 У вересні 2026 року виповнюється 35 років з дня заснування дніпровського молодіжного драматичного театру «Віримо!». Щоб зрозуміти як з аматорського колектив «зріс» до професійного муніципального театру, став улюбленим серед молоді і не тільки, слід перегорнути сторінки історії у минуле.
Театр виріс із драматичного гуртка, який відкрив режисер і педагог Володимир Петренко у Палаці піонерів (нині – Палац дітей та юнацтва) у Дніпрі.
Володимир Євгенович Петренко, (народився 18 травня 1964 року, м. Павлоград) – український театральний режисер. Закінчив Харківський державний інститут культури, факультет КПР (культурно-просвітницька робота) за спеціальністю керівник самодіяльного театрального колективу (1991); Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у майстерні Сергія Данченка за спеціальністю режисер драми (1999). Засновник (з 1991-го) та художній керівник (з 2003-го) Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!», лауреат премії ім. Сергія Данченка за здобутки у режисурі (2006), лауреат регіональної іменної мистецької премії в галузі театрального мистецтва ім. Іллі Кобринського (2007). Заслужений діяч мистецтв України (2017). З 2021 року – голова Дніпропетровського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України.
Основу колективу, склали учні Володимира Євгеновича: Володимир Косоног, Тарас Шевченко, Едуард Парнет, Олександр Корніленко, Марія Пашкурова, Ігор Шульга, Юрій Лісняк, Іван Уличний, Катерина Слюсар, Надія Петренко.
Прем'єра першої вистави театру відбулася у березні 1992 року за п'єсою Г. Лорки «Дім Бернарди Альби». Над кожною новою постановкою колектив працював довго і вдумливо, шукали, експериментували, відточували майстерність, але кожного року радували відвідувачів прем’єрою нової вистави, яка перетворювалася у «незвичний спосіб відвертого спілкування з глядачем».
Потім був «Шантеклер» (1998) – масштабний і знаковий спектакль за однойменною п'єсою Едмона Ростана. Вистава стала тріумфом молодого театру, завоювавши Гран-прі регіонального театрального фестивалю «Січеславна-1998».«Кролики та Удави» (2000) – вистава за сатиричною повістю Фазіля Іскандера. Робота здобула високу оцінку критиків і принесла театру чергове Гран-прі фестивалю «Січеславна-2000». Успіх цих постановок наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років заклав фундамент для того, щоб у березні 2003 року рішенням міської ради театр отримав офіційний статус професійного міського драматичного молодіжного театру.
Саме в це перше десятиліття сформувався унікальний художній стиль театру. На сцені нічого зайвого, мінімум декорацій, органічні сценографія і костюми, щира командна гра акторів, де кожний розуміє свого персонажа, та головне – задум режисера, оригінальне «прочитання» драматичного твору. Усе це створювало атмосферу магічної чарівності, де час зупинявся, грані театрального дійства і реальності зтончувались і глядачі занурювались у проживання ситуації. Я пам’ятаю ту затамовану тишу переповненої зали (сиділи навіть на сходах у проходах), шквал оплесків, натхненні обличчя після вистави.
Пригадую також творчу зустріч з режисером Володимиром Петренком в стінах нашої бібліотеки на запрошення відділу мистецтв у 2003 року. Читальна зала була заповнена вщент шанувальниками театру, переважно студентською молоддю. Були і старші люди, які зізнавались, що ще не бачили вистав популярного колективу, але прийшли подивитись і послухати режисера.
Володимир Євгенович був стриманим, здавався трошки схвильованим, але намагався відповідати відверто на численні запитання. Говорив про колектив, здійснені вистави, свій погляд на театральне мистецтво, творчі професії, навчання, про книги, які його захопили, твори, за якими б йому хотілося створити постановки, трішки про життя, любов, тощо. Кілька цитат від ВП:
– Якщо мистецтво не допомагає, не будує, не творить, значить воно руйнує. Проміжних станів немає». – «Я люблю театр, який завжди щось шукає, щось знову щоразу відкриває». – «Я хочу спілкуватися з душею і розумом глядача. В мене немає бажання розпалювати людські пристрасті та інстинкти. І в кожній виставі я створюю саме такі стосунки з глядачами». – Якщо я порушую проблему, що хвилює глядача, з’являється надія на діалог, співпереживання, енергетичний обмін почуттями, думками. Це і є живий театр». – «Не сприймаю виставу, якщо вона розрахована тільки на касу і абсолютно нічого не дає глядачеві. Часто такі вистави руйнують його душу».
На згадку про зустріч у бібліотеці режисер отримав у подарунок книгу – збірку японської традиційної поезії у жанрі танка, вірші якого «виражають тонкі душевні переживання і дають людині відчути мить та почути тишу…»
 Зараз в репертуарі театру 16 вистав для Великої і Малої сцени – глибокі за змістом і яскраві за формою постановки. Найвідомішими стали: «Оргія» – смертельний диспут за мотивами драматичної п’єси Лесі Українки, який є багаторічною візитівкою театру, «Біла пошесть» – драма за п’єсою чеського класика Карела Чапека, яка звучить надзвичайно пророче на тлі становлення рашизму, «KILL ILL» – вистава за п’єсою Фрідріха Дюрренматта «Візит дами», що досліджує ціну людської совісті, «Острів Inishmaan» – відзначена преміями робота за п’єсою ірландського драматурга Мартіна МакДони «Каліка з острова Інішмаан»,«Том на фермі» – нічний трилер-експеримент за п’єсою канадського автора Мішеля Марка Бушара, «Ім'я» – комедія за п'єсою М. Делапорта та О. де ла Пательєра, «Голодна кров», сюжет якої розгортається безпосередньо в період Голодомору на території Дніпропетровщини. Текст для вистави, на основі документів і свідчень про реальні події, писали троє місцевих авторок – Олена Бісик, Тетяна Волкова та Дар’я Мєдвєдєва. А на сторінці колективу у мережі зазначено його творче кредо: «Віримо!» – не тільки назва театру. Це – наш статут і конституція. Ми віримо, що наші автори – генії; віримо, що нам під силу будь-які творчі завдання; віримо, щонаші глядачі шукають в театрі серйозної розмови. Ми віримо, що зі сцени потрібно так розповідати і тільки такі історії, які роблять людину сильнішою і світлішою».
Театр має свого глядача як вдома, у Дніпрі, так і за межами міста. Він відомий у театральному середовищі, часто виїздить на престижні театральні фестивалі та гастролі за кордон і по Україні, має фахові рецензії і схвальні відгуки у пресі.
У тяжкі і трагічні воєнні роки театр «Віримо!» продовжує працювати для глядачів, які підтримують улюблений колектив і навіть демонструють рекорди у відвідуванні. На думку його директора та художнього керівника Володимира Петренка, сьогодні містяни йдуть до театру, аби знайти емоційну опору та продемонструвати власну незламність.
«Плани та діяльність театру «Віримо!» у сучасних умовах нерозривно пов'язані з підтримкою війська, адже п’ятеро акторів трупи нині перебувають у лавах Збройних Сил України. Для колективу це стало серйозним ударом по репертуару, проте театр продовжує працювати, поєднуючи творчість із волонтерством. Кожна вистава, зокрема й гастрольна діяльність у Австрії, Румунії та Чехії за підтримки міжнародних партнерів супроводжується збором донатів, закупівлею необхідного для військових», – розповів Володимир Євгенович в одному з інтерв’ю.
Цього року депутати Дніпровської міської ради підготували звернення до Міністерства культури України з клопотанням про надання академічного статусу КЗК «Дніпровський драматичний молодіжний театр «Віримо!». Згідно з документом, театр «Віримо!» пропонують відзначити за вагомий внесок у розвиток і популяризацію театрального мистецтва, високий професійний рівень колективу та значні творчі досягнення. Будемо чекати добрих новин і рішень, зокрема і довгоочікуване – про окреме приміщення для театру. Вітаємо з ювілеєм!
Більше дізнатись про історію і творчу діяльність театру «Віримо!», переглянути рецензії, фоторепортажі за виставами можна з документів, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки.
Світлана Пономаренко, провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ
|
|
