Ушкалов Л.В. Що таке українська література.– Львів: Вид-во Старого Лева, 2016.– 352 с.
«І все ж таки "серце" – то щось питомо українське. Як багато його в наших народних піснях і баладах, як багато його в літературі! У нас взагалі багато "серця". І це, по-моєму, прекрасно. Казав же оповідач Шевченкової повісті "Прогулянка", в якому легко впізнати самого автора: "О мої милі, непорочні земляки мої! Якби й матеріальним добром ви були такі ж багаті, як моральною сердечною красою, ви були б найщасливішим народом у світі!"»
Автор книги Леонід Володимирович Ушкалов (1956–2019) – український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, автор академічних розвідок із історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок, упорядник, редактор і коментатор численних наукових і художніх видань. Його називають невтомним і шляхетним лицарем української культури. Леонід Ушкалов умів писати яскраво, він вражав нестандартними ходами думки, багатими знаннями, грою асоціацій, красою стилю.
У представленій книзі зібрані 45 есеїв, які колись у далекому 2013 році виходили в газеті «Україна молода» окремою рубрикою «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова».
Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава. Автор занурює читачів у контекст української літератури та через її призму говорить про важливі питання життя. Про любов, свободу, щастя, правду, самотність. Він говорить про українську літературу захоплено і глибоко. Говорить так, що віриш йому.
Предметами дослідження літературознавця є феномени національної літератури, від традиції сміху до образу української жінки. Тут є дописи і про літературу та футбол, і про сни вітчизняних класиків. В есеї «Ще як були ми козаками» Ушкалов міркує про витоки ідеї свободи у творах Мелетія Смотрицького та Григорія Сковороди; в «Ось ти, і жий!» викладає засади українського фемінізму на прикладі ідей Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської та їхніх колеґ-сучасників. А передостання колонка «Адам у райському саду» є зворушливим поглядом на природу самотності й усамітнення крізь призму щоденників Тараса Шевченка.
«…коли в 1832 році харківські романтики намагалися видати твори Сковороди, дуже популярного сьогодні не лише в Україні, але й у світі, то на цілу неозору Російську імперію їм вдалося знайти аж двох (!) передплатників. Зрештою, навіть Шевченко вже після того, як з’явився і досить швидко, менш як за два роки, був розпроданий увесь наклад його «Кобзаря» (близько 1 000 примірників), із труднощами шукав собі передплатників-«субскрибентів». Його слава була попереду. Що вже казати про інших!»
Збірник став важливим кроком до популяризації української літератури та розвінчування її статусу старомодності й відірваності від сучасного контексту.
Книга «Що таке українська література» – безцінний дарунок якнайширшій аудиторії, що плекає інтерес до рідного слова. Але особливо станеться вона у пригоді вчительству. Не тому, що складається з майже півсотні статей-«уроків», а через здатність повертати смак і цікавість до предмета, а відтак і до самого життя.
«То ж поговоримо про українську класику. Я би хотів, аби під час наших імпровізованих «уроків літератури» вона перетворилася зі сухого «підручника життя» на живлющий іскристий «лимонад»…
Посилання на книгу в БД ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/071CFC30-FE28-47A2-937B-55CC3A6D9B03
