Жулинський М. Г. Я хочу собою возвеличити українське... Володимир Винниченко: повернення в Україну.– Київ: ФОП Мазур А., 2021.– 640 с.: фот.
Перш за все, хочеться написати про автора книги. Адже, якщо перефразувати відомий вислів, отримаємо таке: скажи, хто автор книги, і я скажу, чи варта вона уваги. Пропоную вам книгу, шановні відвідувачі «Україніки», написану авторитетних ученим-філологом, доктором наук, директором Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, Миколою Жулинським. Він створив книгу, яку хочеться не просто читати, а й зупинятися та обдумувати. Адже мова в ній про нашого геніального українця Володимира Кириловича Винниченка.
Бог наділив його багатьма яскравими талантами. Письменник, якого друкував М. Горький, автор першого українського фантастичного твору, В. Винниченко писав оповідання, повісті, романи, п’єси, які ставили на своїх сценах уславлені європейські театри. Володимир Кирилович був філософом, створив власну філософсько-естетичну концепцію, досліджував категорії щастя, кохання, філософію моменту… Він був талановитим художником, залишилось 74 оригінальні художні полотна, 4 альбоми з акварельними малюнками.
І, нарешті, мабуть найголовніше, В.К. Винниченко був творцем української державності! Він мав активну життєву позицію, палко сприйняв соціалістичні ідеї та навіть вважав себе комуністом, тому що просто не бачив інших шляхів будівництва щасливого життя для рідного українського народу. В буремному 1918 р. він став першим головою Директорії Української Народної Республіки, головою Генерального секретаріату та генеральний секретарем внутрішніх справ молодої держави.
Робота з розбудови держави виявилася не тільки наднапруженою, але й небезпечною для життя. В. Винниченко отримував листи з погрозами вбивства за те, що «баламутить єдиний російський народ українством». Людина порядна і чесна, він поплатиться за свою довіру. Далі відбувся гетьманський переворот. У цьому ж, 1918 році, на Княжій горі біля славного Канева у глибокій журбі він напише: «Читати українську історію треба з бромом, – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного… існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів…»
І все ж таки, доля буде милосердною до В. Винниченка, адже він разом із дружиною зможе емігрувати з охопленої революцією країни і проживе довге життя у Франції. Багато буде ним написано, але справжнього щастя не буде. Адже величезний потенціал геніальної людини не буде використаний для високих цілей, для служіння українському народу, для побудови незалежної України. За півроку до смерті письменник напише: «Вночі, лежачи без сну в темноті, виразно хтось (підсвідомість?) висунув питання: а що ж ти кінець-кінцем мав і маєш від тої нації, якій ти служив усе життя? Ось кінчилося 70 років тому життю і що ти маєш? Ти – насамперед, самотній».
Сподіваюся, що змогла зацікавити вас, шановні відвідувачі «Україніки», цією книгою. Може, декому з вас пощастить побувати у Колумбійському університеті. Тоді ви матимете унікальну можливість попрацювати з архівом В. Винниченка, який там зберігається. Тому, хто доторкнеться до величної особистості письменника, отримає зразок справжньої людської шляхетності. Недаремно його дружина Розалія Яківна, яка прожила з ним сорок років, писала після його смерті: «Яке велике щастя я мала, незрівняне багатство». І ще: «Його гордість, безкомпромісність. Сміливість. Прямота. Яка надзвичайна постать! Як навіть розумні люди не бачили цієї величності. Людина, яка з’являється на 2–3 століття».
Гадаю, не всім пощастить попрацювати з архівом письменника. Книга Миколи Жулинського зможе задовольнити всіх зацікавлених. Адже на її більш ніж 600 сторінках є багато цитат і уривків із архівних документів. Це епістолярна спадщина, і особисті щоденники, і спогади…
Вперед, друзі, у світ високих думок, надзвичайних подій і величі людського духу.
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/43EAA7EA-C6EB-4584-B331-3201EB3F3EDE
