Задорожна Л.М. «І все то, все то в Україні!..» Картини української природи в поезії Т. Шевченка періоду заслання: монографія.– 2-ге вид., допов.– Київ: ВПЦ Київський університет, 2020.– 259 с.
Книга доктора філологічних наук, професорки Л.М. Задорожної є науковим твором, цікавим переважно фахівцям-філологам і науковцям суміжних наук. Монографія, видана вже другим доповненим виданням (а це підтверджує факт значимості, цінності твору), виявилась дивовижно цікавою, читається легко, із задоволенням. Та це й не дивно, адже теми актуальні та захопливі: образ рідної України, творчість поета – національної гордості нашого народу – Тараса Григоровича Шевченка, українська природа, українська мова.
Українська природа має властивості надихати собою поетів, прозаїків, і тих, хто не пише твори, але відчуває як митець... Але, коли людина, яка віддано любить рідну землю, змушена перебувати далеко на чужині, а якщо це заслання на багато років, то можна уявити, як туга давить серце, як сумує душа. І тоді хочеться малювати красу України, писати і присвячувати їй поетичні рядки. Ось чому нікого не залишить байдужим творчість Т.Г. Шевченка періоду заслання, яке поет називав «неволею лютою». Нагадаю, що у засланні наш геніальний поет провів 10 років! «Під суворим наглядом без права писати і малювати»! XIX століття, а тортури середньовічні!
«Шевченкові малярські краєвиди в цю пору – «вершина в пейзажній творчості художника. Вони знаменують найвищі досягнення в тодішньому українському пейзажі». Цю високу оцінку пейзажів поета можна віднести і до картин української природи в поезії Т.Г. Шевченка. І це є «свідченням постійної Шевченкової духовної єдності з рідним краєм».
Наприклад, уривок із поеми «Княжна»:
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрищені діти…
Ніжні спогади про «сердешну Україну», як називав Батьківщину Тарас Григорович, надавала сил виживати в неймовірних умовах приниження, заборон, обмеження елементарних прав. Ось так чинилася жорстока розправа над українською культурою з часів царизму, пізніше цю ганебну естафету підхопили більшовики та комуністи.
Як часто у вирі власних подій і проблем ми буваємо байдужі до довкілля, краси рідної природи. Прочитавши рядки поезії Т. Г. Шевченка, ми відновлюємо відкритість душі до краси, здатність нею насолоджуватися, відволікатись від буденності, а, отже, й цінувати. Пропоную вам, шановні відвідувачі «Україніки», насолодитися ще одним уривком пейзажної лірики:
Село! І серце відпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Л.М. Задорожна відзначає: «Т. Шевченко, апелюючи безпосередньо до України, визначає її буття як своєрідний рай, якого на цю пору прагне, до якого тяжіє, поривається його душа».
Чудово розумію, що ентузіастів заглиблюватися у наукові праці може виявитися не так уже й багато, але все ж таки вирішила представити монографію Л.М. Задорожної, бо керувалася такими міркуваннями: по-перше, ніхто не відміняв користі інтелектуального читання, а по-друге, я впевнена, що тема творчості Т.Г. Шевченка зараз актуальна, як ніколи. Зануритись у світ пейзажної лірики великого Кобзаря під мудрим наставництвом доктора філологічних наук – це був справді цікавий досвід-задоволення.
Я вдячна Людмилі Михайлівні Задорожній, яка своєю науковою працею нагадала нам і рідну історію, і нашу культуру і те поетичне джерело, яке завжди надає сил і натхнення жити і перемагати!
Посилання на БД «Книги» ДОУНБ:
http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/33512E91-F867-4807-A8C4-99BC4D58A69F
