Міф 20. Україна частина «русского міра», а не європейського світу

Іл. https://texty.org.ua/before_christ/orig/60/60280.jpg

Задачею міфу є намагання представити український світ як відгалуження «русского міра». Оскільки Україна тривалий час перебувала під окупацією росії, відбувалась асиміляція населення, уніфікація життя та культури, російська пропаганда використала це для доведення нібито спорідненості української та російської культур. 

Зауважимо, що Україна розвивалася на східній периферії європейської цивілізації в умовах безпосередніх контактів із азійськими деспотіями ще з часів до нашої ери, коли на українській території співіснували грецькі колонії та скіфське і сарматське царства.

Перша держава українців Русь (IX–XIV ст.) формувалася на межі трьох цивілізацій: греко-візантійської, західноєвропейської та східно-азійської. Ця важлива обставина мала той об’єктивний і закономірний наслідок, що у княжу добу одночасно складаються декілька векторів української геополітики. Південний, який, починаючи з ІХ ст., став традиційним торговим «шляхом з варяг у греки», що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель. Східний, під впливом якого формуються військово-політичні та торгово-економічні особливості Руської держави. Західний, під впливом якого формувалися традиції управління, феодального землеволодіння, розвитку міст, культури. Про якийсь уявний, а тим більше реальний «русскій мір» на цей момент годі й говорити, бо його просто не існувало. 

Протягом другої половини XIV – першої половини XVII ст. українські землі опинилися під «перехресним вогнем» різних країн, культур, конфесій, політичних і економічних традицій. Схід і Захід з перемінним успіхом ведуть боротьбу за контроль над українським етносом. Схід, який представляли Золота Орда, московське князівство та Кримське ханство, прагнули до захоплення багатими на ресурси земель, однак, вони не могли запропонувати прогресивних управлінських, економічних і соціальних моделей устрою держави. Натомість Захід, який представляли Литва і Польща, поруч із експансійними планами несли також передові стратегії в політичній, економічний, соціальній і культурній сферах. На межі XVI–XVII ст. для мешканців колишньої Русі європейський напрямок став набагато ближчим на ментальному рівні.

Українська правова система увібрала в себе базові принципи римського права. Для росії ж характерний потужний вплив ординської організації та влади із майже не обмеженою владою володаря. Україна постійно черпала з європейської інтелектуальної скарбниці та по-своєму, але органічно переживала всі ті процеси, характерні для решти Європи: Відродження, Реформацію, Бароко, Просвітництво. Перші три течії в росії майже не представлені. 

На середину XVII ст. Україна значно переважала московію в соціокультурному розвиткові. Після Переяславської ради 1654 р. українців стали активно запрошувати до московського царства. Спочатку це були священнослужителі, переважно причетні до справ релігійного культу. Серед помічників московського митрополита Никона було багато українських книжників. Значну частину московського кліру становили українці, оскільки московські священики були малограмотними. Згодом українців стали залучати до справ мистецьких – музикантів, зокрема бандуристів і співаків царської капели. Один із перших театрів у москві був заснований Стефаном Яворським. У місті Ярославлі театр з’явився завдяки Дмитрові Тупталу. Друкарні, школи, архітектурні пам’ятки, малярство (оздоблення храмів і книжок) в росії в модерний час великою мірою перебували під впливом вихідців із України. Вони створили в імперській столиці та інших містах росії особливий культурний світ, який неможливо однозначно віднести до української чи російської культур. Цей світ більшою мірою належить до загальноімперської культури, яка значно мірою вплинула на формування російської культури, але водночас є й частиною української барокової культури. 

Почасти саме завдяки впливу українців (Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Дмитра Туптала та інших) за часів петра І московія поступово позбувається європофобії та намагається реформуватися за європейським зразком. Але це стосувалося здебільшого технологій (особливо у військовій сфері), певною мірою культури, однак, влада та соціальний устрій залишалися традиційно азійськими. Загравання з Європою та її традиціями в росії завершилося з набуттям Україною незалежності на межі ХХ–ХХІ ст. Україна чим далі, тим більше демонструє свою приналежність саме європейському світові, натомість росія (без України у своєму складі) все глибше проявляє свою азійську сутність. 

Більше двох тисяч років територія, на якій нині розташована Українська держава, перебуває під постійним та майже одночасним геополітичним впливом цивілізаційних потоків, які йдуть зі Сходу та Заходу. Попри експансію агресивних кочових племен зі Сходу, слов’яни-українці знайшли в собі сили не лише вистояти під їхнім наступом, але й створити могутню державу. Русь виникла на межі двох світів – азійського та європейського, що, до певної міри, визначило транзитарність її території. Подальші події показали, що ця специфічна риса української території не так сприяє, як заважає сталому еволюційному розвиткові. Відкрита до політичної, економічної та культурної експансії своїх західних і східних сусідів, Русь-Україна протягом наступних майже тисячу років змушена боротися за фізичне виживання, що підтверджує і сучасна російсько-українська війна, яка має екзистенційний характер. 

 Автор Дмитро Скаженик. https://gazeta.ua/articles/poglyad/_russkij-mir-pomer-rosiya-nazavzhdi-asociyuvatimetsya-z-vijnoyu-bolem-i-nebezpekoyu/1079783

Таким чином, українська ідентичність сформувалась унаслідок різноспрямованих впливів. Тривалий час мешканець українських земель в уявленні європейця був людиною прикордоння. Найяскравішим її втіленням був козак, який стояв на обороні європейського світу від натиску світу азійського. Нині ж українці яскраво проявили саме як представники європейської цивілізації, які мало що спільного мають з уявним «русскім міром».

 

Радимо прочитати: 

Брехуненко В.А. Війна за свідомість. Російські міфи про Україну та її минуле. ‒ Київ, 2017 ‒ 280 с.
Вілсон Ендрю. Українці: несподівана нація.– Київ: К.І.С., 2004.– 551 с.
Єкельчик С. Імперія пам'яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві.– Київ: Критика, 2008.– 303 с.

Ігор Кочергін,
начальник Південно-східного міжрегіонального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті УІНП, голова Правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, доктор історичних наук, офіцер внутрішньо-комунікаційного відділу Управління МПЗ, капітан ЗСУ

Опубліковано: Сiчень 2023