Кучабський В. Історія січових стрільців, 1917–1919: воєнно-історичний нарис / В. Кучабський, М. Безручко.– Київ: Центр учбової літератури, 2019.– 346 с.
Січові стрільці були великим історичним експериментом, який довів українцям,
що проблема кордонів для нації, свідомої свого імені,
своєї гідності, своїх ідеалів і своїх конкретних цілей, – не існує.
Січові стрільці були тими вчителями, які навчали усіх своїх земляків,
що не має значення, де хто з українців народився,
де є і що діє: має значення, ким і чим він себе почуває.
І. Кедрін
У славетному українському минулому січові стрільці посідають своє цілком окреме, визначне місце. Вони перші в новітній історії України були дужою організованою силою, яка була соборницькою та доводила свій характер вогнем і мечем.
Автори книги, написаної в далекому 1937 році, Василь Кучабський і Марко Безручко, люди, що особисто знають і правдиво розповідають історію славетних січових стрільців.
Василь Кучабський (1895–1971) – український історик, публіцист, політик, громадський і військовий діяч; учасник Першої світової війни у складі Українських січових стрільців, автор перших українських підручників з військової справи.
Марко Безручко (1883–1944) – український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» – військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році.
Один із розділів книги написаний Євгеном Коновальцем (1891–1938), командиром січових стрільців, членом Стрілецької Ради.
Книга яскраво і самобутньо відтворює славний бойовий шлях українських січових стрільців, їхню справжню роль у бурхливих подіях в Україні початку XX століття. Є всебічна характеристика війська січових стрільців як сили, що своїми діями безпосередньо впливала на хід історичних подій. Розповідається про блискучі перемоги та прикрі поразки вояків, про їхню всебічну діяльність як військових організаторів, цивільних адміністраторів і навіть політиків.
Подробиці славних, давно пережитих днів предстануть перед читачем, книга нагадає про вперту безсмертну віру в перемогу ідеалів, завдяки яким повстав і діяв легіон січових стрільців, що творив одну з найсвітліших сторінок в історії українського визвольницького руху 1917–1921 років.
6 серпня 1914 року 28 тисяч українських добровольців Галичини відгукнулися на заклик Головної Української Ради й утворили єдине українське національне військове формування у складі австро-угорської армії. Це військо залишилося в історії під назвою «Українські Січові Стрільці». Вони мали велике значення для відновлення військових традицій та для зростання українського патріотизму. Вперше за довгі роки бездержавності українці стали на шлях легального творення основи власного війська, покликаного вибороти та захистити самостійну українську державу.
За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи та близько 50 товариств січових стрільців. Товариство «Січові Стрільці», придбавши 100 карабінів, проводило навчання в передмістях Львова.
Для підготовки січовиків було організовано постійно діючі курси теоретичного та практичного військового вишколу. Основні заняття проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія. Саме її зусиллями напередодні війни було випущено 10 підручників із теорії військової підготовки.
Всупереч бажанню австрійської монархії, прийняти клятву Січових Стрільців, останні, виправивши більшу частину тексту клятви, присягнули українському народові.
«Серед боїв і сутичок перші українські січові стрільці вчилися військового ремесла, починаючи від найпримітивнішої муштри. У безвістях карпатських гір, оподалік від австрійських штабів, відроджувалася їхня національно-військова думка. Творили ж її не запасні австрійські старшини, а сама фронтова січово-стрілецька сіра братія, поміж якої немало було студентів, учасників перших тайних військових організацій. Вирішальним для відродин цієї думки були відродини почуття особистої гідності, ще недавно роздавленої і чужим австрійським, і «своїм» командуванням. Бо молодий, інтелігентний та ідейний січовий стрілець дуже швидко набирав воєнного досвіду й ставав кращим вояком, аніж сусідній австрійський чи мадярський, і до нього з пошаною й симпатією почали ставитися чужинці. Таке відношення чужинців швидко викликало в рядах стрільців почуття гордощів, що вони, хоч і в австрійських мундирах, є українським національним військом, яке вміє гідно заступати честь своєї нації».
За звитягу в роки Першої світової війни та за участь в українських визвольних змаганнях українські січові стрільці були нагороджені: Хрестом Легіону Українських Січових Стрільців, або Гуцульським Хрестом, Галицьким Хрестом, відзнакою Української Галицької Армії, Хрестом Українських Січових Стрільців, або Мазепинським Хрестом, Хрестом 3-ї Залізної Стрілецької Дивізії, відзнакою до 50-ліття Легіону Українських Січових Стрільців, ювілейною відзнакою корпусу Січових Стрільців (Київських).
Назавжди залишаться в пам’яті українців імена героїв стрілецького руху: Івана Андруха, Михайла Барана, Ольги Басараб, Вільгельма Габсбурга, Михайла Галущинського, сотника Гриця Гладкого, Клима Гутковського, Сеня Ґорука, Романа Дашкевича, Василя Дідушока, Дмитра Катамая, Франца Кікаля, Євгена Коновальця, Северина Краснопера, Василя Кучабського, Пилипа Левицького, Омеляна Левицького, Левка Лепкого, Івана Роґульського, Олени Степанів, Петра Франка, Федя Черника, Степана Шухевича та інших.
В ім’я історичної правди написана ця книжка, вона як поклон для січового стрілецтва, що несло на своїх прапорах вічне українське гасло про єдність національного духу.
Посилання на книгу в БД ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/5D9B62B6-318D-4B78-9FF8-03C77E2B3895
