Гончар О.Т. Щоденники: в 3-х т.; упоряд., авт. передм., підгот. текс., іл. матеріалів В.Д. Гончар.– 2-е вид., випр. Т. 2: (1968–1983).– Київ: Веселка.– 2008.– 607 с.: фот.
Епістолярна спадщина українських письменників – невичерпне джерело інформації, яка дозволяє збагнути особливості процесу літературної творчості. Щоденники є одним із таких джерел.
У 2008-му році київське видавництво «Веселка» надрукувало другий том із трьох запланованих «Щоденників» видатного вітчизняного письменника Олеся Гончара.
Ця непересічна подія в українському літературознавстві на десятиліття закладає підмурівок майбутнім дослідженням науковців і поціновувачів творчості письменника. Масив оприлюдненої для широкого загалу інформації є яскравим портретом радянської доби в тисячолітній історії України.
Нижче, дещо пунктирно наведемо низку цитат із власними коментарями щодо записів, які стосуються подій та процесу літературної творчості Олеся Гончара у 1974-му році.
Загалом у «Щоденниках» письменника під цим роком було зроблено 104 записи. Вони різнопланові та створюють барвисту картину внутрішнього світу митця та впливів на неї подій радянського сьогодення.
Запис від 5 січня 1974 року: «Знайомий історик розповідає: з 1918 по 1923 рр. Україна мала свої окремі посольства в Ризі, Варшаві, Берліні, Відні, Анкарі… Потім передала свої права всесоюзному Наркоматові. Але й після того ще довго при деяких посольствах існували т.зв. «Українські столи». Здається, при однім з таких працював Довженко».
Ніби насмішкуватою гримасою до цієї цитати є запис від 10 січня 1974 року: «Пленум ЦК. ˂ … ˃ Одна лише робітниця з Херсона з російським прізвищем, виголосила своє слово чудовою українською мовою».
А ось запис від 21 березня 1974 року, який наочно демонструє відгомін нашої пам’яті: «Очевидець розповідає, як у 33-му році поїхав у своє рідне село, а всі стежки до хат поросли бур’яном… Дівчина стоїть. Де мама? Вмерла. Де тато? Вмер. І братик вмер. А сама стоїть з роздутим животом – бур’ян їсть.
А тим часом Постишев скликав у Харкові нараду.
– Приезжает Эррио в Харьков. Надо подготовить город.
Хтось з відділу торгівлі питає П. Постишева, як бути з чергами (за хлібом комерційним, де товпляться пухлі люди з сіл).
– Во дворы все очереди позагонять! И вообще не очень с ними… Голод? Мы голодом заставим единоличника пойти в колхоз!..»
За цими трьома цитатами зі «Щоденника» вимальовується правдива картина ставлення до всього українського за часів радянської доби.
В унісон звучить і саркастичний запис від 7 березня 1974 року: «Колишній редактор «України» бігає по відділах нагорі, хвалиться, який розбитний в нього народ, – зуміли сьогодні додзвонитись до Анжели Девіс, безпосередньо в тюрму.
Йде редактор «Перцю» Федя Маківчук, нахмурений, ревнивий до цього редактора.
– Туди і дурень зуміє додзвонитись, в їхню тюрму. Ти спробуй дозвонитись в нашу Лук’янівку!»
А ось думка Олеся Гончара про іншого письменника-сучасника у записі від 23 липня 1974 року: «Ось кажуть, що він (Шолохов – В.Г.) геній. По-моєму ж, геніальність – величина змінна, якість минуща. Так, можливо, був він генієм якийсь час, скажімо, в пору писання «Тихого Дону». Але потім, в силу, певне, обставин, стає звичайним пристосуванцем. Яка трагедія!
Боляче за нього».
Надзвичайно цікаво читати записи письменника під час його подорожі Полтавщиною влітку 1974 року.
Ось запис від 11 серпня 1974 року: «Хомутець на Миргородщині. ˂…˃ А Хомутець зветься тому, що річка Хорол тут як хомутом обвиває село…
Між Зубівкою (де Гурамішвілі) і Хомутцем є урочище під назвою Келдиш. Його нібито малював Шевченко».
І як доповнення фрагмент запису від 12 серпня 1974 року: «Келдѝш – це нібито слово шведське і означає комар. Зосталось з часів війни зі шведами. Табір був шведський і багато комарів».
Наостанок наведемо частину цитати із «Щоденника» під датою 26 жовтня 1974 року: «Померла Фурцева (міністр культури – В.Г.). Ще кілька днів тому бачив її на Лен. комітеті. Президія саме засідала в маленькій кімнатці – кабінеті вченого секретаря, коли вона, як звичайно запізнившись, вбігла енергійна, розшаріла, шумлива і, здається, не зовсім твереза. ˂…˃ З ходу включилась в дискусію – різко, безапеляційно, хоч іноді й невпопад. А взагалі була в цей день досить дотепна. Коли керівник секції архітекторів став, вихваляючи Ленінградський аеропорт, серйозним тоном посилатися на відгук авторитетних французьких гостей, вона збила його пафос одною реплікою:
– Видать, хорошо принимали гостей!..
І всі зареготали».
Цей запис наочно демонструє «естафету поколінь» різного роду пристосуванців радянської доби (порівняйте запис про голодомор та Постишева і прийом француза Ерріо у Харкові у 1933 р. від 21 березня 1974 року).
Підводячи підсумок записаному Олесем Гончаром у «Щоденниках» в 1974 році, зазначимо таке. При ознайомленні з текстами виникає, з одного боку, відчуття безвиході, а з іншого, ми маємо можливість заглибитись до «творчої майстерні» митця, його тонкої роботи зі словом.
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/BD4FADEE-9807-4C5B-8B6C-55E4582413AF
