Сергійчук В. Що дала Україна світові.– Вишгород: 2015.– 516 с.
Україна стане колись новою Грецією;
прекрасне осоння цього краю, весела
вдача народу, його музичний хист,
родюча земля колись прокинуться…
Й. Гердер
Ця книга підготовлена за заповітом уродженця міста Ярослава в Надсянні Степана Салика (1902–1993), випускника Львівського університету.
Cпoкoнвiку Укpaїнa булa вiдoмa як вeликa житниця, як iнтeлeктуaльнe і дуxoвнe джepeлo Євpoпи тa cвiту. Вoнa збaгaтилa вcecвiтню cкapбницю фiлocoфcькoї думки, бoгocлів'я, миcтeцтвa, лiтepaтуpи. Нa укpaїнcькiй зeмлi зapoджувaлиcь й втiлювaлиcя в життя гeнiaльнi iдeї та нaйпepeдoвiшi тexнoлoгiї, якi cфopмувaли cучacну цивiлiзaцiю.
У книжці «Що дала Україна світові» вперше комплексно оцінено внесок видатних українців у розвиток світової науки, техніки, освіти та культури.
Величезна кількість українців, яких наша нація протягом багатьох століть делегувала близьким сусідам і далеким чужинцям, змогла в усіх куточках світу виявити найкращі якості одвічного хліборобського племені. У різних напрямках розвитку цивілізації українці ставали найуспішнішими вченими, конструкторами, лікарями, співаками, письменниками…
Споконвіків із української землі йшов такий потужний інтелектуальний струмінь, що ошелешені чужинці не раз дивувалися, де береться сила в цього бездержавного народу, яку він виявляє в найрізноманітніших галузях людської діяльності. Адже скільки спустошень пройшло через українські землі, скільки пожарищ спопелили величні й неповторні споруди, і кожен окупант хотів видерти з наших сердець батьківську віру, знищуючи Божі храми й викрадаючи чудотворні святині, намагаючись ними замолити потім свої гріхи.
Однак, життєдайні джерела українських криниць відновлювали наші сили, і світ міг переконатися, що в діях видатних європейських полководців є повторення тих бойових прийомів тактики та стратегії, котрими вже давно користувалися провідники козацького війська, так само і в окремих творах відомого французького філософа Жан-Жака Руссо знаходимо деякі думки нашого мандрівного мислителя Григорія Сковороди.
Так само можемо пишатися конституційним чином Пилипа Орлика, що випередив Європу на 80 років, як, до речі, й ідеєю федерації, що втілиться в життя на початку ХХ століття, яка виникла значно раніше в українському суспільному проводі. За визначенням світових авторитетів, «дерев’яні церкви є оригінальним вкладом української нації у світову архітектуру».
Постійно обживаючи широкі простори своєї землі, не зазіхаючи на власність жодного народу, наші предки завойовували світ своїм інтелектом і красою співу й танцю. Це ж на наших майданах донині збереглися дивні архітектурні форми тисячолітньої давності, які й досі зачудовують зір чужинців. Наша культура так полонила німця Іннокентія Гізеля, що він прийняв українське православ’я і плідно розвинув традиції нашої гуманістичної літератури.
Але що ж дали світові українці, яких американський президент Білл Клінтон назвав найстарішою європейською нацією? Про це світ не задумувався, бо й самі ми це не цінували епохальних звершень своїх предків. Світ знав про великих письменників Миколу Гоголя і Антона Чехова, найвидатніших учених Степана Тимошенка, Ігоря Сікорського, Георгія Кістяківського, Сергія Корольова, Михайла Янгеля і Миколу Духова, але не знав, що вони – українці. Їх усіх було відірвано від рідного кореня, а ми довго про це не могли сказати, бо власна бездержавність відморожувала будь-які паростки національного прозріння.
Нині настав час, аби віддати данину пошани нашим славетним співвітчизникам, тим паче, що багато з них, попрацювавши на чужому полі, завжди вважали своєю батьківщиною Україну. Мусимо згадати їх як справжніх синів свого народу.
Наші генії консолідували нашу національну культуру за допомогою своїх творів, які віддають справжній дух і душу українського народу. Своїми творчими умами й своїм тілом вони увічнили все те, чим є Україна і що кожний українець носить у своїй душі і в своїм серці.
Ми знаємо, що українські генії створили. Але ми теж повинні бачити їхні шляхетні обличчя, що відзеркалюють їхні творчі думки та їхній дух. Це заохотить нас шанувати їх, а вшановуючи їх, ми самі відчуватимемо зріст нашого національного сумління та нашої національної свідомості.
Нам треба жити, як переконував Олександр Архипенко, «в приявності образів наших безсмертних геніїв, бо це допоможе… удержувати наш український дух, піднести нашу національну свідомість та наші культурні ідеали, допоможе нам скріпити фундамент нашої нації». Важко щось додати до цих слів великого українця.
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ:
https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe
