Дзюба І.М. Є поети для епох. Ліна Костенко про свій і наш з вами час.
І про світове безчасся.– Київ: Либідь, 2019.– 141, [2] с.: іл.
Ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Ліна Костенко
Книга Івана Дзюби «Є поети для епох» зацікавить шанувальників творчості Ліни Костенко, поетеси, культуролога, громадської діячки, знакової особистості для України.
Докладної біографії поетеси ще не написано. Розповідати про себе вона не любить. «...Тільки Слово – пам'яті спасенність». І справді – життєпис Ліни Василівни у її Слові. А слово це – невід'ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Це слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його ждали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїм надіям на її краще майбутнє. І навіть коли воно мовчало – то було промовисте мовчання.
Уже в 6 років Ліна Костенко отримала тавро дочки «ворога народу». У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ця безстрашність і справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.
Перші свої вірші Ліна Костенко опублікувала в 16 років.
У радянські часи вона брала активну участь у дисидентському русі шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість. За це була надовго виключена з літературного процесу. Вимушене мовчання тривало 16 років, в Україні твори Костенко не друкувалися. Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах «Маруся Чурай» написаний саме в цей період. У відповідь на таку жорстоку цензуру, поетеса навіть оголосила голодування.
Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко – єдина з українських письменників – майже 20 років регулярно відвідувала Чорнобильську зону з дослідницькими цілями. Цій трагедії вона присвятила багато проникливих віршів.
Поетеса – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Спроби високих чиновників нагородити її державними відзнаками не вдавалися. «Політичної біжутерії не ношу!» – так висловилася поетеса. Згодом відмовилась також від звання Героя України, оскільки для неї політичні заслуги не важливі. За її твердим переконанням, покликання письменника – лише писати.
Через упертість і неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди говорила та писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялись репресій і мовчали, вона відкрито критикувала владу – «Йти по колу – не мій маршрут!»
Поетеса увірвалася в українську літературу разом із духом шістдесятництва, але тримається на п’єдесталі й досі. Близькі кажуть, що кожен текст Ліни Василівни – це колосальна робота, вона дуже вимоглива до себе і справжній трудоголік.
Натхненний есей Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко суголосний бесіді з поетесою, в якій вона вперше так щиро й вичерпно розповідає про своє життя у Слові.
«Моє покоління знало і любило багатьох поетів. Знає і любить. Однак Ліна Костенко – це той «білий голос висоти», який і в цьому многозвучному оркестрі чутливий особливо – ось уже сьомий десяток літ», – так позначив Іван Дзюба місце поетеси у сучасній літературі.
Химерна, важка, вибухова,
яку вже ніхто не спасе,
а може, я тінь мого слова,
от тінь мого слова – і все.
А може, я лиш аберація,
вібрація ритмів і рим,
а інше все – декорація,
полуда, гримаса і грим.
За цим тимчасовим фасадом,
де стільки любові й тепла, –
людиною, річкою, садом
я тільки у слові жила.
Безсумнівно, творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися. Її твори широко цитуються, рядки стають крилатими висловами, а ми практично живемо у художньому світі Ліни
Посилання на книгу в БД ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/CC5E5DA6-BCB3-4416-B397-8801E05DA391
