Міф 9. Українці самі відмовлялися від української на користь російської мови

фото. Плакат на акції на підтримку української мови //
https://www.radiosvoboda.org/a/29795878.html

Міф. 9. Українці самі відмовлялися від української на користь російської мови

Зручний міф для проведення політики зросійщення в Україні. Мовляв, жодного насильного нав’язування російської немає. Це твердження нікчемне, оскільки легко спростовується хоча б фактом перебування українців Галичини та Волині в складі Польщі у 1920–1930-х роках. Українці тоді зобов’язані були вчити польську і не через велике бажання говорити нею.

Єдиною причиною «добровільного» переходу українців на російську або польську мову була втрата державності. Окупант завжди нав’язував своє!    У період перебування українських земель в складі Речі Посполитої у XVI–XVIII ст. відбувалось спольщення насамперед української шляхти, попри законодавче закріплення української мови як мови діловодства. Протести деяких представників української шляхти на сеймах і в листах до короля щодо утисків мови ні до чого не призводили. Всі листи до урядових осіб або короля мали складатися лише польською мовою і козаки змушені були це робити без жодних застережень.

Процес спольщення українського світу був загальмований лише з появою у XVII ст. на мапі Європи української держави – Гетьманщини (Військо Запорозьке). Втім, на Правобережжі та Західній Україні, де до кінця XVIII ст. панували поляки, процес спольщення призвів до полонізації української шляхти. У 1789 р. Едукаційна комісія польського сейму наказала закрити всі українські школи.

З моменту першої угоди Гетьманщини з московією у 1654 р. починається повзучий процес зросійщення. В договорі 1687 р. (Коломацькі статті) зазначалося: «народ український усілякими засобами з російським народом з’єднувати і в нерозривну та міцну згоду приводити шлюбами та іншою поведінкою».

Перші спроби боротися з українським словом в московії зафіксовані у 1622 р., коли за наказом царя Михайла Олексійовича були спалені всі примірники «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.

Починаючи з XVIII ст., почалася неприхована боротьба з українською мовою. Царські укази 1722–1724 рр. і сенатський указ 1734 р. уперше вимагали від Гетьманщини перевести діловодство на російську мову. У 1769 р. церковний Синод не дозволив друкувати в Києво-Печерській Лаврі «Буквар» українською мовою для українських шкіл. Після того, як російська імперія спільно з Австрійською імперію розділила Річ Посполиту, у 1832 р. всі школи на Правобережній Україні мали перейти на російську мову викладання. Приблизно тоді ж активно шириться теза про те, що українська мова то насправді російська, просто зіпсута польською.

Як не згадати про сумнозвісний Валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський указ 1876 р. У першому проголошувалося, що «ніякої української мови не було, немає і бути не може».

Валуєвський циркуляр 1863 р. // https://novynarnia.com/2019/11/09/istorija-ukrmovy/Емський указ 1876 р. // https://discover.in.ua/uploads/illustrations-2/emskij-ukaz.jpg

У часи СРСР імперські підходи було модифіковано відповідно до нових реалій. Короткий період українізації у 1923–1933 рр. був спрямований не так на реальне поширення української мови серед населення, як на заспокоєння українського суспільства, яке все ще продовжувало боротися проти більшовицької окупації, а також засіб для виявлення свідомих українців. Після згортання українізації майже всі її адепти були знищенні комуністичною системою.

У 1933 р. у телеграмі Сталіна до Молотова вимагалося перевести всі школи в Україні на російську мову викладання, а газети і книги видавати лише російською. Незадовго до цього, у 1928 р., був заборонений український правопис. російсько-українські словники, видані у 1937 р. та 1948 р. були побудовані на засадах максимального калькування російської лексики.

У 1938 р. Раднарком УРСР та ЦК КПУ(б)У ухвалили постанову «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України». У 1959 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон, за яким батьки отримали право «обирати» для своїх дітей мову навчання в Україні! Наслідком стало те, що на 1985 р. у Чернігові та Миколаєві не було жодної (!) української школи, у Дніпрі – 10, Києві – всього 35 з 267-ми! У 1988–1989 р. школи з російською мовою відвідувало 51,8% учнів, тоді як росіяни складали лише 22,07% населення.

Останньою крапкою в зросійщенні України стало прийняття закону України «Про мови народів УРСР» від 24.04.1990 р., згідно з яким російська мова отримувала статус офіційної.

Окрім обмежень законодавчого характеру, в Українській радянській соціалістичній республіці формувався нестерпний морально психологічний тиск для носіїв української мови. Ще 1920-х роках з’явилася теорія «боротьби культур» – російської як передової мови міста і науки та української як відсталої мови села. Підкреслювалося, що без російської неможливе повноцінне пізнання надбань людства!

Під тиском адміністративних заборон і морально-психологічного впливу значна частина українців вимушено переходила на російську аби уникнути імовірних переслідувань, оскільки українська мова могла служити обтяжливим чинником у політичних звинуваченнях, які комуністичний режим масово застосовував для всіх категорій населення.

При підготовці матеріалу використано інформацію з відкритих джерел та цитати з книги Брехуненко В. Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле.‒ Київ, 2017.‒ 280 с.


 

Радимо прочитати:

Овсюк О.М. Поле битви – мова.– Київ: ЗАДРУГА, 2017.– 32 с.
Кожевніков В. Сувора розмова про «язик» і мову.– 9-те вид., допов.– Київ: Панмедія, 2016.– 63 с.
Куземська Г. Нездоланна Україна: Хроніка нищення української Церкви, мови, культури,
народу / Г.П. Півторак, Л.Т. Масенко, І.К. Патриляк.– Київ: Фенікс, 2014.– 132 с.
Сушко Р. Хроніка нищення української мови: праця.– Київ: Центр учбової літератури, 2019.– 91 с.– Бібліогр.: с. 90-91.

Радимо переглянути:

Зросійщення: як Радянський Союз робив із України "молодшу сестру" Росії // Історія без міфів // https://www.youtube.com/watch?v=BpiA2ZMia4Q
Украина: Лабиринты истории. Русификация в Советской Украине //https://www.youtube.com/watch?v=MCciSO5LiEk
https://www.youtube.com/watch?v=RkCSkzOtPTU
https://youtu.be/kE0vRhRWB_0
https://www.youtube.com/watch?v=e8cREOJHTaI
https://www.youtube.com/watch?v=aZJt99IoUCU

 

Ігор Кочергін,
начальник Південно-східного міжрегіонального відділу Управління забезпечення
реалізації політики національної пам’яті УІНП, голова Правління Дніпропетровської
обласної організації Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук

Опубліковано: Серпень 2022