(російські історичні міфи про Україну та їх спростування)
Іл. Портрет Івана Мазепи. Невідомий художник. 1700 рік. Дніпровський художній музей
До ХХ ст. гетьман Іван Мазепа був чи не найбільш зневаженим українцем з боку росіян. На нього навісили ярлик зрадника, який нібито заради власних користолюбних цілей поставив власні інтереси вище за інтереси всього українського народу. Всіх українців, які вважали себе прибічниками І. Мазепи, протягом XVIII–XX ст. називали мазепинцями.
В історичній міфотворчості росіян серед усіх гетьманів Іван Степанович Мазепа отримав найбільше критики та чорних барв. Ця несамовитість щодо компрометації його імені насамперед пов’язана з тим, що І. Мазепа до останнього користувався повною довірою царя петра І. Окрім цього, І. Мазепа за світосприйняттям, політичною культурою, освітою і виховання був типовим європейцем, тоді як петро І з його «всеп’янійшими соборами», дикими оргіями та кривавими розправами більше нагадував азійського варвара. Тому міф про «гетьмана-зрадника» як уособлення всього лихого поширювали з подвійною енергією.
Як попередні гетьмани (навіть І. Брюховецький) так і наступники І. Мазепи (К. Розумовський) уявляли Гетьманщину самодостатньою державою, яка мала охоплювати всі українські етнічні землі й бути суб’єктом міжнародного права. Відмінність полягає в тому, що І. Мазепа відкрито виступив проти московії і цим викликав ворожість з боку московських керманичів.
Коли І. Мазепа очолив Гетьманщину в 1687 р., українська держава була визнана багатьма іншими державами Європи як самостійна, а не була якимось регіоном московії. Гетьманщина мала власну фінансову і правову систему, митниці, адміністративно-територіальний устрій, еліту і найголовніше – власного правителя (гетьмана). Формально московію та Гетьманщину поєднувала особа царя, якого гетьман на підставі договору (Коломацька угода 1687 р.) визнавав за свого сюзерена (зверхника). Українсько-російські стосунки доби І. Мазепи підпадали під дію тогочасних правових уявлень про договірну підлеглість одного правителя іншому та про законні підстави виходу з підданства. Якщо зверхник порушував права і свободи підлеглого правителя, закріплені в угоді, останній вважався вільним від будь-яких зобов’язань перед сюзереном.
Зауважимо, що інші правителі – сучасники І. Мазепи – також шукали кращої долі для своїх країн і намагалися вийти з-під протекторату своїх сюзеренів. Зокрема, Йоган фон Паткуль, провідник лівонської шляхти, який за допомогою польського короля Августа ІІ та російського царя петра І, прагнув усунути владу Швеції над Лівонією внаслідок повстання 1689 року. Польський король Станіслав Лещинський, який намагався боронити «золоті вольності» польської шляхти від наступу саксонського абсолютизму кінця XVII – початку XVIII століття. Ференц ІІ Ракоці, провідник угорської шляхти, який намагався з допомогою Франції усунути владу Габсбургів в Угорщині у 1708 році. Дмитро Кантемир, господар Молдавії, який за підтримки петра І намагався усунути владу Османської імперії у 1711 році.
Примітно, що Дмитра Кантемира – «зрадника» османського султана, петро І зрадником не називав, оскільки ця «зрада» була на користь московського правителя. Від початку гетьманування головним завданням І. Мазепи стало розширення суверенітету Гетьманщини, про що свідчить текст нової угоди – московської, укладеної в москві у 1689 році.
Українська еліта мазепинських часів успішно спромоглася підсумувати попередній досвід і обґрунтувати легітимність Гетьманщини і відкинути московські претензії на «київську спадщину». У 1698 р. Пилип Орлик робить спробу занурити українську історію в троянські часи.
Пізніше, вже у конституції 1710 року українців виведуть від хозар, які заволоділи Руссю, а згодом хрестилися. Потім «козацький народ» був поневолений поляками, але в часи Б. Хмельницького звільнився та добровільно пішов під протекцію московського царя. Отже, українці мають давнішу ніж московити історію, походять від інших пращурів. Відтак, цар не має жодних прав володіти Україною. І. Мазепу порівнювали з руським князем Володимиром Великим.
Набувала поширення теза «Київ – другий Єрусалим». І. Мазепа провадив політику так, аби московія була зацікавлена у стабільному розвиткові Гетьманщини. Саме через І. Мазепу проводилися всі дипломатичні переговори з Османською імперією, Кримським ханством і Молдавським князівством. Тим самим відновлювалася суб’єктність Гетьманщини в міжнародних відносинах.
В умовах, коли І. Мазепа самостійно вирішував питання внутрішньої і зовнішньої політики, він не думав про вихід з-під зверхності москви. Становище Гетьманщини докорінно змінилося після початку Північної війни 1700 р., яку розпочала московія. петро І став зазіхати на суверенітет Гетьманщини, що змусило І. Мазепу скористатися своїм законним правом виходу з-під зверхності царя. Переорієнтація царя з південного напрямку на північний ліквідувала потребу в сильній гетьманській владі. Гетьманщина фактично перетворилася на постачальника ресурсів і вояків. У 1701–1703 рр. козацькі полки вперше воювали під командуванням російських офіцерів. З 1700 р. вийшло кілька царських указів, які нищили українську економіку, а фаворит петра І О. меншиков погрожував ліквідувати Гетьманщину та заселити її росіянами. У 1708 р. московити насильно змінили територіальний устрій і створили Київську губернію. Це зводило Україну до рівня звичайної провінції московії.
Остаточно розв’язала руки І. Мазепі відмова царя захищати Україну від шведської армії, що було грубим порушенням зобов’язань будь-якого сюзерена стосовно свого підлеглого правителя. Більше того, цар петро І обіцяв герцогу Мальборо Київське князівство, якщо той допоможе у війні зі шведами. Такі дії московського царя давали законне право виходу Гетьманщини з-під його опіки.
В Європі мало хто сумнівався в перемозі шведського короля. У таких випадках еліти грали на випередження і присягали ймовірному переможцю, що давало надію на відновлення прав уже під владою нового сюзерена. Усі залежні володарі переймалися інтересами власних держав, а не порятунком зверхника. Так було з Данією і Річчю Посполитою. Таким чином, факти вказують на те, що І. Мазепа не провадив жодних інтриг аби «зрадити» надто «довірливого» царя. Насправді перехід на бік шведського короля Карла ХІІ у 1708 р. був логічним кроком у низці зусиль гетьмана з оборони корінних українських інтересів.
При підготовці статті використано матеріали з відкритих джерел та книги: Брехуненко В.А. Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле.‒ Київ, 2017.‒ 280 с.
Ігор Кочергін,
начальник Південно-східного міжрегіонального відділу
Управління забезпечення реалізації політики національної
пам’яті УІНП, голова Правління Дніпропетровської
обласної організації Національної спілки краєзнавців
України, доктор історичних наук, офіцер внутрішньо-
комунікаційного відділу Управління МПЗ, капітан ЗСУ
Радимо прочитати:
Єнсен А. Мазепа. Історичні картини: [історична монографія] / пер. зі швед. Н.Р. Іваничук.– Харків: Фоліо, 2020.– 183 с.: іл.– (Великий науковий проєкт).
Журавльов Д. Іван Мазепа: людина, політик, легенда.– Харків: Фоліо, 2020.– 348 с.: іл.– (Великий науковий проєкт).– Бібліогр.: с. 343–347.
Лепкий Б. Мазепа: роман-трилогія.– Донецьк: БАО, 2015.– 480 с.
Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 406 с.: іл.
Таїрова-Яковлєва Т.Г. Іван Мазепа / пер. з рос.: Ю.А. Мицик, І.Ю. Тарасенко.– Харків: Фоліо, 2018.– 315 с.: фот., іл.– (Великий наук. проєкт).
Чемерис В.Л. Трагедія гетьмана Мазепи: роман-есе.– Харків: Фоліо, 2015.– 475 с.
Шевчук В. Просвічений володар. Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой.– Київ: Либідь, 2006.– 464 с.
***
Тесленко Л. «Тепер ми знаємо, як виглядав Мазепа». Невідомі сторінки життя й боротьби великого гетьмана // https://novynarnia.com/2019/03/20/380-richnyj-mazepa/
Радимо переглянути:
