15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного Гімну України «Ще не вмерли України ні Слава, ні Воля».
Як відомо, гімн кожної держави є одним із головних її символів.
Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичні настрої перед битвами. Ближчими до жанру гімну були козацькі пісні. Вони звучали як присяга перед Богом і Землею, честю і сумлінням.
Загальноукраїнського характеру набула пісня на слова Тараса Шевченка «Заповіт», яку у 1868 р. Микола Лисенко поклав на музику. У виконанні збірного хору львівської громади він уперше прозвучав у ювілейні шевченківські дні. Із 1868 р. хорові колективи виконували цю революційно-національну пісню в урочистій обстановці. Зазвичай спів «Заповіту», на знак поваги, слухали стоячи.
Крім Заповіту, часто виконували пісню «Молитва за Україну», відому також під назвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського, 1885). І сьогодні вона традиційно використовується при церемонії інавгурації Президента України та під час інших офіційних урочистостей.
Своєрідними військовими гімнами стали стрілецькі пісні «Ой, у лузі червона калина», «За рідний край», марш «За Україну, за її волю» та інші.
Український національний та державний гімн – пісня «Ще не вмерли України ні Слава, ні Воля» був створений у 60-х роках ХІХ ст. Слова національного славня (гімну) написав відомий український вчений-етнограф, поет, фольклорист, член Російського географічного товариства (1873), лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875) та Уваровської премії Петербурзької Академії наук (1879), активний діяч українського визвольного руху на Правобережній Україні Павло Платонович Чубинський (1839–1884).
Уперше слова гімну були опубліковані у львівському журналі «Мета» (1863, №4) та дуже швидко вони стали популярними серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час їх навіть приписували Тарасові Шевченку. Автором музики був греко-католицький священник, композитор і дириґент Михайло Михайлович Вербицький (1815–1870).
У 1864 p. Львівський український центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло Запорожжя», яку із захопленням зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького – мелодія майбутнього Гімну України.
Перше документальне свідчення виконання пісні «Ще не вмерла Україна» датується 10 березня 1865 р., що офіційно вважається датою першого публічного виконання національного гімну. Перший тиражований на грамплатівці запис цієї пісні зробила студія Columbia (США) у 1916 р.
Як гімн пісня звучала за часів Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманату, Директорії.
Державне затвердження ця пісня одержала як гімн Карпатської України 15 березня 1939 р. Але ця держава проіснувала недовго. Разом із її занепадом гімн був заборонений угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.
Упродовж багатьох років пісня «Ще не вмерли України ні Слава, ні Воля» виконувала функцію національного гімну, але тільки 15 січня 1992 р. вийшов історичний Указ Президії Верховної Ради України «Про державний Гімн України», в якому затвердженна музична редакція Гімну, а 6 березня 2003 р. Верховна Рада України схвалила текст Гімну, в основу якого покладено вірш П. Чубинського «Ще не вмерли України ні Слава, ні Воля».
Своїм творенням і словами гімн засвідчує соборність українського народу, єдність його східних і західних земель, сподівання на щиру працю і завзяття, на славне утвердження вільної України поміж іншими народами.
Радимо прочитати:
Відродження української національної символіки: зб. статей / упоряд. А. Бережина [та ін.].– Київ: Вид. дім журн. «Пам'ятки України», 2021.– 560 с.: іл.– (Бібліотека журналу «Пам`ятки України»).
Державний Гімн України: для мішаного хору в супроводі фортепіано Клавір.– Київ: Музична Україна, 2003.– 8 с.
Державний гімн України: популярний історичний нарис / упоряд. М.П. Линник.– Київ: Музична Україна, 2006.– 55 с.
Радимо переглянути і прослухати:
