Сокульський І.Г. Лірика: Вибрані поезії.– Дніпропетровськ: Ліра, 2010.– 316 с.
У 2010 році в дніпропетровському видавництві «Ліра» вийшла друком книга вибраних поезій митця красного слова, громадського діяча та політв’язня радянських таборів Івана Григоровича Сокульського (1940–1992) «Лірика». Майже чверть сторіччя минуло з тих пір, а з часу написання віршів – ще більше. Чому ж ми сьогодні згадуємо про цю збірку?
Головна привабливість поезії Івана Сокульського полягає у тому, що вона є поза часом: читати його вірші можна, відкриваючи книгу на будь-якій сторінці. І для цього не потрібні жодні прив’язки до святкових дат чи шкільної програми. Вірші Івана Сокульського, вміщені у збірці «Лірика», самі по собі вже є своєрідною константою та мають неабияку цінність на всі часи.
У світло дня докинуть мить колишню,
у світло дня докинуть світла літ –
спрозорить лет і виповнити тишу…
Словом розкритим довершити світ!
Загальний настрій цих поезій можна визначити як ліричний мінор, а якщо порівнювати з картинами – ліричні акварелі. Саме техніка акварелі передає на папері ту коротку мить часу, фіксує для нащадків мить нашого життя, який ніколи більше не повториться у повній мірі…
Такою є поезія Івана Сокульського. Читаючи його вірші, усвідомлюєш складні перипетії життя майстра красного слова, які, ніби короткі мазки на папері пензлем митця, передають думки поета у часо-простір майбутнім поколінням українців.
Себе знайти – до краплі
ім’я дістать своє!..
При вусах, як при шаблі,
ми козаками є.
Понад двісті п’ятдесят віршів на понад трьохста сторінках охоплюють різні періоди життя поета й оспівують красу рідної землі, передають неймовірну тугу автора за отчою землею.
«Перемінити чорновий начерк долі, з яким народжуємось, не в змозі вже ніякі обставини нашого подальшого існування в світі. А місце і час народження – початкова точка відліку на її, долі, координатах. Передовсім зауважую це на прикладі власного життя: постійно чую свою приналежність до тої єдиної цятки на Землі, що звемо отчою землею (малою батьківщиною). Отже, липень 1940 року, невеличке село, яке ще донедавна стояло навсібіч відкрите степові та небу – неподалік колишнього Ненаситецького порога на Дніпрі. Обоє – і село, і дніпрові пороги – свого часу визнані за «неперспективні»: місце, де було село (власне, хутір), переорано, пороги зірвано вибухівкою та затоплено». Ось як сам Іван Сокульський у «Кількох словах про себе», написаних 7 травня 1992 року, визначає максиму батьківського порогу й особистих координат у Всесвіті.
Дніпро спинивсь, він молиться під небом.
Далека даль із миттю мить єдна…
Такий прозор – що видно аж до тебе.
Такий прозор – до світу дна!
Життя Івана Сокульського описано вже не раз, було воно бурхливим, нелегким, тяжким від народження на хуторі Червоноярський на Дніпропетровщині до відходу у вічність. Поміж цими роками вмістилося дитинство воєнних і повоєнних років, навчання; написання «націоналістичних віршів», за які його виключили з комсомолу та Дніпропетровського університету; робота пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства, поширення самвидаву. У серпні 1968 року він разом із однодумцями упорядкував «Лист творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам’яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор».
Радянська влада не могла пробачити молодому поетові подібного вільнодумства, у середині червня 1969 року Івана Сокульского заарештовано, і 27 січня 1970 року Дніпропетровський обласний суд засудив його за статтею 62, ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до 4,5 років таборів суворого режиму.
Матір поета Надія Іванівна принагідно згадувала поетичні рядки, які присвятив їй Іван, коли отримав у суді перший термін ув’язнення.
Мамо, мамо, ти живеш, де місто дивне,
враз темніє фарба голуба,
ти одна, ти думаєш про сина,
і крізь шиби цідиться журба.
Ти одна, а сад кидає тіні,
ти одна у тихім відгомінні.
Мамо, мамо, я вернуся до весілля,
бо і сад на мене жде,
і Клечальна золота неділя
двох синів до шлюбу поведе.
Будуть гості, буде шумовиння,
враз темніє фарба голуба.
Ти одна, ти думаєш про сина,
і крізь шиби цідиться журба.
1973 року Іван Сокульський повернувся до України, одружився, народилась донька Марійка.
У 1979 році він вступає до Української гельсінської групи. У квітні 1980 року поета знову заарештовано за написання віршів «Шевченкова думка», «Реквієм» та «Руїна». Покарання відбував у Чистопольській тюрмі та у відомому «Таборі смерті», що в селищі Кучино Пермського краю аж до 1988 року.
Вода заховалась у камінь,
земля заховалась у камінь,
мій крик заховався у камінь…
Болем – вхопившись за камінь,
далі живу!
Після звільнення знову повернувся в Україну й став активним учасником національно-культурного руху на Дніпропетровщині, підтримував відродження Української автокефальної православної церкви, був одним із засновників обласних організацій Товариства української мови імені Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу», став одним із лідерів Української Гельсінської спілки. 22 червня 1992 року поет Іван Сокульський відійшов у вічність.
Душа поволі відлітає
у тишу, простір, небеса…
Упорядниками цієї збірки віршів різних років, виданої через багато років після смерті поета, стали донька поета Марія Сокульська та відомий дніпровський художник Сергій Ковика-Алієв. Він же здійснив верстку книги та вдало ілюстрував її, а редакторською правкою переймався колега Івана Сокульського, поет Григорій Гарченко. Загальний наклад книги поезій «Лірика» – 1000 примірників, що є досить пристойно навіть за теперішнього часу.
Сподіваємось, цей відгук про книжку спонукає допитливого читача особисто ознайомитись зі світом поетичного слова Івана Сокульського та скласти власне враження щодо творів Митця.
***
Дивись і жди. І слухай: в світі – осінь!
Ніхто не зна, коли прийде зима.
Чия печаль самотні світить роси?
Якого моря – цей сумний лиман?..
***
В зажурі птах: яке ж рівнинне небо!
Мов дим, печаль цей обрій огорта.
З печалю й плачу сиві верби.
Йдучи у даль, втомилися літа…
***
Втомилось листя. Падає поволі…
Сумує день, припавши до землі.
Остання путь! Останні краплі долі –
на лагіднім похиленім крилі!..
Посилання на ЕБ «Книги» ДОУНБ: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/918B6227-3852-4BAA-A546-B54F06FD5AFC
