З історії книжкової культури України: дослідження ретроспективних книжкових, образотворчих, музичних видань та історичних колекцій з фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського / наук. ред. Г.І. Ковальчук; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського.– Київ: Академперіодика, 2021.– 400 с.
Колективна монографія є підсумком наукових досліджень з історії книжкової культури України, що проводилися науковцями Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського впродовж 2016–2018 років на базі фондів відділів стародруків і рідкісних видань, образотворчих мистецтв, музичних фондів, зарубіжної україніки, бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ. Історія книжкової культури України XVI–XХ ст., яка постає зі сторінок цього видання, має різноаспектний, але цілком достовірний характер, оскільки ґрунтується на конкретних джерелах.
Термін «Історія книжкової культури», що набуває все більшої актуальності останнім часом, прийшов на зміну розповсюдженому раніше визначенню книгознавчої наукової дисципліни «Історія книги». Проте, на відміну від історії книги, що переважно зосереджується на питаннях історії книговидання в той чи інший час, історія книжкової культури є комплексною дисципліною, котра вивчає не лише історію книговидання, але й усі процеси, пов’язані зі створенням і функціонуванням книги в суспільстві, залежно від стану культури певного історичного періоду загалом і культури книги зокрема, включаючи вибір текстів, їхню тематику та жанри; редакційну культуру, в т. ч. повноту вихідних відомостей, їхнє розміщення, наявність у книжках передмов чи післямов, глос (коментарів на берегах книги), колонтитулів; культуру виправлення помилок; зміни технології книговиготовлення, розвиток мистецтва книги, включаючи і художнє оформлення, і шрифти, культуру їхнього розміщення на сторінках книги; зміни форматів книжок, вибір сортів паперу для того чи іншого видання, матеріалів оправ чи оформлення обкладинок тощо.
Усі складові книжкової культури змінювались із часом залежно від розвитку виробничої сфери, пов’язаної зі створенням книги чи видань, які містять не лише текст, але й інші види знакової природи інформації: ноти, карти, зображення; від розвитку політичних і громадських відносин; розвитку науки і культури, зокрема – літератури, її різних жанрів, відповідної моди, а найголовніше – від стану грамотності, рівня освіченості в суспільстві, вміння та звички читати й писати.
Інститут книгознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (НБУВ) у 2016–2018 рр. студіював тему «Історія книжкової культури в Україні: дослідження книжкових, музичних, образотворчих, картографічних пам’яток та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського». Тема є актуальною з огляду на необхідність введення до наукового обігу значних масивів інформації з історії України, її культури, освіти, науки, акумульовані в ретроспективних фондах найбільшої бібліотеки держави. Безумовно, історія книжкової культури як об’єкт дослідження в повному обсязі є неосяжною, адже, якщо розглядати тільки, так би мовити, «стародрукований» період (ХVІ–ХVІІІ ст.), можна вивчати як окремі книги, так і історію друкарень, їхню видавничу продукцію, особливості та тематику видань, персоналії авторів книжок, друкарів, художників, видавців, меценатів, які опікувались цією справою. Навіть, якщо досліджували фонди лише кількох відділів НБУВ (тобто не всі випущені впродовж кількох сторіч видання, а конкретні примірники, що доволі випадково, як це зазвичай буває з ретроспективними фондами, котрі сюди потрапили), йдеться про мільйонні фонди, тому-то й неможливо в одному виданні репрезентувати всі результати, отримані внаслідок дослідження.
Основну частину монографії становлять наукові розвідки з історії вітчизняного книговидання ХVІ–ХVІІІ ст., мистецтва української книги, історії різних інших видів друку – нот, відбитків гравюр. Хоча основною темою є історія книжкової культури в Україні, автори колективної монографії вирішили присвятити кілька нарисів також книжковій культурі української діаспори, розуміючи, що без цього цілісна картина вітчизняної книжкової культури не сформується.
У межах дослідження історії книжкової культури автори глибше вивчали історію бібліотечної справи. Чи може хтось сьогодні назвати хоча б приблизну кількість вітчизняних бібліотек (маємо на увазі в територіальних межах сучасної України), скажімо, у ХVІІІ ст.? Як потрапляли сюди примірники західноєвропейських видань і які саме книжки були найбільш популярними, адже вони, безперечно, впливали на розвиток суспільства – інших засобів масової комунікації не було. Цікавим є співставлення складу бібліотек православних, греко-католицьких і католицьких монастирів: книги з їхніх зібрань читали не лише ченці чи церковні ієрархи, але й певні кола місцевого населення, проте, це потребує додаткового студіювання, доказів.
Безумовно, робота з ретроспективними історико-культурними фондами, дослідження історії книжкової культури має на меті введення призабутої інформації, що міститься в стародруках і виданнях ХІХ–ХХ ст., у сучасний науковий обіг. Але книга – це не тільки інформація. Важливим є і її зовнішній вигляд, який змінювався впродовж століть, розуміння краси книги та книжкової культури в різні історичні періоди.
Представлений в цій монографії різноаспектний матеріал з історії книжкової культури України стане в пригоді книгознавцям, бібліотекознавцям, культурологам, історикам, а також усім, хто цікавиться історією вітчизняної культури.
Посилання на БД ДОУНБ «Книги»:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/2C37364C-881C-4258-904C-4F9AA5DFC79B
