Ричка В. Володимир Мономах.– Харків: Фоліо, 2019.– 120 с.: фот., іл.– (Знамениті українці).
Одним із видатних князів Русі-України, славним представником нащадків Ярославичів був відомий київський і переяславський князь Володимир Всеволодович, якого ми більше знаємо як Володимир Мономах.
Народився майбутній князь 26 травня 1053 р. При хрещенні отримав ім’я Василь. Батьком його був Всеволод Ярославич, а матір’ю – дочка візантійського імператора Анна, тому його дідусями були відразу двоє видатних діячів того часу: по батьковій лінії – Ярослав Мудрий, а по материній – Костянтин IX Мономах. Саме тому Володимира Всеволодовича і називають «Мономахом».
Своєрідним вступом до громадського життя новонародженого члена княжого дому Рюриковичів були пострижини, які здійснювалися на третьому чи навіть другому році життя княжича. Зазвичай цей обряд відбувався за участі місцевого єпископа в кафедральному храмі. Щодо Володимира Мономаха то, очевидно, йдеться про Софійський собор у Києві.
Дитинство Володимира не було безхмарним. Воно припало на часи бурхливих змін у громадсько-політичному житті Київської держави. Коли малюкові не було й року, помер його дід Ярослав, який доклав чимало зусиль для розбудови Київської держави та домігся її процвітання в нерозділеній Європі. Майбутній князь отримав хорошу освіту, а свої дитячі роки провів у прикордонному місті Переяславі, де в той час княжив його батько після смерті Ярослава Мудрого. Досить часто траплялись конфлікти з торками (тюркськими племенами) і, крім того, розпочалися напади половців.
Володимир Мономах своє княже служіння розпочав п’ятнадцятирічним отроком, коли 1068 року через вигнання князів Ярославичів із Києва самостійно здійснив свою першу подорож-місію до Ростова.
Наступного року Мономах переходить на княжіння до Смоленська, а через деякий час посідає князівський стіл у Володимирі на Волині. 1076 року київський князь Святослав Ярославич відрядив його з дипломатичним дорученням до Польщі.
Великим дипломатичним успіхом Всеволода Ярославича став шлюб Володимира (близько 1074/1075 р.) із дочкою англо-саксонського короля Гаральда II, який загинув 1066 року, Гідою (Гітою). Про цю подію є згадки в скандинавських сагах.
Близько 1076 року у подружжя Мономахів народився первісток – син Мстислав, якого Володимир називає «дитям новгородським», через те, що той тривалий час (у 1088–1094 і 1096–1117 рр.) князював у Новгороді. Влітку 1077 року Володимир разом із батьком пішов війною на Полоцьк. Після чого Святополк рушив далі до Новгорода, а Володимир повернувся до Чернігова.
За правління Мономаха зростання міста тривало стрімкими темпами. Тут зводилися нові монументальні будівлі. Чернігівський князь був гостинним господарем, чуйним сином. Він частенько навідувався до батька в Київ. Як згадував пізніше Мономах, «з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця, – за день переїжджав я сю путь, до вечерні».
Весною 1085 року Всеволод посадовив Володимира Мономаха в Переяславі, який був для того, хто сидів у ньому, своєрідним плацдармом до заманливого золотокутого київського великокнязівського престолу. Цим призначенням Всеволод Ярославич, по суті, визначив Мономаха своїм наступником.
У період Мономахового правління у Переяславі, це місто вже не було ординарною гарнізонною фортецею, що зіп’ялася на краю Половецького степу. Завдяки старанням переяславського митрополита Єфрема в середмісті при впадінні річечки Альти в повноводий Трубіж в 1089–1093 рр. було зведено п’ятинавний собор архангела Михаїла.
На княжому дворі у Переяславі Володимир Мономах спорудив Богородичну церкву, залишки якої були віднайдені у 1888 році при будівництві Успенського храму. Наприкінці XI ст. в околиці Остра він збудував вишукану церкву архангела Михаїла – так звану Старогородську божницю. Таку ж божницю збудував на березі Альти, на тому місці, де здогадно був підступно убитий один із наймолодших синів Володимира Великого – Борис. На мальовничому місці, де відкривався степовий коридор, він заснував місто Бориспіль. В околицях Переяслава за сприяння Володимира засновано монастирські обителі: св. Іоанна, св. Сави та Пресвятої Богородиці.
Після смерті Всеволода Ярославича Володимир Мономах активно виступає за єдність Київської Русі. В цей період не тільки посилились набіги половців, а й розпочалися часті міжкнязівські чвари.
Невдовзі після Великодня 1113 року розхворівся київський князь Святополк. Помер він 16 квітня десь за Вишгородом. Його тіло привезли на човні до Києва й, оплакавши, поховали у спорудженій ним Золотоверхій церкві святого Михайла. А вже назавтра кияни, скликавши віче, вирішили запросити Володимира Мономаха посісти великокнязівський престол.
За період свого правління у Києві Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну форму правління по всій території своєї держави та на певний період зупинив процес роздроблення Київської держави, яка почала занепад після смерті його діда Ярослава Мудрого. Стабільність у державі трималася на авторитеті князя, за присутності загального ворога (тобто половців) та концентрації всієї повноти влади в руках Володимира Мономаха.
Володимир Мономах сконцентрував навколо Києва значну частину земель Руської держави, що було останнім проявом такої централізації. Під його владою опинилася не тільки Київщина, але й Турово-Пінське князівство. Він і так був найсильнішим князем Русі, а з цими двома стратегічно важливими волостями його могутність стала винятковою. Аби її утримати, князь провадив гнучку внутрішню політику: оженив свого сина Романа з донькою Володаря Ростиславича й увійшов із ним в тісний союз; знов же доньку свою Отафію видав за іншого Ярославового сусіда – князя городенського Всеволодка, сина Давида Ігоревича. Своїх синів Святослава і В’ячеслава посадовив на княжіння відповідно в Переяславі та Смоленську. У далекому Новгороді сидів його старший син – Мстислав, що пильнував віддалені північно-східні волості.
Донька Володимира Мономаха – Мариця була одружена з візантійським царевичем Левом Діогеном й народила від цього шлюбу сина Василька Леоновича (Василька Маричинича).
За своє довге, як для середньовіччя, 73-річне життя Володимир Мономах здійснив 83 великих походи, уклав близько 20 мирних угод із половцями. Труди і дні свої він своєрідно увічнив у Повчані: «На далекій путі та на санях сидячи», тобто з вершини літ своїх згадував він як «труждався» на війні та на ловах, не цураючись будь-якої справи: «що належало робити отроку моєму – те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою».
...Помер Володимир Мономах на 73-му році життя 19 травня 1125 року. Літописний панегірик на смерть князя вміщено у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах. В останньому лапідарно сповіщається про те, що князя поховали у святій Софії біля його батька.
Від початку XVI ст. одну з головних державних регалій, що використовувались під час церемонії вінчання на царство московських царів, стали називати «шапкою Мономаха». Насправді цей головний убір (тюбетейка) з соболиним обрамленням, прикрашений коштовним камінням, був виготовлений для татарського хана, можливо, Узбека у 1300-х роках і до Володимира Мономаха він ніякого стосунку не мав. Ця легенда була створена для легітимізації історико-правничого обґрунтування царського достоїнства московських великих князів, генеалогія яких цим удавнювалась аж до епохи римського імператора Августа і утверджувала спадкоємний зв’язок з римсько-візантійською і києво-руською спадщиною. В цій ідеологічній міфотворчості московських історіографів постать Володимира Мономаха, що уособлювала історичне минуле Київської держави та могутність її володарів, своєрідно акумулювала претензії москви на старокиївську ідеологічну спадщину.
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/0790520D-93D3-44E2-8957-181CE5361E1F
