Свята Софія Київська

 

 

 

 

Книга Надії Нікітенко,  відомої дослідниці легендарної Софії Київської по-новому розповідає про неї як визначний феномен світової культури та священне осердя Русі – давньої Української держави ІХ–ХІІІ століть. Авторка поставила перед собою завдання дати цілісний сакральний і художній образ пам’ятки, об’єктивно реконструювати її історію. У науку вводиться ціла низка нових фактів. Читач дізнається, що Софійський собор, побудований княжим подружжям хрестителів Русі Володимира Великого й Анни Порфірородної та завершений Ярославом Мудрим, виник у 1011–1018 рр. Мозаїки та фрески, що прославляють Володимира і Анну як хрестителів Русі та будівничих Святої Софії, містять портрет їхньої родини і розповідають про укладення династичного союзу Русі та Візантії наприкінці Х ст., який поклав початок хрещенню Київської держави. Авторка вводить читачів в блискучу таємничу добу Візантії та Русі, знайомить із невідомими сторінками життя їхніх могутніх правителів. Мозаїки та фрески Святої Софії постають як усенародні святині й унікальні історичні джерела, що відзначаються своєю давністю, автентичністю, глибокою духовністю, художнім багатством та дивовижним розмаїттям реалістичного і символічного змісту. Багато ілюстрована книга поєднує науковість і доступність викладення матеріалу та адресована всім, хто цікавиться історією і культурою Русі й Візантії.

 

В історичному центрі древнього Києва вже тисячу років стоїть грандіозний собор Святої Софії Премудрості Божої. Це найдревніший християнський храм, що повністю зберігся на східнослов’янських теренах. Давньоруські літописи згадують заснування Св. Софії під 1017 і 1037 рр. і називають засновником собору великого київського князя Ярослава Мудрого. Новітніми дослідженнями доведено, що насправді собор засновано хрестителем Русі, Великим київським князем Володимиром Святославичем (980–1015), а завершено його сином і спадкоємцем на київському престолі Ярославом Мудрим.

 

У старому Києві знали, що Свята Софія – творіння Володимира Святого. Джерела зафіксували стійку київську традицію, що говорила про створення Софії Володимиром.

 

Софійський собор у Києві – пам’ятка знакова, адже християнство прийшло на наші землі під егідою Софії Премудрості Божої. Якщо вселенським символом храму Премудрості була і залишається Софія Константинопольська, то для усього світу східних слов’ян таким символом є Софія Київська. Сторіччями вона сприймається головною святинею Русі-України, осердям вищої мудрості, що гармонізує буття народу, береже й осяює світлом його долю. Софія – справжній меморіал Хрещення Русі, пам’ятка княжих діянь, багатства і слави, державної мудрості та щедрості.

 

Софійський собор був і символом могутності й суверенітету Русі – «митрополії руської». Як головний храм держави він відігравав роль її духовного, політичного та культурного центру. Під склепіннями Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, посвячення у митрополити, прийоми послів, затвердження політичних угод. До Софії кияни «од малого і до великого» сходилися на віче. При соборі була створена перша відома на Русі бібліотека, тут велося літописання і перекладалися книжки «від грек на слов’янське письмо».

 

Найкращим підтвердженням своєї високої історичної й духовної місії є сам Софійський собор. Свята Софія Премудрість Божа, якій присвячено собор, – одна з фундаментальних ідеологем східного християнства.

 

Чудова архітектура собору, його розкішні мозаїки і неперевершені фрески ставлять Софію Київську в один ряд із найвеличнішими пам’ятками людської цивілізації. Її присвячення, масштаби і тріумфальність спонукають згадати велику Софію Константинопольську (532–537), народжену добою Юстиніана. Обидві Софії розділені часом майже в половину тисячоліття, тому їхні архітектурні типи різняться між собою. Якщо Софія Константинопольська – купольна базиліка, то Софія Київська – хрестово-купольний храм, що склався у Візантії до часів хрещення Русі. Різним є й художнє опорядження цих храмів. Але спільною є втілена в них вселенська ідея головного храму держави в ім’я Премудрості Божої, під егідою якої відбувається життя всього народу і кожної людини. 

 

Мозаїки та фрески Софійського собору яскраво демонструють не лише візантійський, але й широкий європейський, радше – світовий контекст києво-руської культури вже на світанку українського націєтворення. Фактично Софія відобразила здійснений Володимиром київський вимір глобального ходу часів. Це добре розуміли сучасники і нащадки хрестителя Русі-України, що засвідчують не тільки мозаїки і фрески собору, а й присвячені князю Володимиру олійні малювання доби Гетьманщини на його стінах. Зроблений Володимиром та його оточенням понад тисячу років тому цивілізаційний вибір лежить в основі європейських устремлінь сучасних українців. Головним є те, що українську ідентичність засвідчує наша головна святиня, довкола якої віками вирувало життя народу, творилася національна історія. Її витоки, потужний поступ, багатий і неповторний колорит закарбували в собі мозаїки та фрески Софії Київської.

 

Як розказати історію, не написавши жодного слова? Як дати відчути велич моменту єднання з Богом? Як можна торкнутися людської душі? Як показати красу, яку здатна створити майстерна духовна людина? Як дати відчуття безпеки і безумовної Любові?

 

Коли дивитись на фрески та мозаїки Софії Київської, відповіді на ці питання приходять мимоволі. Навіть дитина, яка ще не вміє читати і писати, їх відчує. Тому що людська пам’ять має емоційну основу. Тобто все емоційно забарвлене закарбовується значно сильніше.

 

А чи можна залишитися байдужим до краси візуальних образів Софії? Оранта розмовляє без слів з кожним, поза тим стать, вік, колір волосся, прізвище не мають жодного значення. Цю мову розуміє будь-яка людина, яка вміє відчувати. Велика Берегиня лікує, підтримує, дає віру, наповнює серце світлом і спокоєм. І ці дари досяжні для кожного. Варто тільки прийти і зустрітися очима. І це того варто.

 

 

 

Посилання на БД «Книги» ДОУНБ: