Міф 7. Харків – перша столиця України
У період з грудня 1917 р. до 1934 р. Харків виконував функцію столиці Радянської України. Офіційно з 19.12.1919 р. це місто вважалося столицею Української соціалістичної радянської республіки, до перенесення столиці у Київ 24.06.1934 р. Таким чином нав’язувалася спекулятивна думка, що лише у 1917 р. українці нарешті отримали державність, а з нею і столицю цієї держави.
Щоправда, упускається одна важлива деталь – з появою Української Центральної Ради, яка збиралась у Києві, саме Київ був столицею Української народної республіки ще у листопаді 1917 року.
Поширенню міфу про Харків як першу українську столицю посприяв харківський телеканал «Первая столица», який виник у 1994 р. і був закритий у 2005 р. Тут транслювалися історико-публіцистичні матеріали, в яких «розкручувався» бренд Харкова як першої столиці української держави. Власне, в цих передачах тішилося провінційне самолюбство і нав’язувався варіант регіонального історичного наратива, який збігався з російським наративом про те, що мовляв українську державу створили більшовики.
Насправді, першою столицею України безумовно був Київ ще в період Руської (Київської) держави. Навіть після монгольської навали 1240 р. Київ мав особливе значення в уявленні мешканців руських (українських) земель. У XVI ст. про Київ як головне місто Руси-України писало багато іноземців (Михалон Литвин, Альберто Кампанеза, Антоніо Граціані).
У 1620-х роках завдяки діяльності Петра Могили Київ відновив своє значення як центр інтелектуального життя. У мазепинську добу реанімується концепція ХІІ ст. «Київ – другий Єрусалим!». Коли відновилась українська держава у вигляді Війська Запорозького (Гетьманщина), нова українська (козацька) еліта через власні стереотипи не зробила Київ столицею, але завжди надавала йому особливого значення. Після перемоги над польським військом саме до Києва в’їздив Богдан Хмельницький як «рятівник народу руського» у 1648 р.
У ХІІІ–XIV ст. державний центр Русі перемістився на Захід до Руського королівства, де роль столиці виконувала резиденція князя / короля – Галич, Угровськ, Холм, Львів, Володимир.
Уже в модерний час столицею козацької держави спочатку став Чигирин, оскільки був рівновіддалений як від Московії так і від Речі Посполитої. Тут була резиденція Богдана Хмельницького, а пізніше Петра Дорошенка, допоки турки не спалили місто у 1678 р.
Після розколу Гетьманщини столицею її Лівобережної частини стає Гадяч, згодом Батурин, який потопив у крові російський царедворець О. Меншиков у 1708 р. У першій половині XVIII ст. столицею став Глухів, оскільки місто лежало неподалік російського кордону і його легше було контролювати. У 1750 р. за останнього гетьмана Кирила Розумовського столицею знову стає Батурин.
З початком національно-визвольних змагань у 1917 р. столицею стає Київ, але після початку російської агресії у грудні 1917 р. центр Української народної республіки переміщався: Житомир, Жмеринка, Вінниця, Проскурів (Хмельницький), Кам’янець-Подільський, Рівне, Станіслав (Івано-Франківськ). В Західноукраїнській народній республіці столицею спочатку був Львів, згодом Станіслав (Івано-Франківськ).
Харків став столицею радянської України лише через те, що це перше велике українське місто, яке захопили росіяни у 1917 р. і мали можливість його контролювати й надалі. Лише після упокорення України голодом 1932–1933 р. більшовики вирішили, що тепер Україна безпечна і Київ знову може бути форпостом окупаційної російської влади.
Таким чином, за свою багатосотлітню історію Україна через складі геополітичні процеси та неодноразову втрату державності мала більше десятка столиць, серед яких першою був саме Київ і таким залишається й донині.
Радимо прочитати:
Вінграновський М.С. Чотирнадцять столиць України: короткі нариси з її історії.– Київ: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. мешин України, 2002.– 176 с.
Закон України про столицю України – місто-герой Київ: офіційне видання.– Київ: Парламент. вид-во, 1999.– 23 с.– (Закони України).
Історія міста Харкова ХХ століття / Ярмиш О.Н., Посохов С.І., Епштейн А.І. та інші.– Харків: Фоліо: Золоті сторинки, 2004.– 686 с.: іл.
Киркевич В.Г., Віроцький В.Д. Гетьманська столиця Батурин.– Київ: Техніка, 2007.– 192 с.– (Нац. святині України).
Мицик Ю. Чигирин – гетьманська столиця.– 2-ге вид.– Київ: Кліо, 2021.– 392 с.: іл.– Прим.: с. 326–361.– Дод.: с. 362–391.
Петков С. Четыре столицы Древней Руси.– Київ: Скиф: Олег Філюк, 2018.– 79 с.: рис.– Библиогр.: с. 73–79.
