Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю.О. Іванченко. - Київ: Парламентське вид-во, 2018. - 431 с.: іл., фот.
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава – заповідь моя.
Тарас Шевченко
Життя, особистість і творчість Тараса Шевченка – це потужний прояв вродженого таланту. Поринувши у його світ та добу, переймаєшся глибоким відчуттям того, що час над ним не владний, він так само хвилює серця людей, притягує до себе увагу. Шевченко остаточно пробудив українську націю до духовного і державного відродження.
Тож пропонуємо вашій увазі унікальну книгу про Шевченка-поета, Шевченка-художника, Шевченка-людину.
Попри тяжку долю, він вирізнявся чуйною та доброзичливою вдачею. Приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств тогочасного суспільства. Багатьом із них він присвятив свої твори, що складають перший розділ цієї книги «На незабудь». Іван Котляревський і Василь Жуковський, Микола Гоголь і Пантелеймон Куліш, Семен Гулак-Артемовський і Євген Гребінка, Василь Григорóвич і Марко Вовчок і багато інших сучасників, чиї долі перетиналися з долею поета. Розділ включає не лише вірші-присвяти, а й цікаві розповіді про цих людей і їхню роль у житті Тараса Шевченка.
Наприклад, високо цінував поет Івана Котляревського. Ось уривок із присвяти «На вічну пам’ять Котляревському»:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
Розділ «У колі друзів» містить уривок з автобіографічної повісті «Художник», яка розповідає історію викупу Шевченка з кріпацтва, описує атмосферу мистецького життя Петербурга й петербурзької Академії мистецтв і утвердження поета в колі нових друзів, знайомих, покровителів. Звісно ж, повість – це здебільшого художній твір, проте вона дає документальні свідчення про Шевченкові захоплення, інтереси, наводить великий ареал тогочасних творів світової літератури та мистецтва, якими він цікавився і захоплювався, з чого випливає, що Шевченко був вельми освіченою людиною як на вчорашнього кріпака.
Особливу цікавість читача, безумовно, приверне нарис Петра Чубського «Кохання в житті Шевченка», – розповідь про жінок, що у різні часи були присутні в житті поета. Але, по суті, це розповідь про самотність: «У першому періоді (до заслання) кохання натрапляло на перешкоди соціальні, але як кохання воно було завжди переможне, і це залишається його основним забарвленням, воно викликає тільки співчуття, ніколи – жалощів. В інші кольори забарвлено романи останнього періоду життя, тут уже маємо кохання безсиле, герой їх викликає жалощі, почуття не мириться з такою роллю великого Шевченка, і коли біографія його взагалі викликає велике обурення проти умов, у яких він верстав свій життєвий путь, то вона досягає вершини тут, бо саме в романах останнього періоду найголосніше промовляє безпорадний і непоправний душевний злам».
Епістолярну спадщину Тараса Шевченка представлено у розділі «Згадай мене, брате». Вибрані листи до родичів, друзів і знайомих, що допомагають нам глибше зрозуміти особистість поета, його душевні переживання, надії, потаємні думки.
Наприклад, у листі з Петербурга до брата Микити він просить: «напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому,
Бо москалі чужі люди,
Тяжко з ними жити;
Немає з ким поплакати,
Ні поговорити.
Так нехай же хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами…»
А в листі з Новопетрівського укріплення до свого друга А.Й. Козачковського згадує про давню свою мрію: «Давно ворушиться у мене в голові думка, щоб перевести на наш прекрасний український язик «Слово о полку Игоря».
Так само цікаво ознайомитися з вибраними листами друзів до самого Т. Шевченка. Серед його кореспондентів Г. Квітка-Основ’яненко, М. Маркевич, В. Забіла, П. Куліш, О. Писемський та багато інших.
Ось уривок з одного такого листа: «Кобзарю дивний! Будь здоров і щаслив на многі літа, хай доля шанує тихий спокій твоєї душі, щоб струни твоєї ліри голосно дзвеніли, на втіху й науку рідним дітям України».
За матеріалами розділу «Спогади про Т.Г. Шевченка» поет постає як людина виняткової сердечності, толерантності, яка над усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у взаєминах межи людьми.
Шевченко створив навколо себе інтелектуальне поле великої притягальної сили. Він черпав із художньої скарбниці людства і щедро сіяв навколо себе, посеред своїх друзів, знайомих високі думки про мистецтво, його важливу суспільну місію. Шевченко був енциклопедично освіченою людиною, одним із найбільших інтелектуалів свого часу.
Ось як згадують про Шевченка сучасники: «Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…», «Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими», «Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги».
Багатий ілюстративний матеріал видання (малярські та графічні твори Шевченка, рідкісні світлини й архівні матеріали) дають можливість краще зрозуміти той час, у який він жив і творив, відчути його атмосферу.
Посилання на книгу в БД ДОУНБ: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/6F5A8D17-59E3-4483-A40F-138F35DE6391
