Mозаїка

Мистецтво мозаїки одне з найдавніших ужиткових видів творчості людини, яке містить зображення чи візерунок, виконаний із кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону чи інших матеріалів. Римські терми та візантійські палаци, ацтекські маски і китайські шкатулки – безліч старовинних предметів розкоші прикрашені мозаїкою. Завдяки їй оживає сама історія, втілюючись у цих яскравих пазлах.

Слово моза́їка походить від грецького μοΰσα — «муза», а латиною звучить musivum, буквально – «присвячене музам», тобто дев’яти донькам Зевса, які були покровительками мистецтв. 

Історія мозаїки налічує тисячоліття. Перші приклади цього мистецтва з’явилися ще у IV тисячолітті до н.е. в Месопотамії, де використовували кольорові конуси з глини для оздоблення стін. Однак справжнього розквіту мозаїка зазнала в епоху античності. Стародавній Єгипет прикрашав мозаїкою храми та палаци, застосовуючи коштовні камені та кераміку. У Греції та Римі мозаїка стала важливою частиною інтер’єрів. Найпопулярнішими були підлогові мозаїки, які зображували міфологічні сцени, природу, побутові сюжети. У Візантії мозаїка піднялася на новий рівень. Саме в цей період почали використовувати смальту – непрозоре кольорове скло, що дозволяло створювати яскраві сяючі зображення. Візантійські мозаїки відомі своїми релігійними сюжетами та величною декоративністю, зокрема в храмах Константинополя. Саме з Візантії мистецтво мозаїки прийшло на давні українські землі. Найдавніші, які можна знайти в Києві – це мозаїки в Софії Київській (1043–1046 рр.): «Богородиця-Оранта», «Христос-Пантократор», «Євхаристія» та інші, які добре збереглися донині і радують яскравістю, різнобарвністю і насиченістю тонів. Їхня палітра надзвичайно широка (зелений, золотий, синій червоний, сірий, пурпуровий) і кожний колір має гаму відтінків – в цілому, за підрахунками дослідників – 177 відтінків. До слова, існує давня легенда: поки зображення Богоматері Оранти стоїть у Софійському соборі, стоятиме й Київ. За понад 800 років стіна з цією мозаїкою зберігалася, навіть коли декілька разів руйнували храм.

До визначних пам'яток належать також мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору XII ст. Під час зруйнування собору більшовиками у 1930-х роках, частину мозаїк ученим вдалося зняти і перенести до Софіївського собору. Але багато мозаїк, рельєфів і фресок вивезли до російських музеїв, які навіть після розвалу СРСР Росія категорично відмовилася повертати. Новий сплеск мозаїчного мистецтва в Україні настав у радянський період (1950–1990 рр.).

Роботи тих часів отримали назву «наївної», або монументальної мозаїки. Архітектурна реформа 1955 року дала можливість зведенню великої кількості житлових і громадських будівель, але були вони однотипні, без декору, «сірі та безликі». Це сприяло народженню нового стилю оформлення громадських будівель і вплинуло на розвиток монументально-декоративного мистецтва. Відбувається масове поширення мозаїки на громадських будівлях, школах, станціях метро. Тематика включала працю, космос, культуру, поєднуючи ідеологію з модерністським мистецтвом. Вона була засобом ідеологічної пропаганди, але водночас вираженням народної творчості. На цей період припадає активна творча діяльність талановитих митців-шістдесятників: Григорія Боні, Анатолія Гайдамаки, Галини Зубченко, Степана Кириченко, Надії Клейн, Ернеста Коткова, Григорія Кореня, Валерія Ламаха, Івана Литовченка, Івана Марчука, Володимира Мельниченка, Володимира Прядки, Ади Рибачук, Миколи Стороженка, Володимира Федька та інших. У своїй творчості вони поверталися до традицій українського монументалізму, які було перервано в 1930-х роках, коли комуністи знищили школу митців-«бойчукістів».

Джерелом натхнення стало народне мистецтво, його символічність традиційних образів і декоративність У цей період народжуються мозаїчні полотна присвячені подіям із героїчного минулого українців, сюжетам із творів української літератури, уславленню постаті Кобзаря.

Художники експериментували з народними орнаментами, символікою, кольорами та різноманітними формами. «Прагнення митців до новацій суперечило ідеологічним догмам радянської держави. Це, зрештою, спричинило конфлікт із режимом. Почалась «боротьба з формалізмом», унаслідок якої нищили мозаїки, вітражі, розписи і цілі монументальні композиції». Постраждали твори Алли Горської, Опанаса Заливахи, Галини Зубченко, Галини Севрук, Людмили Семикіної, Алли Рибачук, Івана Литовченка, Валерія Ламаха, Ернеста Коткова та інших.

Друга хвиля наступу на мозаїчні твори сталася 2015 року з ухваленням закону «про декомунізацію», який передбачав очищення міського простору від визначеної символіки.

Перевірці, насамперед, підлягали мозаїки радянського періоду, що стало предметом для дискусій у мистецьких колах. Але згодом було визнано, необхідність вдумливо підходити до кожного окремого твору – «мозаїки тих часів теж є частиною культурної спадщини, яка приваблює туристів та потребує збереження».

З початком повномасштабного вторгнення рф до нашої країни зруйновано багато будівель, архітектурних пам’яток, художніх творів. До прикладу, відомі мозаїчні полотна творчої команди Алли Горської «Дерево життя» та «Боривітер» зазнали пошкоджень під час штурму Маріуполя російськими окупантами наприкінці березня 2022 року. Реставрація пошкоджених робіт на сьогодні неможлива.

Більше дізнатись про мистецтво мозаїки, тонкощі техніки, творчість видатних майстрів можна з ілюстрованих документів, які зберігаються у фонді нашої бібліотеки.

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ