Міф 12. Крим – споконвічна територія «русского міра»

Російські історичні міфи про Україну та їх спростування

(продовження)

Міф 12. Крим – споконвічна територія «русского міра»

фото 1. Грецькі колонії у Криму // Історія Криму.– https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%
D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83#/media/%
D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Ancient_Greek_Colonies_of_N_Black_Sea.png

Мета міфу – нав’язати ідею що Крим із давніх-давен пов’язаний з російською історією, а його анексія у 2014 році – відновлення історичної справедливості.

Кримський (Таврійський) півострів за останні три тисячі років населяло багато народів. Першими історичними народами були кіммерійці й таври, існування яких на півострові фіксують джерела на межі ІІ–І тис. до н.е.

За ними з’явилися греки (VI ст. до н.е.), скіфи (IV ст. до н.е.), сармати (ІІ ст. н.е.), згодом готи і гуни (IV ст.), половці (ХІ ст.), татари (ХІІІ ст.), караїми (XIV ст.), італійці (XIV ст.).

Слов’янське населення, в тому числі й українців, джерела фіксують у Криму з ІХ ст. В період існування Русі (Київської Русі) руські купці, дипломати, подорожні, а також військові та князівська еліта неодноразово бували в Криму. Зокрема, у 989 р. Володимир Великий взяв в облогу Корсунь (Херсонес, сучасний Севастополь) і захопив його.

Російські пропагандисти вважають, що князь руський Володимир хрестився в Херсонесі, й цей епізод нібито став підґрунтям для формування російської нації, що є відвертою вигадкою. По-перше, точно невідомо, чи Володимир хрестився сáме там, по-друге, якщо це й так, то Володимир був князем руським, тобто українським, по-третє, формування російської нації почнеться за три століття після цієї події.

Утім, говорити про масове розселення українців в Криму до XIV ст. немає підстав. Багато українців та інших слов’ян потрапляли на півострів як бранці й нерідко асимілювалися тут. За підрахунками історика Я. Дашкевича, протягом XV–XVII ст. татари вбили та вивели з України до Криму більше 2 млн слов’ян, здебільшого українців. Наприклад, у Кафі (Феодосія) за статутом 1316 р. діяв руський (український) храм. Отже, тут жили українці, які до того храму ходили. У XVI–XVII ст. у Кримському ханстві налічувалося до 50 козацьких зимівників. Із виникненням Кримського ханства та козацтва у XV ст. українська присутність на півострові була пов’язана з численними військовими походами, а також торговими зв’язками. Після переходу частини запорожців під турецьку протекцію у 1711 р. багато з козаків залишилися тут жити й після того, як запорожці повернулися під російську протекцію у 1734 р.

Лише наприкінці XVIII ст. у Криму починає з’являтися питоме російське населення після того, як 1783 року землі Кримського ханства були анексовані Російською імперією. Примітно, що імперська російська еліта наприкінці XVIII ст. під час реалізації так званого «грецького проєкту» не апелювала до християнської спадщини півострова чи до особливої ролі Херсонеса в історії російської держави. Херсонес був обійдений увагою і тоді, коли у 1784 р. татарське поселення Ахт-Яр (поруч із Херсонесом) було перейменовано на Севастополь.

З 1784 р., коли була утворена Таврійська губернія з центром у Сімферополі (перейменований з татарського поселення Ак-Мечеть), російська влада починає чинити тиск на місцеве кримськотатарське населення, натомість землі масово роздаються російським дворянам, а також іноземним колоністам. Таким чином почав мінятися етнічний склад півострова.

Отже, Крим в історичній ретроспективі належав Росії порівняно недовго – з 1783 р. до 1954 р. За цей час Російська імперія, а потім і Совєтський Союз намагалися штучно прив’язати Крим до російської держави: вдавалися до депортації корінних народів (греки, вірмени, киримли, караїми), масово переселяли до Криму росіян, намагалися перетворити півострів на військово-морську базу з центром у Севастополі, міняли топоніми.

Утім, попри всі намагання російської влади зробити Крим російським протягом останніх 2,5 століть, особливих успіхів вони не мали. Крим був і буде частиною незалежної України, батьківщиною киримли та караїмів, які є корінними народами півострова.

 https://niss.gov.ua/news/statti/ukrainskiy-krim-pamyatati-nagaduvati-shukati-shlyakhi-zvilnennya-ta-reintegracii

При підготовці матеріалу використано напрацювання
Українського інституту національної пам’яті та цитати з
книг: Брехуненко В. Війна за свідомість. Російські міфи
про Українута її минуле.‒ Київ, 2017.‒ 280 с.


 

Радимо прочитати:

Абдулаєва Г. Кримські татари: від етногенезу до державності.– Київ: Гамазин, 2021.– 408 с.: фот.– Бібліогр.: с. 385–404 .
Грабовський С., Лосєв І. Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція.– Київ: Стилос, 2017.– 119 с.: фот.
Громенко С.В. 250 років фальші: російські міфи історії Криму.– Харків: Фоліо, 2019.– 256 с.– (Справжня історія).
Кульчицький С., Якубова Л. Кримський вузол.– 2-е вид.– Київ: Кліо, 2019.– 495 с.: карт.
Лукінюк М. Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України.– Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003.– 576 с.– Укр., англ. мовами.– Бібліогр.: с. 540–573.

Ігор Кочергін,
начальник Південно-східного міжрегіонального відділу
Управління забезпечення реалізації політики національної
пам’яті УІНП, голова Правління Дніпропетровської обласної
організації Національної спілки краєзнавців України, доктор
історичних наук, офіцер внутрішньо-комунікаційного відділу
Управління МПЗ, капітан ЗСУ

Опубліковано: Вересень 2022