Визволителі Дніпропетровщини
перегляд виставки
Книга очерков о Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровской области подготовлена коллективом днепропетровских журналистов. Это – итог многолетней работы по сбору материалов. Книга, по сути, – дополненное издание предыдущей «Золотые звезды», вышедшей в 1967 году, включает в себя более 180 фамилий героев, в том числе – героев Великой Отечественной войны. Материалы расположены в порядке алфавита, снабжены фотографиями.
От издательства
…Свыше семи миллионов орденов СССР – высокая награда советским воинам за славные их подвиги на фронтах Великой Отечественной войны. Более одиннадцати тысяч смелых и отважных удостоены наивысшего в нашей стране боевого отличия – звания Героя Советского Союза. И трудящиеся Днепропетровщины гордятся тем, что сто тридцать восемь уроженцев области награждены медалью «Золотая Звезда» и орденом Ленина, из них шестеро – дважды.
…И даже в наши дни, спустя более двух десятилетий после победоносного завершения Великой Отечественной, новые и новые славные дела, ранее неизвестные, волей обстоятельств в свое время забытые, предстают перед восхищенным взором современников. Немало таких мужественных дел связано с обороной Днепропетровщины в 1941-м и ее освобождением в 1943–44 годах. Издательство рассчитывает обратиться и к этой благодарной, волнующей теме.
В процессе подготовки сборника авторы его встретились со значительными трудностями, связанными со сбором фактического материала. Биографические данные о ряде Героев, погибших на фронте, сохранились лишь в самом общем, сжатом виде, и восстановить их в ряде случаев не было возможности. Не всегда удавалось связаться и с земляками, проживающими в отдаленных районах нашей необъятной страны, проходящими и ныне службу в рядах Советской Армии. Этим и объясняется скупость изложения биографий отдельных наших земляков.
Нет, однако, сомнения в том, что даже в таком сжатом, конспективном изложении факты многих биографий, включенных в книгу «Золотые Звезды», горячо заинтересуют литераторов, журналистов Днепропетровщины, вдохновят на создание новых произведений, посвященных славному военному прошлому Советской Родины.
Какой простор для творческого поиска краеведов, людей, любящих, изучающих историю родного Приднепровья! Разыскивать родных, близких, друзей и боевых соратников героев Великой Отечественной войны. Знакомиться с сохранившимися документами, перепиской, записывать живые свидетельства современников. И, в результате, по крупицам, отдельным «кирпичикам» фактов заполнять ранее неизвестные страницы воинских биографий героев.
Есть еще одна группа Героев Советского Союза, речь о которой – в заключительной части настоящей книги. Это – шестьдесят советских воинов, удостоенных этого высокого звания, уроженцев других республик, краев, областей нашей великой Родины. Многие из них проживают здесь десятки лет, отсюда в начале войны ушли на фронт. Другие избрали Днепропетровщину местом постоянного жительства в послевоенные годы.
Книгу «Золотые Звезды» подготовил к печати авторский коллектив в составе Н. С. Головина и В. Н. Петрищевой, при участии ныне покойного Ф. А. Матюшко, а также А. И. Посаднева.
…И даже в наши дни, спустя более двух десятилетий после победоносного завершения Великой Отечественной, новые и новые славные дела, ранее неизвестные, волей обстоятельств в свое время забытые, предстают перед восхищенным взором современников. Немало таких мужественных дел связано с обороной Днепропетровщины в 1941-м и ее освобождением в 1943–44 годах. Издательство рассчитывает обратиться и к этой благодарной, волнующей теме.
В процессе подготовки сборника авторы его встретились со значительными трудностями, связанными со сбором фактического материала. Биографические данные о ряде Героев, погибших на фронте, сохранились лишь в самом общем, сжатом виде, и восстановить их в ряде случаев не было возможности. Не всегда удавалось связаться и с земляками, проживающими в отдаленных районах нашей необъятной страны, проходящими и ныне службу в рядах Советской Армии. Этим и объясняется скупость изложения биографий отдельных наших земляков.
Нет, однако, сомнения в том, что даже в таком сжатом, конспективном изложении факты многих биографий, включенных в книгу «Золотые Звезды», горячо заинтересуют литераторов, журналистов Днепропетровщины, вдохновят на создание новых произведений, посвященных славному военному прошлому Советской Родины.
Какой простор для творческого поиска краеведов, людей, любящих, изучающих историю родного Приднепровья! Разыскивать родных, близких, друзей и боевых соратников героев Великой Отечественной войны. Знакомиться с сохранившимися документами, перепиской, записывать живые свидетельства современников. И, в результате, по крупицам, отдельным «кирпичикам» фактов заполнять ранее неизвестные страницы воинских биографий героев.
Есть еще одна группа Героев Советского Союза, речь о которой – в заключительной части настоящей книги. Это – шестьдесят советских воинов, удостоенных этого высокого звания, уроженцев других республик, краев, областей нашей великой Родины. Многие из них проживают здесь десятки лет, отсюда в начале войны ушли на фронт. Другие избрали Днепропетровщину местом постоянного жительства в послевоенные годы.
Книгу «Золотые Звезды» подготовил к печати авторский коллектив в составе Н. С. Головина и В. Н. Петрищевой, при участии ныне покойного Ф. А. Матюшко, а также А. И. Посаднева.
Слово ветерана-солдата
Эта книга о героях Великой Отечественной войны, беспримерном мужестве защитников и освободителей Родины на полях сражений Днепропетровщины. Ее выход совпал с 55-й годовщиной Победы советского народа в этой войне. Исторически важная причина, чтобы вновь возвратиться к суровым, героическим и вместе с тем трагическим дням военного времени…
...Днепр и Днепропетровщина оказались в эпицентре героической борьбы по отношению к сражениям и битвам как при первых днях защиты, так и при освобождении от врага. По количеству воинов, удостоенных за участие в боях на ее земле золотых звезд героя, она занимает одно из первых мест среди всех областей и территорий, где шли ожесточенные сражения с врагом. О них, 594 Героях Советского Союза, – людях многих национальностей СССР, генералах, офицерах, сержантах и рядовых рассказывают авторы этой книги в надежде на то, что боевая слава солдат Великой Отечественной войны, как и кровь, пролитая ими во имя великой Победы, будут оценены Историей по меркам ее суровой и торжествующей Истины.
...Днепр и Днепропетровщина оказались в эпицентре героической борьбы по отношению к сражениям и битвам как при первых днях защиты, так и при освобождении от врага. По количеству воинов, удостоенных за участие в боях на ее земле золотых звезд героя, она занимает одно из первых мест среди всех областей и территорий, где шли ожесточенные сражения с врагом. О них, 594 Героях Советского Союза, – людях многих национальностей СССР, генералах, офицерах, сержантах и рядовых рассказывают авторы этой книги в надежде на то, что боевая слава солдат Великой Отечественной войны, как и кровь, пролитая ими во имя великой Победы, будут оценены Историей по меркам ее суровой и торжествующей Истины.
П.И. БАБИЧЕВ,
полковник в отставке,
полковник в отставке,
участник Великой Отечественной войны.
…Серед нагороджених орденами Слави – 1689 наших земляків, уродженців Дніпропетровської області. Груди 19 з них прикрашають ордена Слави усіх трьох ступенів.
Ось їх імена:
Величко Максим Костянтинович, Гаркуша Микола Васильович, Журавко Іван Герасимович, Казимір Іван Максимович, Каїрський Микола Миколайович, Карлов Віктор Васильович, Ковпак Олексій Павлович, Кошель Іван Якович, Кривонос Федір Андрійович, Лисовець Анатолій Степанович, Малихов Федір Іванович, Молоков Микола Олександрович, Набока Василь Олександрович, Палій Петро Петрович, Пантюшко Андрій Іванович, Скиба Степан Кузьмич, Соколов Ананій Петрович, Христюк Іван Федотович, Щуренко Роман Іванович.
Крім них, на території Дніпропетровщини проживає 12 повних кавалерів ордена Слави, які народилися в інших областях нашої Вітчизни. Це Геннадій Олександрович Корюков, Іван Архипович Тимошенко, Олексій Петрович Афанасенко, Максим Опанасович Єфіменко, Йосип Ілліч Ніщев, Василь Сидорович Шапов та інші. Як дорогих рідних братів прийняв їх у свої обійми український народ…
…Автор книги «Слава солдатська» полковник запасу Микола Сидорович Головін, один із співавторів раніше виданої книги «Золотые звезды», присвяченої Героям Радянського Союзу – уродженцям Придніпров'я.
З більшістю героїв книги «Слава солдатська» автор зустрічався, записував їх розповіді. Життя і подвиги кожного із них – благодатний матеріал для великої повісті про чудових радянських людей, безмежно відданих рідній Вітчизні.
Автор і видавництво поставили перед собою скромніше завдання: в межах однієї невеликої книги розповісти читачам про подвиги кавалерів ордена Слави – наших земляків і тих, хто проживає на Дніпропетровщині.
Наш земляк, учасник звільнення Придніпров'я від фашистських загарбників, Маршал авіації Герой Радянського Союзу Володимир Олександрович Судець написав передмову до цього видання.
Зі вступу до книги
Крім них, на території Дніпропетровщини проживає 12 повних кавалерів ордена Слави, які народилися в інших областях нашої Вітчизни. Це Геннадій Олександрович Корюков, Іван Архипович Тимошенко, Олексій Петрович Афанасенко, Максим Опанасович Єфіменко, Йосип Ілліч Ніщев, Василь Сидорович Шапов та інші. Як дорогих рідних братів прийняв їх у свої обійми український народ…
…Автор книги «Слава солдатська» полковник запасу Микола Сидорович Головін, один із співавторів раніше виданої книги «Золотые звезды», присвяченої Героям Радянського Союзу – уродженцям Придніпров'я.
З більшістю героїв книги «Слава солдатська» автор зустрічався, записував їх розповіді. Життя і подвиги кожного із них – благодатний матеріал для великої повісті про чудових радянських людей, безмежно відданих рідній Вітчизні.
Автор і видавництво поставили перед собою скромніше завдання: в межах однієї невеликої книги розповісти читачам про подвиги кавалерів ордена Слави – наших земляків і тих, хто проживає на Дніпропетровщині.
Наш земляк, учасник звільнення Придніпров'я від фашистських загарбників, Маршал авіації Герой Радянського Союзу Володимир Олександрович Судець написав передмову до цього видання.
Зі вступу до книги
Над Днепром и над веками
Операция по освобождению Днепропетровска – важная часть широкомасштабной стратегической наступательной операции Советских Вооруженных Сил, развернувшейся на фронте более 1000 км. В ней приняли участие войска восьми фронтов, в составе которых насчитывалось более 400 дивизий общевойсковых, танковых, артиллерийских и авиационных. Со стороны противника им противостояли около 240 дивизий…
…Политическое и военное руководство фашистской Германии фатально верило в то, что они создали действительно непреодолимый рубеж и назва-ли его претенциозно – «Восточный вал». Гитлер хвастливо заявлял, что «скорее Днепр потечет вспять, нежели советские войска преодолеют наш «Восточный вал»…
…На территорию Днепропетровской области войска Юго-Западного фронта (с 20 октября – 3-го Украинского фронта) вступили 8 сентября 1943 года, освободив при этом 13 населённых пунктов, в том числе районный центр Межевую; 10 сентября 23-й танковый корпус генерала Е.Г. Пушкина освободил железнодорожный узел Чаплино, а 18 сентября войска 12-й армии генерала А.И. Данилова освободили город Павлоград.
22 сентября части 25-й и 35-й гвардейских дивизий вышли к Днепру в районе с. Войсковое Солонянского района, а 195-я стрелковая дивизия 1-й гвардейской армии овладела городом Новомосковск. 14 октября 5-я гвардейская танковая армия (Степной фронт, с 20 октября – 2-й Украинский) форсировала Днепр в районе с. Мишурин Рог и 19 октября овладела Пятихатками, 24 октября завязала бой за Кривой Рог.
23 октября южнее и севернее Днепропетровска, с плацдарма в районе Войсковое перешла в наступление 203 и 333 сд. 6 и 8 гвардейской армий, на следующий день – 24 октября – из района с. Аулы – 46-я армия. 152-я дивизия форсировала Днепр в районе Диевки-Сухачевки, наступала на западную окраину города Днепропетровска, а 39-я гвардейская стрелковая дивизия форсировала Днепр в районе Чапли-Старые Кайдаки – на восточную окраину города…
…23-24 октября, используя успех 2-го Украинского фронта, воины 46-й и 8-й гвардейской армий 3-го Украинского фронта перешли в наступление на днепропетровском направлении. Опасаясь окружения, немцы непрерывным потоком устремились на запад В ночь с 24 на 25 октября они бежали из города, оставив лишь подрывников и поджигателей и угнав часть населения города…
Отсутствие уличных боев в самом городе позволило не только избежать больших потерь, но и сохранить город от серьёзных разрушений. Боёв за улицы, отдельные дома в городе не было.
К исходу дня 25 октября 1943 года, усилиями, прежде всего, 152-й и 39-й гвардейских стрелковых дивизий, город Днепропетровск был освобожден от немецко-фашистских захватчиков…
…В этих боях принимали участие десятки тысяч воинов, от рядового солдата до генерала. Их боевая судьба в годы минувшей воины достойна увековечения в истории, чтобы не иссякли добро и справедливость, которые были в их чистых душах, чувство высокой ответственности за судьбу страны и ее граждан, а главное – гордость за страну, которая явила миру высокие образцы мужества, гуманизма и массового героизма, проявленных не ради славы, а ради человеческой жизни на земле.
За мужество и героизм, проявленные при форсировании Днепра на плацдармах Войсковое-Вовниги, Аулы, Диевка, Лоцманская Каменка, Бородаевка, Домоткань, Сошиновка, Шульговка, Верхнеднепровск, Мишурин Рог и осво¬бождение Днепропетровска и Днепродзержинска 569 воинам различных национальностей страны было присвоено звание Героя Советского Союза.
В боях за Днепропетровск и Днепродзержинск отличились войска генерал-майора В.В. Глаголева, генерал-майора И.С. Кособуцкого, генерал-майора И.П. Алферова, танкисты генерал-лейтенанта П.А. Ротмистрова и генерал-лейтенанта Е.Г. Пушкина, лётчики генерал-лейтенанта авиации В.А. Судец, уро-женца Днепропетровска, артиллеристы генерал-лейтенанта М.И. Неделина и генерал-майора М.С. Алексеенко.
После освобождения Днепропетровска и Днепродзержинска в течение 4 месяцев на территории правобережных районов области продолжались упорные бои. Разгромом врага в районах Кривого Рога и Никополя в феврале-марте 1944 года было завершено освобождение Днепропетровской области.
В нашем городе сегодня живут около 100 участников боев за освобождение города….
…Отмечая 68-ю годовщину освобождения города, хотелось бы назвать всех и живущих сегодня, и не доживших до этого дня героев – освободителей родного города, но, к сожалению, такой возможности нет из-за недостатка информации.
Но то, что можно было сделать, авторы этой книги постарались сделать в знак глубокого уважения ко всем живущим в городе воинам-освободителям сегодня, в честь светлой памяти погибших в боях за город в 1943 году и ушедших из жизни после войны.
Подвиг их бессмертен.
…Политическое и военное руководство фашистской Германии фатально верило в то, что они создали действительно непреодолимый рубеж и назва-ли его претенциозно – «Восточный вал». Гитлер хвастливо заявлял, что «скорее Днепр потечет вспять, нежели советские войска преодолеют наш «Восточный вал»…
…На территорию Днепропетровской области войска Юго-Западного фронта (с 20 октября – 3-го Украинского фронта) вступили 8 сентября 1943 года, освободив при этом 13 населённых пунктов, в том числе районный центр Межевую; 10 сентября 23-й танковый корпус генерала Е.Г. Пушкина освободил железнодорожный узел Чаплино, а 18 сентября войска 12-й армии генерала А.И. Данилова освободили город Павлоград.
22 сентября части 25-й и 35-й гвардейских дивизий вышли к Днепру в районе с. Войсковое Солонянского района, а 195-я стрелковая дивизия 1-й гвардейской армии овладела городом Новомосковск. 14 октября 5-я гвардейская танковая армия (Степной фронт, с 20 октября – 2-й Украинский) форсировала Днепр в районе с. Мишурин Рог и 19 октября овладела Пятихатками, 24 октября завязала бой за Кривой Рог.
23 октября южнее и севернее Днепропетровска, с плацдарма в районе Войсковое перешла в наступление 203 и 333 сд. 6 и 8 гвардейской армий, на следующий день – 24 октября – из района с. Аулы – 46-я армия. 152-я дивизия форсировала Днепр в районе Диевки-Сухачевки, наступала на западную окраину города Днепропетровска, а 39-я гвардейская стрелковая дивизия форсировала Днепр в районе Чапли-Старые Кайдаки – на восточную окраину города…
…23-24 октября, используя успех 2-го Украинского фронта, воины 46-й и 8-й гвардейской армий 3-го Украинского фронта перешли в наступление на днепропетровском направлении. Опасаясь окружения, немцы непрерывным потоком устремились на запад В ночь с 24 на 25 октября они бежали из города, оставив лишь подрывников и поджигателей и угнав часть населения города…
Отсутствие уличных боев в самом городе позволило не только избежать больших потерь, но и сохранить город от серьёзных разрушений. Боёв за улицы, отдельные дома в городе не было.
К исходу дня 25 октября 1943 года, усилиями, прежде всего, 152-й и 39-й гвардейских стрелковых дивизий, город Днепропетровск был освобожден от немецко-фашистских захватчиков…
…В этих боях принимали участие десятки тысяч воинов, от рядового солдата до генерала. Их боевая судьба в годы минувшей воины достойна увековечения в истории, чтобы не иссякли добро и справедливость, которые были в их чистых душах, чувство высокой ответственности за судьбу страны и ее граждан, а главное – гордость за страну, которая явила миру высокие образцы мужества, гуманизма и массового героизма, проявленных не ради славы, а ради человеческой жизни на земле.
За мужество и героизм, проявленные при форсировании Днепра на плацдармах Войсковое-Вовниги, Аулы, Диевка, Лоцманская Каменка, Бородаевка, Домоткань, Сошиновка, Шульговка, Верхнеднепровск, Мишурин Рог и осво¬бождение Днепропетровска и Днепродзержинска 569 воинам различных национальностей страны было присвоено звание Героя Советского Союза.
В боях за Днепропетровск и Днепродзержинск отличились войска генерал-майора В.В. Глаголева, генерал-майора И.С. Кособуцкого, генерал-майора И.П. Алферова, танкисты генерал-лейтенанта П.А. Ротмистрова и генерал-лейтенанта Е.Г. Пушкина, лётчики генерал-лейтенанта авиации В.А. Судец, уро-женца Днепропетровска, артиллеристы генерал-лейтенанта М.И. Неделина и генерал-майора М.С. Алексеенко.
После освобождения Днепропетровска и Днепродзержинска в течение 4 месяцев на территории правобережных районов области продолжались упорные бои. Разгромом врага в районах Кривого Рога и Никополя в феврале-марте 1944 года было завершено освобождение Днепропетровской области.
В нашем городе сегодня живут около 100 участников боев за освобождение города….
…Отмечая 68-ю годовщину освобождения города, хотелось бы назвать всех и живущих сегодня, и не доживших до этого дня героев – освободителей родного города, но, к сожалению, такой возможности нет из-за недостатка информации.
Но то, что можно было сделать, авторы этой книги постарались сделать в знак глубокого уважения ко всем живущим в городе воинам-освободителям сегодня, в честь светлой памяти погибших в боях за город в 1943 году и ушедших из жизни после войны.
Подвиг их бессмертен.
Васильев П.М., генерал-майор, почетный председатель Днепропетровского городского
совета ветеранов Украины
совета ветеранов Украины
ШАНОВНІ ЧИТАЧИ!
Ви тримаєте в руках книгу, що є літописом фронтових доріг, воєнних подвигів наших земляків, визволителів району, простих громадян, які у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років відстояли честь та незалежність своєї Батьківщини, вільне майбутнє для своїх нащадків.
Основою для створення книги стали матеріали, які збирали впродовж десятиліть директор Широківського народного історико-краєзнавчого музею Бай Любов Афанасіївна, Ганенко Володимир Олексійович, Коломоєць Павло Павлович, Деркач Валентин Іванович. До неї увійшли спогади учасників бойових дій, партизанів, підпільників, жителів Широківщини, що були на окупованій території. Це спогади про бойових побратимів, про фронтові шляхи, про вияви героїзму та людяності під час однієї з найстрашніших воєн минулого століття.
Майже 60 років віддаляють нас від подій Великої Вітчизняної війни... Змінився світ, зникають одні та з'являються інші держави. Сьогодні є спроби зробити переоцінку подій минулих років. Але не підлягає сумніву та переоцінці героїчний подвиг нашого народу, який ціною життя своїх синів і дочок відвоював мирне і вільне сьогодення.
Ця книга є ще однією спробою увіковічнити, залишити для нащадків імена, подвиги тих, хто наближав Перемогу, але не дожив до неї, тих, хто у травні 1945 йшов вулицями переможеного Берліну, а у повоєнні роки відбудовував державу, але з часом – відійшов у вічність, а також тих, хто і сьогодні в строю...
Маємо надію, що ця збірка стане в нагоді всім, кого цікавить історія рідного краю, хто бажає більш детально познайомитися з героїчним минулим своєї батьківщини.
Основою для створення книги стали матеріали, які збирали впродовж десятиліть директор Широківського народного історико-краєзнавчого музею Бай Любов Афанасіївна, Ганенко Володимир Олексійович, Коломоєць Павло Павлович, Деркач Валентин Іванович. До неї увійшли спогади учасників бойових дій, партизанів, підпільників, жителів Широківщини, що були на окупованій території. Це спогади про бойових побратимів, про фронтові шляхи, про вияви героїзму та людяності під час однієї з найстрашніших воєн минулого століття.
Майже 60 років віддаляють нас від подій Великої Вітчизняної війни... Змінився світ, зникають одні та з'являються інші держави. Сьогодні є спроби зробити переоцінку подій минулих років. Але не підлягає сумніву та переоцінці героїчний подвиг нашого народу, який ціною життя своїх синів і дочок відвоював мирне і вільне сьогодення.
Ця книга є ще однією спробою увіковічнити, залишити для нащадків імена, подвиги тих, хто наближав Перемогу, але не дожив до неї, тих, хто у травні 1945 йшов вулицями переможеного Берліну, а у повоєнні роки відбудовував державу, але з часом – відійшов у вічність, а також тих, хто і сьогодні в строю...
Маємо надію, що ця збірка стане в нагоді всім, кого цікавить історія рідного краю, хто бажає більш детально познайомитися з героїчним минулим своєї батьківщини.
Редакційна колегія
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
Ви тримаєте в руках книгу, що є літописом фронтових доріг, воєнних подвигів наших земляків, визволителів району, простих громадян, які під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років відстояли честь та незалежність своєї Батьківщини, вільне майбутнє для своїх нащадків.
Основою для створення книги стали матеріали, які збирали впродовж десятиліть директор Широківського народного історико-краєзнавчого музею Бай Любов Афанасивна, Ганенко Володимир Олексійович, Коломоєць Павло Павлович, Деркач Валентин Іванович. До неї увійшли спогади учасників бойових дій, партизанів, підпільників, жителів Широківщини, що були на окупованій території. Це спогади про бойових побратимів, про фронтові шляхи, про вияви героїзму та людяності під час однієї з найстрашніших воєн минулого століття.
Більше 60-и років віддаляють нас від подій Великої Вітчизняної війни... Змінився світ, зникають одні та з'являються інші держави. Сьогодні є спроби зробити переоцінку подій минулих років. Але не підлягає сумніву та переоцінці героїчний подвиг нашого народу, який ціною життя своїх синів і дочок відвоював мирне і вільне сьогодення.
Ця книга є ще однією спробою увіковічнити, залишити для нащадків імена, подвиги тих, хто наближав Перемогу, але не дожив до неї, тих, хто у травні 1945 йшов вулицями переможеного Берліну, а у повоєнні роки відбудовував державу, але з часом – відійшов у вічність, а також тих, хто і сьогодні в строю...
Маємо надію, що ця збірка стане в нагоді всім, кого цікавить історія рідного краю, хто бажає більш детально познайомитися з героїчним минулим своєї батьківщини.
Основою для створення книги стали матеріали, які збирали впродовж десятиліть директор Широківського народного історико-краєзнавчого музею Бай Любов Афанасивна, Ганенко Володимир Олексійович, Коломоєць Павло Павлович, Деркач Валентин Іванович. До неї увійшли спогади учасників бойових дій, партизанів, підпільників, жителів Широківщини, що були на окупованій території. Це спогади про бойових побратимів, про фронтові шляхи, про вияви героїзму та людяності під час однієї з найстрашніших воєн минулого століття.
Більше 60-и років віддаляють нас від подій Великої Вітчизняної війни... Змінився світ, зникають одні та з'являються інші держави. Сьогодні є спроби зробити переоцінку подій минулих років. Але не підлягає сумніву та переоцінці героїчний подвиг нашого народу, який ціною життя своїх синів і дочок відвоював мирне і вільне сьогодення.
Ця книга є ще однією спробою увіковічнити, залишити для нащадків імена, подвиги тих, хто наближав Перемогу, але не дожив до неї, тих, хто у травні 1945 йшов вулицями переможеного Берліну, а у повоєнні роки відбудовував державу, але з часом – відійшов у вічність, а також тих, хто і сьогодні в строю...
Маємо надію, що ця збірка стане в нагоді всім, кого цікавить історія рідного краю, хто бажає більш детально познайомитися з героїчним минулим своєї батьківщини.
Редакційна колегія
…Але людям відомі й ті важливі події, коли було звільнено від окупантів область, район і населений пункт, де вони проживали в ті грізні роки війни. Так, люди Дніпропетровщини добре пам'ятають той день, коли було їх звільнено від німецько-фашистського поневолення і це свято в себе вдома вони відзначають щороку.
В оповіді цієї книги «Визволення від гітлерівської окупації» й розповідається про звільнення від німецьких загарбників окупованих ними територій, в тому числі населення Дніпропетровської області і нашої Павлоградщини. Це теж важливі своєрідні віхи пам'яті, які люди забути не можуть ніколи.
Володимир Кучерявенко, автор-упорядник
Зі вступу
Книга «Поіменно», яку підготовлено до 65-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, це своєрідна «Книга Пам'яті» Криворізького технічного університету. До її написання спонукала морально-етична потреба – назвати поіменно та вшанувати тих, хто в роки навали боронив Батьківщину і пов'язав свою долю з Криворізьким гірничорудним інститутом (нині Криворізьким технічним університетом)…
Книга «Поіменно...», по суті, продовжує традицію увічнення пам'яті захисників Батьківщини шляхом складання списку-реєстру конкретних учасників війни 1941–1945 рр.
У перших двох списках вміщено імена тих, хто в роки війни був у стінах Аlmа mаtеr, але війна змусила їх одягнути однострої і взяти в руки зброю. Таких ми виявили 124 особи. І серед них – 79 студентів. На жаль, як свідчать дані другого списку, 28 з них загинули ...
Прикро, але факт: авторам вдалося встановити лише прізвища цих осіб, більш повних даних про них і про решту – 91 воїна, яких включено до першого списку, виявити не вдалося. Окрім хіба що інформації про Героїв Радянського Союзу – колишнього студента КГРІ Юрія Должанського та полковника Ніковського Миколу Тарасовича, начальника кафедри військової підготовки.
Чи дійсно КГРІ протягом 1941–1945 рр. дав Збройним Силам 124 воїни й автори вже всіх їх встановили а, відтак, крапки над «і» тут розставлені? Такої впевненості немає. Теоретично допускаємо, що цей список – 124 особи – не повний. Тим паче, що підстави для такого висновку є. І перш за все тому, що всі 124 викладачі і студенти, як свідчать документи, якими володіють автори, це ті, хто був мобілізований за призовами військкоматів. Але ж був ще й рух добровольців. Цей патріотичний почин носив масовий характер і особливо був поширений саме серед молоді. Таке юнацьке середовище, як джерело поповнення війська добровольцями, в КГРІ було дуже потужне. І хоча студенти мали певну «бронь» на призов до Збройних Сил, все ж є підстави вважати, що і в КГРІ були свої добровольці. Немає в наших списках і ополченців, бійців винищувальних батальйонів та учасників руху опору на окупованих територіях.
Враховуючи ці джерела поповнення, «мобілізаційні призови, рух добровольців, ополченців тощо, «автори роблять припущення, що з лав КГРІ в 1941 р. безпосередньо в Кривому Розі, а згодом і в евакуації у м. Нижній Тагіл, насправді вийшло більше 124 воїнів-захисників, аніж про це свідчать списки, вміщені в цій книзі. Тому автори змушені ще раз акцентовано й чітко наголосити на тому, що, по-перше, списки в книзі «Поіменно...» не є досконало і вичерпно повні, особливо, коли йдеться про 1-й і 2-й списки; а по-друге, загалом у списках книги більше прізвищ тих фронтовиків, які влились у штат гірничорудного інституту вже після закінчення війни і стали його студентами чи викладачами, аніж тих, хто був у списках інституту ще в 1941–1945 рр. і після перемоги повернувся на своє місце в рідну Аlmа mаtеr.
Книга «Поіменно...», по суті, продовжує традицію увічнення пам'яті захисників Батьківщини шляхом складання списку-реєстру конкретних учасників війни 1941–1945 рр.
У перших двох списках вміщено імена тих, хто в роки війни був у стінах Аlmа mаtеr, але війна змусила їх одягнути однострої і взяти в руки зброю. Таких ми виявили 124 особи. І серед них – 79 студентів. На жаль, як свідчать дані другого списку, 28 з них загинули ...
Прикро, але факт: авторам вдалося встановити лише прізвища цих осіб, більш повних даних про них і про решту – 91 воїна, яких включено до першого списку, виявити не вдалося. Окрім хіба що інформації про Героїв Радянського Союзу – колишнього студента КГРІ Юрія Должанського та полковника Ніковського Миколу Тарасовича, начальника кафедри військової підготовки.
Чи дійсно КГРІ протягом 1941–1945 рр. дав Збройним Силам 124 воїни й автори вже всіх їх встановили а, відтак, крапки над «і» тут розставлені? Такої впевненості немає. Теоретично допускаємо, що цей список – 124 особи – не повний. Тим паче, що підстави для такого висновку є. І перш за все тому, що всі 124 викладачі і студенти, як свідчать документи, якими володіють автори, це ті, хто був мобілізований за призовами військкоматів. Але ж був ще й рух добровольців. Цей патріотичний почин носив масовий характер і особливо був поширений саме серед молоді. Таке юнацьке середовище, як джерело поповнення війська добровольцями, в КГРІ було дуже потужне. І хоча студенти мали певну «бронь» на призов до Збройних Сил, все ж є підстави вважати, що і в КГРІ були свої добровольці. Немає в наших списках і ополченців, бійців винищувальних батальйонів та учасників руху опору на окупованих територіях.
Враховуючи ці джерела поповнення, «мобілізаційні призови, рух добровольців, ополченців тощо, «автори роблять припущення, що з лав КГРІ в 1941 р. безпосередньо в Кривому Розі, а згодом і в евакуації у м. Нижній Тагіл, насправді вийшло більше 124 воїнів-захисників, аніж про це свідчать списки, вміщені в цій книзі. Тому автори змушені ще раз акцентовано й чітко наголосити на тому, що, по-перше, списки в книзі «Поіменно...» не є досконало і вичерпно повні, особливо, коли йдеться про 1-й і 2-й списки; а по-друге, загалом у списках книги більше прізвищ тих фронтовиків, які влились у штат гірничорудного інституту вже після закінчення війни і стали його студентами чи викладачами, аніж тих, хто був у списках інституту ще в 1941–1945 рр. і після перемоги повернувся на своє місце в рідну Аlmа mаtеr.
Саме у третьому списку подано 289 прізвищ тих, хто пройшов фронтовими дорогами Великої Вітчизняної, дожив до Перемоги і вже в повоєнні роки сумлінно вчився чи працював у КГРІ. Серед них переважають викладачі й співробітники КГРІ-КТУ, але є й колишні студенти. Чимало в цьому списку уродженців Кривого Рогу: їх 19 – 1.1. Гуров, В.І. Гореліков, С.С. Дерев'янко, Р.Г. Єлісєєва, В.Є. Зеленський, Я.С. Кочерга, 1.3. Кравченко, І.П. Кучма, М.Н. Лісовий, В.Г. Мацеєв, К.Ф. Пономаренко, В.Л. Раков, М.І. Стогній, Е.Г. Файнштейн, С.Г. Фрідман, Хлопков, В.В Цибенко, С.В. Шаблій та І.Н. Швець.
Окреме місце – особливе і дуже поважне! – посідають прізвища жінок – захисниць Батьківщини. Вони повноправно увійшли до списку книги…
…Серед таких і 13 колишніх співробітниць КГРІ-КТУ: (?) Анікіна, О. Аралкіна, К. Бірецька, Т. Вугрова, І. Дітман, Р. Єлісєєва, 3. Карпіченко, П. Кліпак, О. Коломойцева, І. Крюченко, К. Слюсаренко, Н. Сапельнікова (Гречана) та М. Федорова.
Колективний портрет працівників і студентів КГРІ-КТУ, які захищали ріднокрай, складається із мозаїчного різнобарв'я індивідуальних біографій, за якими вимальовуються долі кожного з них…
Герої нарису «Поіменно...» – безпосередні учасники війни, Постаті в історії війни, її дійові особи, але одночасно вони ще и носії історії війни і пам'яті про неї; вона (історія війни) – в кожному з них. Більш того, ця складова їх пам'яті найчастіше була і є найпомітнішим елементом їх життя, їх біографій та є фундаментальною складовою їх особистого «Я»; багатьох із них саме війна і статус воїна-Переможця сформували як особистість, як Людину з великої літери…
У коротких біографічних довідках автори намагалися уніфіковано подати такі відомості про воїна-захисника: прізвище, ім'я та по батькові, його фото, рік та місце народження, дату призову до лав Збройних Сил, військове звання, бойові нагороди, головні етапи фронтових доріг та місце роботи в КГРІ-КТУ…Окреме місце – особливе і дуже поважне! – посідають прізвища жінок – захисниць Батьківщини. Вони повноправно увійшли до списку книги…
…Серед таких і 13 колишніх співробітниць КГРІ-КТУ: (?) Анікіна, О. Аралкіна, К. Бірецька, Т. Вугрова, І. Дітман, Р. Єлісєєва, 3. Карпіченко, П. Кліпак, О. Коломойцева, І. Крюченко, К. Слюсаренко, Н. Сапельнікова (Гречана) та М. Федорова.
Колективний портрет працівників і студентів КГРІ-КТУ, які захищали ріднокрай, складається із мозаїчного різнобарв'я індивідуальних біографій, за якими вимальовуються долі кожного з них…
Герої нарису «Поіменно...» – безпосередні учасники війни, Постаті в історії війни, її дійові особи, але одночасно вони ще и носії історії війни і пам'яті про неї; вона (історія війни) – в кожному з них. Більш того, ця складова їх пам'яті найчастіше була і є найпомітнішим елементом їх життя, їх біографій та є фундаментальною складовою їх особистого «Я»; багатьох із них саме війна і статус воїна-Переможця сформували як особистість, як Людину з великої літери…
Для написання книги «Поіменно...» були використані матеріали:
– Дніпропетровського обласного державного архіву;
– музею Криворізького технічного університету;
– книги В.П. Бухтіярова «Енциклопедія Криворіжжя»: У 2-х томах.– Кривий Ріг, 2005;
– приватних архівів ветеранів Великої Вітчизняної війни тощо.
ПРЕДИСЛОВИЕ
Свыше 17 лет в профессионально-техническом училище № 5 г. Днепропетровска функционирует музей Боевой славы, военных строителей. …В музее широко показан боевой путь 29 Управления военно-полевого строительства, 36 Управления оборонительного строительства Резерва Главного командования и информация о боевых действиях других родов войск…
Почему музей открыли именно в этом училище? 20 октября 1940 г. в г. Днепропетровске было создано ремесленное училище № 1. В годы войны оно было эвакуировано в г. Магнитогорск. По возвращении, 20 ноября 1943 г., училище переименовано в школу ФЗО-5 строительного профиля на ул. Ширшова. Директором назначен Никитин Петр Алексеевич. Потребность в строителях была очень высока. Надо было восстанавливать разрушенное хозяйство города и села. Выпускники работали на восстановлении Петровки, заводов им. Ленина, К. Либкнехта, Новомосковского трубного и других. Значительную помощь выпускники училища оказывали селу. Они работали на различных объектах треста "Днепротяжстрой", который с 1950 г. становится базовым предприятием.
С 1956 года училище стало называться строительным училищем № 5. С 1958 г. училище возглавил Ламм Анатолий Петрович, которого на посту директора в 1970 году сменил Шулъга Алексей Михайлович, с одобрения и при активной помощи которого и был создан музей Боевой славы военных строителей. В 1984 г. училище становится средним профессионально-техническим № 5…
В училище обучаются, в основном, юноши в связи со спецификой выпускаемых специалистов. Подавляющее большинство из них после окончания призывают служить в Вооруженных Силах Украины. Вот почему необходимо проводить военно-патриотическое воспитание. В данном училище есть все условия для этого. С примерами героизма и отваги старшего поколения соприкасаются молодые люди, тоже строители. В училище очень хорошая основа для преемственности поколений.
Сегодняшние учащиеся не только наследники славных дел героического прошлого, но и созидатели сегодняшнего дня, будущего, создатели экономического и военного потенциала нашего суверенного государства.Почему музей открыли именно в этом училище? 20 октября 1940 г. в г. Днепропетровске было создано ремесленное училище № 1. В годы войны оно было эвакуировано в г. Магнитогорск. По возвращении, 20 ноября 1943 г., училище переименовано в школу ФЗО-5 строительного профиля на ул. Ширшова. Директором назначен Никитин Петр Алексеевич. Потребность в строителях была очень высока. Надо было восстанавливать разрушенное хозяйство города и села. Выпускники работали на восстановлении Петровки, заводов им. Ленина, К. Либкнехта, Новомосковского трубного и других. Значительную помощь выпускники училища оказывали селу. Они работали на различных объектах треста "Днепротяжстрой", который с 1950 г. становится базовым предприятием.
С 1956 года училище стало называться строительным училищем № 5. С 1958 г. училище возглавил Ламм Анатолий Петрович, которого на посту директора в 1970 году сменил Шулъга Алексей Михайлович, с одобрения и при активной помощи которого и был создан музей Боевой славы военных строителей. В 1984 г. училище становится средним профессионально-техническим № 5…
В училище обучаются, в основном, юноши в связи со спецификой выпускаемых специалистов. Подавляющее большинство из них после окончания призывают служить в Вооруженных Силах Украины. Вот почему необходимо проводить военно-патриотическое воспитание. В данном училище есть все условия для этого. С примерами героизма и отваги старшего поколения соприкасаются молодые люди, тоже строители. В училище очень хорошая основа для преемственности поколений.
Александр Жаров
Спецпроєкт
