Дорошенко О.Є. Василь Стус.– Харків: Бібколектор, 2020.– 120 с.
Жити на рідній землі і не мати змоги працювати для неї – то танталові муки… Я обираю межи Сціллою і Харібдою, мій вибір – межи смертями. І я обиратиму за принципом гідності, за критерієм честі.
Василь Стус
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.
Василь Стус
Незламний, мужній, всесвітньо відомий Василь Стус. Поет, якого замучила і занапастила радянська тоталітарна система. Книга Олега Євгенійовича Дорошенка розповідає про дитячі, юнацькі та зрілі роки українського поета-шістдесятника. Книга, яка захоплює з перших сторінок.
Народився Василь Семенович Стус у селі Рахнівка на Вінничині у 1938 році. До школи пішов у неповні шість років. Спостерігаючи за дорослішанням хлопчика, ми розуміємо, що і як формувало його незламний характер і добру, ніжну душу. Це, безумовно, працьовиті та добрі батьки, близькі за духом брати та сестри. Трагедія ранньої загибелі сестрички та братика теж дуже вплинула на маленького Василя, його сердечко матиме гіркий досвід і велике співчуття до людей. Минуть роки, і вже студентом Василь не зможе байдуже пройти мимо людини, яка потребує допомоги: «З бібліотеки повертався додому пізно, інколи не без пригод. Не раз доводилося проводжати додому п’яниць, на яких трапляв дорогою – не залишати ж у вуличній багнюці? Цією багнюкою в результаті ставав геть перемазаний його єдиний костюм, який треба було випрати й висушити до ранку. Мати звично лаялась, але розуміла, що це не востаннє – такий уже він, Вася, всіх жаліє».
Талановитий хлопець мав допитливий розум і наполегливість у навчанні. Як результат – срібна медаль за успішне навчання у школі, диплом із відзнакою після закінчення вишу. «…як у школі, в аудиторіях часто лунатиме: «Молодець, Стус!». Кожної сесії на кожному екзамені тягнув білета першим, і завжди мав «відмінно». На першому курсі як член літературного гуртка Василь написав декілька рецензій, які були надруковані. Його талановита робота привернула увагу Максима Рильського, який «напише Василеві листа, якого той показуватиме товаришам як своєрідну відзнаку».
Після закінчення історико-філологічного факультету педагогічного інституту у м. Сталіно (нині м. Донецьк), вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Києві. Вже у 1965 році стає учасником акцій протестів і потрапляє під нагляд КДБ. Перший арешт, суд, відмова від радянського громадянства: Василь Стус написав заяву у Верховну Раду СРСР: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – значить, бути рабом».
4 вересня 1985 р. є трагічний день для України. В російській в’язниці загинув Василь Стус. Кадебісти, як завжди, заховали сліди, але все вказувало на те, що поета вбито.
Ось таку нашу яскраву зірку знищила радянська влада! За що?! За те, що любив Україну, що спілкувався, викладав в школі та писав вірші українською мовою; що захищав право української культури на збереження і всебічний розвиток; що захищав політв’язнів, вступивши до Української Гельсінської спілки. Двічі судили Василя Стуса за політичні погляди, за «антирадянську діяльність». Він отримав тюремні терміни та заслання. Пішов поет на муки, знущання та вірну смерть заради земляків-українців і справедливості.
Отже, знав, відчував, передрікав: «Усім нам смерть судилася зарання». Трагедія полягає ще й в тому, що ці знущання і політичні вбивства відбувалися в той час, коли в Радянському Союзі відроджувалася демократія, до влади прийшов лідер в деякій мірі нової якості М. Горбачов, країна встала на шлях «перебудови». Але насправді до повної свободи було ще так далеко…
Та залишились вірші поета, мужні, як їхній автор, та світлі й добрі, як його душа.
Шановні відвідувачі «Україніки»! Пропоную прочитати збірки віршів Василя Стуса. Це буде і шана героїчному захисникові українського народу, й очищення душі від зайвого, другорядного.
Любимо, пам’ятаємо, читаємо!..
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/CC7EB342-DBF2-4084-9210-130EF43926CF
