Работа шла, в основном, с книжным фондом. Списывали устаревшую литературу, выезжали в командировки. Благодаря им я объездила почти всю область. Довелось участвовать в работе над «Историей городов и сел Днепропетровской области». В редакционной заметке есть и моя фамилия. Чем я очень горжусь!
Обслуживание книгами велось по предприятиям и учреждениям города: Продмаш, Гипромез, Облстатуправление, ин-т Геотехнической механики, Гражданпроект и т.д.
На посту зав.отделом Котову И.Н. сменила Тамонтьева Галина Петровна. Ранее работавшая методистом у нас. А в апреле 1986 года абонементбыл пенесен на ж/м Клочко-6, в новое 2-х этажное здание, где он находится и по сей день. Хочу вспомнить добрым словом сотрудников, которые работали на абонементе на пр.К.Маркса, 103: Гриневу Татьяну Петровну, Плинскую Викторию Александровну, Зубову Татьяну Петровну, Первунину Наталью Михайловну, Фоменко Галину Николаевну, Ткаченко Ларису Александровну, Бутко Наталью Ивановну, которые добросовестно трудились, приняли перевозку и расстановку книг на свои плечи. Половина сотрудников уволилась, а другие продолжали работать. В коллектив влились новые сотрудники, которые также добросовестно работали и работают: Волошина Людмила Феодосиевна, Колесникова Любовь Владимировна, Сало Галина Ивановна, Левченко Любовь Владимировна, Козак Таисия Андреевна. Полтора года зав.отделом был Прудченко Виталий Дмитриевич.
Но периодом становления абонемента, периодом интенсивной работы с книгами и читателями, создания «Литературной гостиной» - стал приход на абонемент новой заведующей, Людмилы Федоровны Афанасьевой, которая вот уже 19 лет руководит отделом!

Не могу обойти вниманием и не сказать добрые слова в адрес Анны Павловны Гладышко, которая всегда нам помогала в работе, хотя должность у нее была скромная: работница гардероба! С большим уважением отношусь к абонементу, уважаю за порядочность, доброжелательность, трудолюбие, которому поражаюсь! И вообще ко всем своим коллегам по «цеху». Ей-богу они этого достойны!

И еще раз помяну: «Дай Бог, чтобы наша пашня, где мы «сеем разумное, доброе, вечное» приносила хороший урожай!» Я имею в виду воспитание культуры в личности!

С ноября 1994 года я перешла работать в другой отдел. Уж очень далека была дорога с массива «Победа», до массива «Клочко-6». Работаю вот уже 11 лет, но всегда вспоминаю годы работы на абонементе, наполненные трудом, общением с хорошими и надежными сотрудниками.

Может быть я еще доживу до тех дней, когда все отделы соберутся под одной крышей нового здания. Надежду на лучшее дает наша Надежда Николаевна Титова, наш нынешний директор.

Лидия Захаровна Горпиняк: Абонемент – путевка в жизнь

1962 год. Абонемент тогда находился в здании по ул. Ю.Савченко, 10 на первом этаже, в большом зале. Первое впечатление входящего – изумление. Столько книг! Длинные ряды стеллажей, заполненными разноформатными изданиями. Многочисленные книжные выставки и тематические полки. Ежедневный праздник книги. Прогрессивное новшество – открытый доступ к фонду – наша библиотека внедрила одной из первых на Украине. Сформированы отраслевые комплексы: 

- общественно-политическая литература; 

- естественно-научная; 

- техническая; 

- художественная литература, искусство, спорт и др. 

Фонд отдела был прекрасным (более 200 тыс.экз.), сформировано золотое ядро. Комплектовался он на основе заказов по тематическим планам издательств: России, Украины, местных издательств. Многолетняя, профессиональная работа по формированию фонда дала свои результаты. В отделе систематическая работа по изучению состава фонда, использования его, а также характера читательских запросов. Учитывался так же – как основополагающий принцип – экономический профиль региона. Финансирование было достаточным, поэтому приобреталась необходимая экземплярность для абонемента. Заведующей отделом в те годы была Котова Ирина Николаевна. Специалист высшей квалификации, одаренный педагог и психолог, она была хорошим организатором. Собрала вокруг себя многочисленный читательский актив. Она постоянно работала над собой, много читала, следила за новинками. Была первым и авторитетным информатором – что новое, что значимое, интересные события в литературной сфере, что читать обязательно библиотекарю. 

Коллектив отдела в те годы был в основном молодежный: Валентина Павловна Филиппович, Людмила Георгиевна Гурай, Л.З. Горпиняк, Людмила Заболотная. Чуть позже и недолго – опытные библиотечные работники Мария Анистратовна Данилевская, Людмила Илларионовна Волковская. Работали дружно, поддерживали друг друга. Нагрузки были высокие, до 400 посетителей в день. Очереди у каждой кафедры не иссякали. Да еще расстановка с выдачи, у каждого не одна сотня ежедневно. Серьезная, тоже ежедневная, работа по упорядочению открытого доступа. Обслуживание читателей организовано было с дифференцией по ведущим категориям:

- кафедра научных работников и ИТР; 

- кафедра молодежи; - кафедра рабочих, служащих и пр. 

Внедрялись новые формы работы с группами читателей и индивидуальной работы: систематически изучалось чтение ведущих категорий, составлялись индивидуальные планы чтения, рекомендательные списки литературы, ежедневно готовились тематические подборки научно-познавательной литературы с учетом запросов читателей. Формы информационной работы были традиционные: книжные выставки, тематические полки, устные библиографические обзоры. Зал был радиофицирован, и в определенные часы звучали информационные обзоры лучших изданий. 

Налажена была четкая справочно-консультационная, информационная работа. В зале постоянно работали 2-3 консультанта-библиотекаря (по графику). При таком потоке читателей (полный зал) это было необходимостью. Читатели были очень активные, многие – истинные любители книги. При этом общий образовательный уровень был значительно ниже, чем у современных читателей. Ведь это были люди, пережившие тяжелейшие годы войны, восстановления, возрождения страны. Но к книге, библиотеке отношение было благоговейное, уважительное. И читали очень много, всегда делились впечатлением о прочитанном с библиотекарем и друг с другом, советовали друг другу книги, и это было здорово, и помощь библиотекарю на выдаче. 

Я работала на абонементе с 1962 г. по 1965 г. Была на комплексе технической литературы. Это девченке надо было изучить крупный, серьезный комплекс производственно-технической литературы. Принимать весь поток запросов рабочих, ИТР, вести работу и учет на кафедре ИТР, консультировать в зале. Естественно, была и взаимозаменяемость на всех кафедрах, и в графике консультантов в зале. Но работа с читателем формировала и наше сознание, и влияла на становление личности, и дарила нам огромное чувство радости общения, и благодарность читателей. Это очень дорого. В эти часы я возвратилась в молодость, на абонемент.

 12 января 2006 г.

Виктория Александровна Плинская: С книгой по жизни

С октября 1984 года – я работала в отделе абонемента областной научной библиотеки (пр. К.Маркса, 103), когда заведующей была Котова, а в последствии Тамонтьева и Прудченко В.Д. Абонемент находился в убогом небольшом флигеле, который постоянно латали со всех сторон. Книжный фонд (с открытым доступом) размещался в одной комнате, захватывая часть другой, где был стол выдачи. Было очень тесно. Поэтому большая часть книг была размещена еще в одной комнате, с ценной литературой вместе. С трудом находили место для книжных выставок и другого информационного материала. Часто приходилось это делать прямо на книжных полках. 

Читателями библиотеки были пенсионеры, рабочие, служащие, студенты. Многолюдностью отдел абонемента не отличался. Больно и стыдно было за такой «очаг культуры», но читатели нам сочувствовали, а мы старались заинтересовать их книжными новинками, научно-популярной литературой, беседовали о прочитанном. Часто приходилось работать в основном хранилище (ул. К.Либкнехта) в порядке оказания помощи. Меня поразило богатство книжного фонда по всем отраслям знаний, и образцовый порядок в расстановке книг, их учета. Запросы читателей (через главный читальный зал и МБА) редко оставались неудовлетворенными. Помню, как мы переживали, узнав, какая борьба развернулась вокруг нового здания на ж/м Клочко-6. И эта борьба, в которую включились и читатели абонемента, увенчалась успехом, благодаря настойчивости директора областной научной библиотеки Рыжковой З.Н. 

26 апреля 1986 года состоялся переезд. Началось осваивание новой территории под руководством уже новой заведующей абонементом – Афанасьевой Л.Ф., человека с большой эрудицией, умелого организатора. Был укомплектован штат абонемента, пересмотрен и расставлен в строгом соответствии с основами библиотечной техники книжный фонд. Не один раз библиотекари перетаскивали кипы книг с одного места на другое, с этажа на этаж. Передвигали стеллажи, для чего изыскивали «мужскую силу». Таким образом, добивались максимального удобства в расположении фонда, одновременно освобождаясь от устаревшей и ветхой литературы. Это был тяжелый труд. 

Постепенно все обустроилось, благодаря стараниям всего коллектива, проявившего дизайнерские способности. После нескольких перестановок нашли место для читального зала с новой мебелью. Появились замечательные, красиво и красочно оформленные книжные выставки на самые актуальные темы, на окнах – красивые шторы, на стенах – картины и элементы прикладного украинского искусства. И…везде море цветов! И это приносило большое моральное удовлетворение. Радовались мы притоку новых читателей, среди которых появилось много школьников. Да и старые читатели с прежнего абонемента нас не забывали. 

По инициативе заведующей Афанасьевой Л.Ф. был создан клуб «Увлеченность», состоявший из активных читателей и работавший по определенному тематическому плану. Тут и библиографические обзоры книжных новинок и журналов, и литературно-музыкальные вечера, интересные встречи, беседы, отклики на знаменательные даты. Клуб работает до сих пор, пополняясь новыми его участниками. 

С введением платных услуг появились новые формы обслуживания читателей – ночной абонемент, прием заказов, коммерческая комната с новыми поступлениями книг и журналов, отдел детской литературы и многое-многое другое. С введением штрафных санкций уменьшается количество должников. Людей это дисциплинирует. А раньше приходилось ходить по домам, составлять исполнительные надписи, что было малоэффективным. Произведена сверка книжного фонда, приведен в порядок каталог, которым читатели все чаще и чаще пользуются, а дежурный библиотекарь всегда готов им в этом помочь. Сейчас в отделе абонемента трудится квалифицированный коллектив – это Ясиницкая Н.Д., Волошина Л.Ф., Сухина С.Н. Левченко Л.В., Пивоварова Г.Ф., Гайдаш В.В., Усенко О.В. Вместе с заведующей, Афанасьевой Л.Ф., они всегда в поиске и готовы достойно встретить свой 20-ти летний юбилей. 

Декабрь 2005 г.

Людмила Феодосіївна Волошина: Двадцять років потому

Неначебто це було і недавно. Я добре пам’ятаю, коли в 1986 році я випадково, прогулюючись після тяжкої хвороби і приїзду із Дрездена, де проходив військову службу чоловік, побачила гарну будову. Вона гордо стояла на місці квітучих абрикосових дерев, які завжди п’янили мешканців ж/м Клочко-6 своїм ароматом. 

Зустріли мене привітно, але скрізь були книги, книги, книги зв’язані в пачки. Гори книг, журналів, газет і рівненько, як солдати стояли новенькі стелажі, ждучи своїх відвідувачів. На той час заввідділом був енергійний Прудченко В.Д., а його помічницею незмінний працівник абонемента Філіпович В.П. Весь тягар переїзду, збору, розстановки впав на співробітників відділу абонемента. Користувачі чекали відкриття чудового і такого потрібного на Лівобережжі центру культури, як відділ абонементу Обласної універсальної бібліотеки. Через деякий час я влилася в цей колектив і почала енергійно розбирати фонд. Мене вилікувала робота, бо вона завжди була сенсом мого життя. На той час мене оточували енергійні і працьовиті колеги на чолі з Філіпович В.П. – Ткаченко Л.О., Бутко Н.І., Козак Т.А. та ін. Відділ абонементу з пр.К.Маркса, 103, з центру міста перемістився на ж/м Клочко-6 на вул. Байкальську, 78. Приміщення своєю неоновою рекламою „Бібліотека” немов би заманювало читачів в свої обійми. Треба було якомога скоріше розставити більш ніж 200 000 фонд.книг, газет, журналів. Ми працювали до пізнього вечора. Завдяки професіоналізму співробітників фонд книжковий було приведено в належний стан. Особливо хочеться сказати про топограф відділу, який був у мішках і потрібно було змішані картки розставити по інвентарному номеру, у строгій послідовності. На підлозі розташовували картки, писали розділи щоб без помилки у топографі відобразити книжковий фонд. Довго світився вогник, ми працювали, щоб якнайшвидше відкрити абонемент. І ось цей час настав, це була щаслива мить, бо на лівобережжі відкрився інформаційно-бібліографічний центр, який в змозі був задовольнити потреби широкого кола читачів, це був травень 1986 року. Контингент читачів був різний. Для них був відкритий до ступ до книг. Працювали 3 кафедри: а) кафедра видачі книг додому для дорослих; б) юнацька кафедра; в) читальний зал. 

У 1987 році з березня місяця відділ очолює заслужений працівник культури України Афанасьєва Людмила Федорівна. З її приходом, активізувалась робота відділу, і відділ немов би розквітнув. Були набрані нові працівники: Сало Г.І., Ясиницька Н.Д., Левченко Л.В., Колесникова Л.В., Образцова Т.М., Легавец Г.О., Гладишко Г.П. З появою комп’ютерів у відділі до нас прийшли Сухіна С.М. та Усенко О.В., які вчилися майстерності ксерокопіювання і роботі на комп’ютерах.

Життєвою необхідністю була організація при відділі абонемента:  а) кафедри обліку та контролю;  б) видачі літератури додому;  в) кафедри читального залу;  г) кімнати сімейного читання.  Постійними були виїзди на „бібліобусі” з Надією Миколаївною Тітовою до проектного інституту „Укрзалпроект”. В актовій залі ми обслуговували інженерно-технічних працівників сільсько-господарською та художньою літературою. Щороку відділ обслуговую 7000 читачів. У нас читає майстриня художньої вишивки Кров’якова В.К. Вона своїми золотими руками творить чудеса. Її роботи експонувалися серед читачів та членів клубу „Захопленість”. Вона подарувала бібліотеці свої чудові картини. Є у нас і найстаріша читачка Ларіонова Олена Борисівна (з 1916 р.), яка своєю енергією, ясною памяттю та розумом дивувала всіх оточуючих. Хочеться сказати про колишнього бібліотекаря Плінську В.О. Вона ходила по домівках і збирала книги у боржників, вела з ними війну, їздила в нотаріальну контору і їх ставало менше. Обслуговування читачів стало більш сучасним і професіональним. Пропонувалися постійні тематичні виставки до знаменних дат, які допомагали читачам у виборі книг із більш ніж 200 тис. книжкового фонду відділу. На 170-річницю бібліотеку складає дружній, професійно грамотний колектив, який забезпечував роботу відділу. Велика робота велась з вилучення застарілої та зношеної літератури. Але основна увага була приділена обслуговуванню читачів не тільки лівобережжя. А й усього міста. Були черги на книги. Контингент був різний, від наукових працівників до пенсіонерів, і кожен знаходив книгу для навчання і душі. Бібліотекар це лікар людських душ. І як би мені довелось вибирати професію ще раз – я б не задумуючись вибрала бібліотечну справу. Тому, що люблю працювати з людьми, люблю допомагати їм, люблю своїх читачів. Я живу їхніми болями і радощами, їхніми досягненнями і поразками. Як актор готується до зустрічі із своїми глядачами так і бібліотекар – до зустрічі з своїми читачами. Я й зараз тут працюю і з великою радістю кожного дня йду на зустріч зі своїми любими читачами.

Згадує Л.М. Туманова

Перед війною працювала завідуючою методичним відділом, а з 1943 по 1945 рік - директором бібліотеки. Дані спогади написані нею 1950 року.

Історія Дніпропетровської обласної бібліотеки починається в далекому минулому і пов’язана зі створенням міської публічної бібліотеки в 1889 році. Тоді на кошти, одержані від продажу Катеринославського ювілейного листка (1887 рік – 100-ліття Катеринослава), і на так звані пожертви прогресивних людей придбали літературу і було відведено приміщення. Література була, звичайно, відображенням епохи, але знайшлася чимала кількість книг, які поклали початок бібліотеці, утвореній після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Це були деякі прогресивні видання, класична художня література, довідкові видання, книги з історії Катеринослава, з мистецтва. Всього залишалось до 38 тисяч книг. Збереглися комплекти літературно-художніх журналів, архіви дореволюційних газет, Катеринославського ювілейного листка. Особливо широко громадськість користувалась краєзнавчими матеріалами. Знайшлися друковані каталоги на всі дореволюційні фонди, побудовані за старою класифікацією з 16 відділів. Збереглися друковані звіти про роботу бібліотеки до революції. Після Великої Жовтневої революції корінним чином змінився і характер роботи бібліотеки, і її комплектування. Основним ядром фонду стали твори класиків марксизму-ленінізму, з’явилось багато політичної літератури, велике місце зайняли новини науки і техніки, твори радянських письменників, література українською мовою і мовами народів СРСР. Державою відпускались значні кошти на поповнення бібліотеки. З Москви систематично одержувався обов’язковий примірник усієї літератури, що виходила з друку. 1925 року бібліотека одержала статус Обласної бібліотеки. В перші роки після революції їй було присвоєно почесне ім’я 10-річчя Жовтневої революції. У 1939 році було відзначено 50-ліття бібліотеки. У 1941 році, на 24 рік існування бібліотеки після Жовтневої революції, вона нараховувала у своїх фондах до 650 тисяч книг. Штат складався з 62 одиниць. І раптом почалась Велика Вітчизняна війна. Культурне життя в місті все більше припинялося. Але колектив бібліотеки продовжував працювати, обслуговуючи ті військові частини, що проходили через місто, проводячи в міру можливості голосні читання в госпіталі. Весь колектив під керівництвом виконуючої тоді обов’язки директора тов. Панькової О.І. енергійно працював над тим, щоб зберегти хоча б кращі книги, наш “золотий фонд”, і архіви газет. Пам’ятаю, яких зусиль було докладено, щоб упакувати ці книги, перенести їх у підвал і замурувати там. Якщо підвал не було б відкрито, ці б книги збереглися, адже у підвалі було добре забетоновано всі Отже перекриття. Але при німцях підвал відкрили. Книги були перенесені до загального фонду, частина їх винесена з бібліотеки німцями, а частина згоріла. Найцінніша скарбниця культури була цілком знищена. У день звільнення від фашистських варварів обласної бібліотеки не існувало. Багатьох унікальних видань відновити було неможливо. Але соціалістична культура ніколи не може бути знищена. Тільки-тільки відлунали розриви останніх фашистських снарядів і заглушили їх радісні постріли нашої рідної Червоної Армії, які були символом звільнення Дніпропетровська від фашистських катів, ще палали пожежі, вибухали залишені ворогами міни, а місто вже прокидалося від дворічного сну, вживались заходи для відновлення нормального життя. Оживала культура. Почали виходити місцеві газети, одержувалися центральні газети. Почали свою роботу вищі учбові заклади, школи. Потрібен був матеріал для лекцій і радіомовлення. На всіх ділянках необхідні були книги, журнали, газети - вірні супутники людини, важливі знаряддя соціалістичної культури. Наукові працівники, робітники, молодь бажали знати, що вийшло з друку в Радянському Союзі в період ВВВ, запитували, де можна одержати відомі їм книги довоєнного видання. Особисті бібліотеки у всіх загинули. Між тим, є люди, які не можуть прожити без книги жодного дня. Книга потрібна була воїнам, військовим лікарям, до книги тягнулися поранені. Але всі бібліотеки були знищені, або знаходились у такому стані, що користуватись ними було неможливо. Партійні та радянські організації Дніпропетровська з перших же днів звільнення міста вжили активних заходів до відновлення обласної бібліотеки. Особливо слід відзначити повсякденну особисту участь таких товаришів, як секретар Обкому КП(б)У з пропаганди тов. Ємельяненко Ю.Ю., інструктор Обкому тов. Сердюк А.Ф., заступник голови облвиконкому тов. Трушин І.В., зав. промсектором Облплану тов. Погостіна, помічник засг. Облвиконкому Є.Р.Комісарова. 25 жовтня 1943 року на вулицях міста вперше з'явилась Червона Армія. А 26-го зав. Облнаросвітою тов. Ковура А.О. доручив мені, як старому працівникові, приступити до відновлення Обласної бібліотеки. Директор тов. Коровкін Т.Г. не повернувся ще з війни, отже з 27 жовтня мене було призначено директором. Таким чином, на мене було покладено повну відповідальність за якомога швидше відновлення роботи Дніпропетровської обласної бібліотеки. Багато зусиль і енергії довелося докласти. Перш за все треба було знайти приміщення, що було надзвичайно важко, тому що, як усім відомо, все в місті було спалено і знищено. Знайдено було більш-менш придатний будинок, двоповерховий з підвалом (по вул. 40-річчя Жовтня), де необхідно було розмістити дві бібліотеки - для дорослих і дитячу ( організацію якої було доручено також мені і також без будь-якої бази). На цей будинок претендувала ще й та організація, що розміщалася там до війни. Але для неї було легше знайти вихід. Отже, після довгого часом дуже бурхливого змагання постановою Облвиконкому, будинок було закріплено за бібліотекою. Правда і після цього неодноразово ставилось питання про звільнення цього приміщення. Але бібліотека для дорослих залишалась там до 1958 року, доки не одержала більш придатний будинок по вул. Ю.Савченка, 10. В тому приміщенні успішно розгорнула роботу Обласна дитяча бібліотека. У зайнятому нами будинку під час війни було німецьке казино і тому тут збереглися деякі меблі. А найголовніше, що тут знайшлося багато вугілля, яке в той час було надзвичайною рідкістю. Цього вугілля вистачило натри роки. Особливо цінним це було в перший рік, коли не опалювались майже ніякі приміщення: ні інститути, ні гуртожитки. Отже студенти займали не лише читальні зали, але і всі сходи і підвіконня. Довелося, правда, ремонтувати систему опалення, але і це здійснено було досить швидко, причому були побоювання, що без ремонту може виникнути пожежа. До 26 роковини Великої Жовтневої революції двері бібліотеки були відчинені для читачів. Спочатку дозволялось користуватись читальним залом. Додому видавалися книжки лише партійному і радянському активу. Офіцерам, військовим лікарям, деяким довоєнним активним читачам. У квітні 1944 року почалася видача книг на абонементі всім читачам. Необхідно було якнайшвидше створювати книжково-журнальний і газетний фонд. З перших же днів одержувались місцеві та центральні газети, масові журнали. На перше півріччя була передплачена вся періодика. Це було надзвичайно важливо тому, що в той час індивідуальну передплату оформити було дуже важко . У бібліотеці було встановлено газетну вітрину. З метою швидшого створення книжкового фонду, було видано постанову Облвиконкому про збір літератури з безхазяйних квартир. Особливо великий фонд було знайдено в квартирі по вул. Серова, 1 5, у якій при німцях жив управитель цього будинку Клюкіш. що мав доступ у всі квартири, де до війни мешкало багато інтелігенції. Отже в їх особистих бібліотеках знайшлося чимало чудових книг з усіх галузей знань. Там були твори класиків марксизму-ленінізму, класична і радянська художня література, книги з різних галузей науки, техніки і прикладних знань. Пам'ятаю, що велику послугу, наприклад, надала книга зі стенографії. Всього було одержано 7010 книг, 2113 журналів і нот. Складаючи на місці списки літератури і проглядаючи її, працівники відбирали найбільш актуальну, щоб сконцентрувати її в читальному залі, щоб одразу ж мати можливість видавати її читачам. Слід нагадати, що Клюкіш, з'явившись тимчасово в місті, використовуючи різні погрози, настоював на поверненні йому літератури, він був заарештований і висланий з міста. Навіть, якщо він і залишався б у місті, література не була б йому повернена тому, що була ним награбована. Слід сказати, що деякі власники книг, коли дізнались, що їх книги потрапили в бібліотеку, так у бібліотеці їх і залишили. В той час було порушено питання перед населенням про здачу своїх особистих книг у бібліотеку. Книги доводилось збирати в основному центрі, а бібліотека розміщалася у Нагірному районі. Отже книги спочатку зносились у мою квартиру (в центрі), а потім переносились у бібліотеку. Транспорт дістати було тоді неможливо. Співробітники бібліотеки переносили книги на плечах. Перевозили на примітивному возику. Особливо велику роботу провели у цьому відношенні К.Л. Мохначова і М.Ф.Крюкова, які працювали в бібліотеці з перших днів її відновлення. Траплялись деякі труднощі, але що це було на фоні тих досягнень, які мали ми в справі поповнення фонду. З перших же днів відпускались кошти на комплектування, і ми мали змогу придбати всю літературу, що з'явилась у місті. Дуже цікаво відзначити, що це в часи ВВв в Москві був створений Держфонд, в якому для кожної Обласної бібліотеки підбиралась і зберігалася вся література, що виходила з друку, яка негайно після звільнення міста була одержана нами. Це були книги з військової техніки, з військово-санітарної справи, ПВХО, агітаційна література про всенародну війну проти фашистської гадини. Велике місце зайняла художня література про славну епопею ВВв: Василевська В., „Райдуга", Горбатов Б. „Нескорені", гострі нариси І. Еренбурга, історичні романи про великих полководців, лірика К. Симонова, естрадні збірники "Боевая эстрада", "Красноармейская звезда", "Песни красной Армии", "Орлиное племя". Одночасно з комплектуванням у Держфонді нової літератури, на території, що не була в окупації, створювалися філіали Держфонду, яким було доручено зібрати для кожної бібліотеки, потерпілої від фашистських варварів, літературу довоєнного видання, необхідну в фонді кожної бібліотеки. Власне кажучи, там створювалось ядро нової бібліотеки. Нам належало одержати таку літературу з Іркутська. Всього ми одержали 20 тисяч книг, але були там ще брошури і навіть листівки. Взагалі, доводилось старанно перевіряти всю літературу, що одержувалась як нашою бібліотекою, так і іншими бібліотеками міста. У той же час мені довелось їхати в Москву і Ленінград, де була зібрана література для поповнення бібліотек, наприклад, для доукомплектування багатотомних творів та журналів, номерів яких не вистачало. Було, наприклад, одержано 277 прим, старої російської книги. Це є доказом загальнодержавного і всенародного піклування під керівництвом партії про найшвидше відновлення бібліотек. Таким чином були одержані твори класиків марксизму-ленінізму як повні збірки творів, так і окремі твори, а також інша література на допомогу тим, хто вивчає історію партії. Але все ж таки підібрати таку літературу повністю, щоб задовольнити попит читачів, не було змоги аж до нового видання. Багато було зібрано енциклопедій, методичної літератури, художньої літератури як останніх довоєнних років видання, так і виданої до революції. Вживалися заходи щодо придбання книг, необхідних для відбудови місцевої промисловості, наприклад, з проектування сірникової фабрики, лакування ґудзиків, виробки скла. Іноді книги виписувались по міжбібліотечному абонементу з Москви і Ленінграду. Одним із важливих і обов’язкових елементів налагодження роботи бібліотеки є систематичний облік коштів і фонду, що нами і було враховано з перших днів. Ці дві ділянки були очолені досвідченими працівниками - бухгалтером К.Л.Мохначовою і зав. сектором комплектування і опрацювання документів М.Ф.Крюковою, яка обіймала цю посаду ще до війни, з 1927 року. Інвентаризація за відповідною формою (готових інвентарних книг ще не було) була введена 1 грудня 1943 року. Це з одного боку забезпечило збереження фонду, з другого боку дало змогу до цього часу слідкувати за ходом поповнення фонду. У 1944 році було замовлено штемпель, який так як і інші печатки вдалося одержати дуже швидко, тому що всі організації йшли назустріч бібліотеці. Вживалося всіляких заходів щодо повного бібліотечного опрацювання кожної книги, включаючи каталожні картки. Незабаром приступили до складання каталогу. Кошторис на 1944 рік за всіма статтями складено на 168 тисяч крб., витрачено 181,2 тис. крб. На комплектування було заплановано 24600 крб., витрачено 32300 крб. Це є доказом того, як безвідмовно відпускались кошти для бібліотеки.

СПОГАДИ ПРО БІБЛІОТЕКУ О.П.РЄЗІНОЇ

Рєзіна Олена Петрівна народилась у 1927 році в сім’ї службовців. Закінчила Харківський бібліотечний інститут. Працювала в ДОУНБ з 1952 року на посаді зав. відділом читальних залів, а 1977 по 1983 р. зав. відділом літератури з питань мистецтв. Одержавши призначення на роботу в Дніпропетровську обласну бібліотеку на посаду зав. читальним залом у 1952 році, я приїхала в ще не цілком відновлене після руйнувань війни чудове місто. Була зруйнована і згоріла від прямого влучення бомби обласна бібліотека, що до війни займала приміщення теперішньої митної академії на розі проспекту К.Маркса і вулиці Дзержинського. У 1952 році дві обласні бібліотеки (дитяча і для дорослих) містилися в одному двоповерховому будинку по вул. Ворошилова. На 1-му поверсі з центральним входом на перехресті вулиць Крутогорної і Ворошиловської знаходився абонемент і канцелярія нашої бібліотеки, з іншого боку будинку на цьому ж поверсі розміщалася вся обласна бібліотека для дітей ( директор – Рокутова Марія Матвіївна). На 2-му поверсі знаходився читальний зал, книгосховище, відділ опрацювання і комплектування, в окремій кімнаті сусідили бібліографічний відділ і методичний кабінет. Були каталоги для читачів і для службового користування, розміщалися вони в читальному залі. До мого приїзду читальним залом завідувала Панькова Олександра Іванівна, що до виходу на пенсію працювала старшим бібліотекарем у книгосховище. Зав. книгосховищем була Алешковська Тамара Григорівна. Зав. абонементом – Котова Ірина Миколаївна. Зав. відділом опрацювання – Крюкова Марія Францівна, яку змінила Шевченко Таїсія Гаврилівна (пізніше директор обласної бібліотеки для дітей). Бібліографічним відділом завідувала Тарасьєва Іда Марківна. Методистом була Рибіна Олена Охрімівна. Директором з осені 1952 року став колишній директор школи Васильченко А.А. (до1954 року). Штат бібліотеки був невеликий, у відділах по 2-3 бібліотекарі. На абонементі (крім завідувачки) бібліотекарі: Філіппова Олена Іванівна і Старишко Зінаїда Григорівна.

Дробишевська Євгенія Костянтинівна: Спогади про роботу в обласній бібліотеці ім. Жовтневої революції

У ДОУНБ працювала з 1957 по 1968 рік завідуючою методично-бібліографічним відділом, а пізніше - заступником директора. На роботу в Обласну бібліотеку я потрапила за призначенням після закінчення технікуму культпросвітроботи в 1946 році. Але через рік перейшла в нову Міську Публічну бібліотеку і майже 10 років пропрацювала там бібліографом і зав. пересувним фондом. Завідуючою Міською Публічною бібліотекою була Софія Ісаківна Чуманова. Талант Софії Ісаківни був у тім, що вона вміла привернути увагу до бібліотеки і зробити її притягальною силою для цікавих людей, центром культурного життя міста. До організації виставок, проведення літературних вечорів, конференцій залучалися кращі художники й архітектори міста, видні артисти, письменники, лікарі, партійні працівники. Мені доводилося шукати літературу для нових театральних постановок, лекцій, для рішення виробничих задач, для розв’язання якихось суперечок. І завжди я відчувала вдячність за знайдене. Бібліотека почала проявляти творчість: виходити з книгою на виробництва, у гуртожитки. До кінця 50-х років було 20 районних бібліотек для дорослих і 15 для дітей. Всі їхні невеличкі колективи були об’єднані в одному місцевому комітеті профспілки при міській бібліотеці. 5 років поспіль мене обирали головою місцевого комітету. МК згуртував ці колективи, проводячи сімейні вечори, культпоходи, зустрічаючись на семінарах з підвищення кваліфікації. Більш цікавої роботи я собі не уявляла. І саме в цей час мене викликали в Обласне Управління культури і запропонували перейти в Обласну бібліотеку, очолити методичну роботу. Агітувала мене Ганна Теодорівна Вибодовська: - Для Вас це перспективно. Колектив бібліотеки Вас знає і вірить у Вас. А мені вже соромно з’являтися в Міністерстві культури, мені показують порожні папки, бібліотека нічого не видає. Область не одержує ніяких методичних матеріалів. А у Вас є досвід, енергія, знання. Не погодилася я того разу, переконала Ганну Теодорівну в тім, що бібліографія - моє покликання, моя улюблена робота, що і користі я принесу тут набагато більше. Коли ж мені знову повторили пропозицію - я погодилася. Це було в квітні 1957 року. До цього часу я пройшла всі ділянки бібліотечної роботи, і жодна з них не була мені страшна чи не під силу. Закінчила заочно Харківський бібліотечний інститут. Але відповідати за стан бібліотечної роботи своєї області після Туманової – цього мені й у голову не приходило. Боязкою ученицею здавалася я сама собі в порівнянні зі світилом бібліотечної справи. 50-і роки дали чимало молодих фахівців бібліотечної справи. Якщо колись у бібліотеках працювала переважна більшість бабусь, то тепер Харківський, Московський і Ленінградський інститути випустили багато молодих бібліотекарів зовсім нового складу – пропагандистів книги, що володіють різноманітними методами роботи з книгою і читачем. Міністерство культури вже мало можливість замінити старі кадри випускниками спеціальних вузів. Вийшли нові посадові інструкції, що визначали права на посаді. Дніпропетровська обласна бібліотека теж обновила свої кадри. Замінили завідувачку абонементом, завідувачку читальним залом, книгосховищем, відділом комплектування та опрацювання документів, які не мали спеціальної вищої освіти. По різному склалася трудова доля кожної з випускниць. Ірина Нікуліна-Котова замінила дуже досвідчену завідувачку абонементом – Любов Федорівну Чабанову, дійсного психолога і друга читачів, яка вивчала і знала їхні інтереси і смаки не тільки літературні, але і сугубо особисті. У абонемента було багато друзів і помічників. Котова одержала гарну спадщину. Але Чабанова була більш досвідченою, дуже ініціативною, звикла до повної волі і не могла підкорятися Котовій. Вона перейшла на іншу роботу в іншу бібліотеку. Алешковську і Рєзіну цілком улаштовувало те, що Олександра Іванівна Панькова, відданий своїй справі бібліотекар, боячись, щоб справа не постраждала, прийнявши тільки МБА, продовжувала вести і масову роботу читального залу, розміщення книг книгосховища, і ремонт книг, і облік. Алешковська і Рєзіна захоплювалися книжковими виставками, які вміла організувати Олександра Іванівна, такими вони були актуальними, привабливими, і багато ілюстрованими. Вони душі не чули в Олександрі Іванівні. Покладалися на неї цілком і вчилися у неї. Трохи інакше склалося у відділі опрацювання. Марія Францівна Крюкова, найстарша з колишніх завідувачів, готуючись іти на пенсію, передала свої знання Таїсії Шевченко. У такій обстановці, у квітні 1957 року, я приступила до роботи в Обласній бібліотеці. З шаленою ретельністю взялася я за справу. Як справжній бібліограф я почала з пошуків літератури з методичної роботи Обласної бібліотеки. Я розподілила її за окремими формами методичної роботи: про проведення семінарів, про оформлення методичних кабінетів, про методи вивчення й узагальнення передового досвіду.Я переглянула спеціальні журнали “Бібліотекар” і “Соц. Культура”, міжвідомчі збірники праць з бібліотечної роботи, окремі брошури. Стан бібліотечної роботи хвилював методистів країни. Пропонувалося багато форм і навіть напрямків. Деякі фахівці ратували за об’єднання бібліографічного і методичного відділів – у цьому було багато розумного: методист повинен знати і форми роботи, і літературу, так само, як і бібліограф зобов’язаний не тільки вказувати літературу, але і знати форми роботи з нею. Вузька ж спеціалізація, що склалася в результаті відриву методистів від бібліографів, не давала потрібних результатів. Багато статей було присвячено бригадному методу допомоги відстаючим бібліотекам. Я виписувала на картки відомості про цікавий досвід роботи, брала на облік методичні розробки з організації читацьких конференцій, літературних вечорів, книжкових виставок. Я підготувала план поліпшення методичного керівництва бібліотеками області. Директор бібліотеки Олексій Георгійович Чекушин не тільки затвердив його, але й зробив усе для його здійснення. Період знайомства, аналізу, підготовки закінчився. Я була готова до виїздів на місця. Перший мій виїзд як завідувачки методичним відділом збігся з виїздом начальника Обласного управління культури Ромашка. За тиждень ми об’їздили чотири райони і місто. Це був ознайомлювальний виїзд. Наступного дня я сіла за доповідну. Цифри не заслоняли головного, а найразючіші урізалися в пам’ять самі собою. Відзначаючи те позитивне, що зроблено бібліотеками, і тим самим озброюючи їх передовим досвідом, я в той же час розкрила причини відставання деяких бібліотек і дала пропозицію щодо їх усунення. За цією доповідною Управління видало наказ, який допоміг у поліпшенні роботи бібліотек області. Наша область почала вигідно виділятися серед інших цікавими виданнями, узагальненням досвіду роботи, такими нововведеннями, як бригадний метод, об’єднаний методико-бібліографічний відділ та ін. Знаходячись, як і колись, в одній кімнаті, тепер методичний і бібліографічний відділи були об’єднані й адміністративно. Сили збільшилися, я змогла впливати і на бібліографічну роботу. Чекушин Олексій Георгійович до роботи ставився серйозно. І якщо не знав тонкостей бібліотечних процесів, то загальний напрямок знав відмінно, і головне, умів відстоювати авторитет і потреби Обласної бібліотеки і в Обкомі партії, і в Облвиконкомі, і в Міністерстві культури. Як не важко було в місті з приміщеннями, але для Обласної бібліотеки виділили триповерхове приміщення з підвалами, які можна було використовувати як книгосховище. У структурі бібліотеки відбулися зміни. Як людина військова, Чекушин визнавав вертикальну структуру підпорядкування кращою для керування. З багатьох кабінетів, секторів, залів було створено три великих відділи: комплектування й опрацювання літератури, обслуговування читачів і методико-бібліографічний. До цього часу бібліотека вже гарно обладнала методичний кабінет стендами, схемами, зразками, представила передовий досвід і методичну літературу. Бібліотеку почали помічати, запрошувати на науково-теоретичні конференції в Москву, Харків, Київ, включати до складу бригад Обкому партії, Міністерства культури. Обласні бібліотеки чекали чогось нового в організації методичної роботи. І мене вразила та тиша й увага, з якими зустріли мене на першій науково-методичній конференції випускників Харківського інституту, де я виступила з повідомленням “Про деякі ефективні форми методичної допомоги сільським бібліотекам”. Із залу посипалися на мене питання в усній і письмовій формі. До мене підходили в перервах з надією довідатися про найбільш животрепетне, про все те, чим хворіла і я сама. У цей же час в обласних бібліотеках йшла підготовка до Всесоюзної наради з краєзнавчої роботи. Мене викликали в Київ. Обговорювалася доповідь Республіканської бібліотеки на Всесоюзній нараді в Москві. Мені доручили редагувати розділ координації краєзнавчої роботи. Наша область була провідною в цих питаннях. Краєзнавство ми піднімали спільно з бібліотеками державного університету, історико-краєзнавчого музею, з міською бібліотекою. Всесоюзна нарада з краєзнавчої роботи проходила в Москві. Вона цілком підтвердила взятий нами напрямок у роботі. Не підміняти, не дублювати роботу найбільших бібліотек країни, а розробляти місцеву тематику і максимально використовувати видання республіканських і всесоюзних бібліотек у пропагандистській роботі. Після опублікування Постанови ЦК КПРС “Про стан і заходи для поліпшення бібліотечної справи в країні”, обласним бібліотекам збільшили штати. З’явилися нові штатні одиниці: заступник директора з наукової роботи, бібліограф-краєзнавець, головний бібліотекар по координації, нові методисти-бібліографи, що працюють на область. Прийшли досвідчені, бажаючі працювати кадри: Красникова, Кузнєцова, Канделло, Іванова, Бельзер. Діло йшло на лад. Ми могли собі дозволити спеціалізацію працівників: із суспільно-політичних питань, атеїзму, техніки, сільського господарства, художньої літератури і мистецтва. За кожним була закріплена також група районів для надання методичної допомоги. І коли приїхав Іван Васильович Шажко, представник Міністерства культури, з перевіркою роботи, він наприкінці з посмішкою сказав: „ Якби у нас в Україні були скрізь такі красиві методисти і такі гарні справи, нам би нічого було робити”. Після перевірки нашу роботу визнали кращої в республіці. Вирішили на базі нашої бібліотеки провести республіканську нараду завідувачів методичними відділами обласних бібліотек. А мене після цієї перевірки послали в Литву на Всесоюзну нараду завідуючих науково-методичних відділів республіканських бібліотек (грудень 1961р.) повчитися, як проводити такі семінари і ознайомитися з передовим досвідом бібліотек країни. Попередній план підготовки і проведення семінару-наради ми заздалегідь одержали з Києва. Нам відводився час для виїзду в показовий район, а також для доповіді. Гостей чекали не тільки з України, але й з Білорусії і Молдавії. А чи ж гарна наша бібліотека? Як оформлена? Де і як розмістити людей? Чим виїхати в район? Чим зайняти людей вечорами?.. Весь колектив, усі методисти і бібліографи були мобілізовані на те, щоб застосувати досвід литовців у місцевих умовах. Для виїзду був обраний Верхньодніпровський район. Туди мене послали на “дипломатичні переговори”. З першим секретарем райкому партії в мене давно були дружні відносини з відтінком взаємної симпатії. Єгор Якимович Бодун був на рідкість неординарною особистістю. Говорили, що його незвичайна чарівність сполучалася з крутою і навіть твердою вдачею. Він був сучасником і вихованцем періоду вольових рішень. Але був справжнім покровителем культурно-просвітньої роботи. Відправилася я в райком партії в піднесено-радісному настрої від однієї думки побачити Єгора Якимовича. Зустрів він мене як завжди радо, а довідавшись про мету приїзду, сказав: - Зустрінемо ваших гостей на тім же рівні, на якому недавно зустрічали секретарів райкомів із НДР. Про це не турбуйся. А от чому ви навчите людей, що покажете? Це є? - Є. Правда, не завадило б дещо обновити. Потрібен гарний оформлювач, - попросила я. - Беріть у Будинку культури. Ну, шуруй! - подаючи руку, з благословляючою посмішкою сказав Єгор Якимович. За бібліотеки району я була спокійна. Другий рік я курирувала їх. Те, що було на озброєнні масових бібліотек, – усе застосовувалося тут. І відкритий доступ, і керівництво читанням, і подвірні обходи з картотеками родин, і аналізи показників роботи, і пропаганда бібліотечно-бібліографічної грамотності серед читачів.

Билбас Микола Андрійович

директор бібліотеки з1964р. по1974р. згадує про своїх співробітників 

Пупченко Володимир Васильович 

Учасник ВОВ. За мужність і героїзм у боях за Батьківщину нагороджений Орденом Слави. Після демобілізації працював методистом Дніпропетровського обласного будинку народної творчості. Після закінчення заочного відділення Харківського бібліотечного інституту в 1953 р перейшов на роботу викладачем бібліографії в технікум підготовки культпросвітпрацівників. У 1956 р. був призначений заступником директора з навчально-виховної роботи цього технікуму (нині училище культури). Як викладач і керівник мав великий авторитет у колективі викладачів і учнів технікуму. Довгі роки працював над створенням підручника з бібліографії для учнів середніх навчальних закладів. Це перше видання такого підручника на Україні. Працюючи заступником директора з наукової роботи Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки, брав активну участь у поліпшенні бібліографічної роботи в обласній бібліотеці, бібліотеках області і республіки. Під його керівництвом значно покращилася методична допомога бібліотекам області, активізувалася видавнича діяльність обласної бібліотеки, краєзнавча робота. Як керівник, фахівець високої кваліфікації, людина і вихователь користувався незаперечним авторитетом і любов’ю як серед працівників обласної бібліотеки, так і бібліотечних працівників області. Міг прочитати лекцію на будь-яку тему з краєзнавчої тематики, бібліографії і бібліотекознавства. Кілька років успішно працював членом обласної науково-методичної ради обласного товариства “Знання”, тому його добре знали і поважали викладачі вузів Дніпропетровська. Ніколи нікому не відмовляв у професійній допомозі: консультації, ради, редагування, аналітичні роботи бібліотек області, звіти, доповіді і т.п., мав почуття гумору, завжди був привітний, демократичний у спілкуванні, добре розбирався в людях. 

Іванова Маргарита Федорівна 

Випускниця Харківського інституту культури, працювала спочатку на посаді старшого бібліографа, а після реорганізації методично-бібліографічного відділу, була призначена зав. бібліографічним відділом. Її ділові якості, уміння спілкуватися з колективом послужили приводом рекомендувати її в 1968 році на посаду зам. директора з наукової роботи. За період роботи на даній посаді багато зробила для поліпшення обслуговування читачів бібліотеки та науково-технічних працівників обласного центру. За її участі були організовані краєзнавчий відділ і відділ патентно-технічної літератури. Під її безпосереднім контролем знаходилася інформаційно-видавнича діяльність бібліотеки, створення методико-бібліографічних посібників для бібліотек області, підготовка і проведення семінарів і нарад бібліотечних працівників області. Значну увагу Маргарита Федорівна приділяла створенню нормального мікроклімату у відділах бібліотеки, що впливало на поліпшення обслуговування читачів. Її ділові якості, знання бібліотечної справи, принциповість, розважливість, незважаючи на її молодість, принесли їй заслужений авторитет і повагу бібліотечних працівників обласної бібліотеки і бібліотек області. Її виступи, доповіді і консультації записувалися багатьма учасниками конференцій, семінарів та інших заходів. Це пояснюється тим, що в них були і ідеї, і напрямки, і узагальнення, і конкретні методичні рішення. Їй були притаманні самостійність, розум і зрілість у судженнях, думках і поводженні. Усе це виявлялося в її роботі на посаді заступника директора обласної бібліотеки. Об’єктивність і вимогливість, тактовність і скромність, простота й інтелігентність - усе це сполучалося в цій чарівній, красивій жінці.



Етапи пройденого шляху: Рижкова Зінаїда Миколаївна
Пушкар Марія Олександрівна: Спогади головного бібліотекаря
Спогади О.І.Макарової