Діброва В. Свіжим оком. Тарас Шевченко для сучасного читача.– Київ: Білка, 2021.– 173 с.– Бібліогр.: с. 171–173.
Володимир Діброва в есеїстичній манері міркує над проблемою сучасного Шевченка, проминаючи строгий академізм, пафосне шевченкознавство… Діброва пропонує читачеві подивитись на знані й хрестоматійні вірші, з точки зору різноманітних контекстів, без пафосу, але й без зайвої деструкції.
Василь Махно, письменник
Твори Тараса Шевченка, написані майже 200 років тому, досі мають потужний вплив на людей. Бо для українців Шевченко більше ніж поет. Беззаперечно, він домінує в нашому культурному просторі, більше того, виступає однією з найвідоміших українських постатей у світі.
Шевченка читають, ним надихаються, про нього сперечаються. Він – втілення національного духу і складова українського «символу віри». Можна сказати, що Шевченко є найбільш задокументованим і прискіпливо дослідженим українцем.
Саме цей факт, на жаль, може зробити Кобзаря малоцікавим для нових поколінь, відбити бажання звертатися до його творчості. Адже відомо, що будь-яка канонізація митця здатна зробити з нього ідола.
Саме тому так цікава в цьому плані книжка Володимира Діброви «Свіжим оком. Тарас Шевченко для сучасного читача». Жанр книжки можна визначити як популярне літературознавство. Сам автор скромно називає її «нотатками читача».
Збірка есеїв про творчість Тараса Шевченка, написана зрозумілими словами, з довірою і добротою, вигідно відрізняється від офіційного шевченкознавства. Володимир Діброва – письменник, перекладач і літературознавець, викладач престижного Гарвардського університету, що знайомить з українською мовою та літературою студентів з усього світу.
На своєму досвіді Діброва зазначає: без серйозного коментування кожного з творів іноземці не розуміють, чому «українці так тримаються за свого Кобзаря». Та й для «своїх» (і насамперед молоді) «поет часто залишається пам’ятником на привокзальній площі».
Взявши за приклад декілька відомих творів Кобзаря, автор дає їм нове уважне і неквапливе прочитання, уникаючи пафосу й ідеалізації. Тим самим наближує Тараса Шевченка до сучасного читача, дає можливість поглянути «свіжим оком» на велетня української літератури. Автор глибоко і дотепно коментує матеріал кожного розділу, що робить книжку динамічною, сучасною та цікавою.
Пишучи про хрестоматійні тексти поета: «Садок вишневий коло хати», «Кавказ», «N. N.» («Мені тринадцятий минало...»), «Причинна», «Марія», «Хіба самому написать», «Сон» («На панщині пшеницю жала…») тощо, Володимир Діброва не оминає біографії та спогадів сучасників Шевченка, цікавих фактів і паралелей зі світовою культурою. Так, у виданні згадується багато сучасних знакових постатей західної цивілізації, з гумором цитуються висловлювання знаменитих людей і навіть пісні та мультфільми.
В уявленні українців склався образ Тараса Шевченка як типового українця у смушевій шапці, кріпака «з народу», самородка, що оспівував українське село. Але ж більшу частину свого життя Шевченко провів поза межами України, хоча його мрією і було жити «на Вкраїні милій». Так само серед його вчителів і близьких друзів були провідні постаті тодішньої імперської культури.
З цієї книжки можна дізнатися про деталі побуту Шевченка, про те, що він читав, про його характер і почуття гумору, про його коло спілкування, про ставлення до Гоголя тощо. Велику увагу приділено й усім викликам і складнощам, з якими стикався український письменник у XIX столітті.
За трактуванням Володимира Діброви, ліричний герой Шевченка є водночас християнином, єретиком і язичником. А сам Шевченко – це людина широких горизонтів, неймовірно чутлива до страждань інших. Наприклад, Шевченкова поема «Кавказ», приводом до написання якої стала загибель на Кавказі його приятеля Якова де Бальмена. Смерть однієї людини стала підставою для загальнішого шанобливого звернення до народів Кавказу, «які чинять збройний опір колоніальній експансії. А це, як на той час, сприймалося як скандал. У своєму вірші Шевченко говорить з кавказцями як рівний з рівними, з надією і вірою в майбутнє: «Борітеся – поборете!».
У своїй книжці Діброва не оминає різних парадоксів життя та творчості Шевченка. Наприклад, широко відомий вірш поета «Садок вишневий коло хати», що належить до поетичного циклу «У казематі», написаний Шевченком у в’язниці Третього відділу. Але цей вірш про ідеалізований український вечір та родинну ідилію ніяк не вписується в категорію «тюремної поезії».
Аналізуючи пронизливо-гіркий текст «Хіба самому написать», створений у 1849 р. на Кос-Аралі, де Шевченко нарікає на забуття, в якому опинився («Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене»), Володимир Діброва цілком слушно зауважує: якби з сімдесяти віршів, написаних упродовж 18 місяців Аральської експедиції, Шевченко склав би збірку під умовною назвою «Кос-Арал», «то вже на підставі цієї збірки можна було би казати про зрілість української літератури як про доведений факт».
Книжка оздоблена сміливими й сучасними ілюстраціями художниці Марії Кінович.
Усі нариси читаються незмінно цікаво. І хоч як складно, здавалося б, сказати про Шевченка щось по-справжньому нове, авторові це вдалося. Книга, дійсно, допомагає поглянути на відомі твори «свіжим оком», перечитавши їх, знайти свого власного Шевченка.
У передмові до видання сам автор так пише про цільову аудиторію свого твору: «На кого розрахована ця праця? Важко сказати. На тих, хто цікавиться Шевченком. (Хоча їх і так не треба ні в чому переконувати). На «широкий загал» тих, хто може і хоче читати українською. (Маю надія, що ця категорія буде дедалі численнішою.) Ну й, нарешті, на нинішнє покоління читачів. Ця книжка – саме для них».
Посилання на книгу в БД ДОУНБ: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/DD940D60-7295-414E-BEE8-694E76826EF1
