Уже за кілька днів після проголошення Третім Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки почався процес творення державних символів, зокрема герба.
Наприкінці листопада 1917 року при Генеральному секретаріаті УНР було засновано постійно діючу Експедицію виготовлення державних паперів (далі – ЕВДП) за аналогією з установою Російської імперії з подібною назвою, яка діяла з 1862 р. Експедиція мала розробляти проєкти пашпортів, дипломів, грамот, акцизних і поштових марок, паперових грошей, проєкти уніформи військових і державних службовців, інтер’єрів, меблів для державних установ, а також державних символів і гральних карт (карт до гри).
Для виконання цих проєктів було залучено видатних митців, серед яких слід назвати Амвросія Ждаху, Александера Красовського, Василя Кричевського, Георгія Нарбута та інших. Одночасно з ЕВДП за ініціативи Генерального секретаря освіти було створено геральдично-прапорну Комісію, яка мала розробити рекомендації щодо символів. З-поміж варіантів державного герба Комісія пропонувала Архистратига Михаїла, Козака з мушкетом, першу літеру слова «Україна», напис «УНР», щит із тридцятьма зірками за числом земель (адміністративно-територіальних одиниць), або сімома зірками за числом літер у слові «Україна». Михайло Грушевський пропонував «золотий плуг на синьому полі, як символ творчої мирної праці» [2, с. 22]. Остаточного висновку Комісія не дійшла, але художники працювали по кожній пропозиції.
Через певний час серед символів-претендентів перше місце посів тризуб. М. Грушевський – голова Центральної Ради, історик за фахом, схилився до визнання родового гербового знаку князя Володимира і його нащадків, символом стародавньої Київської Руси-України та запропонував його як герб новітньої української держави.
12 лютого 1918 р. Рада Міністрів (правонаступниця Генерального секретаріату) внесла до Малої Ради закон про встановлення державним гербом уже самостійної УНР «прийнятого Морською фльотою герба Володимира Великого (без хреста)» [2, с. 24].
Далі ми вживатимемо термін «тризуб», але зазначимо, що в Конституції України 1996 р. (ст. 20) державним гербом є «Знак Княжої Держави Володимира Великого» [4, с. 5]. 1 березня 1918 р. Мала Рада у Коростені затвердила цей герб, а вже у Києві, кількома днями пізніше, ескізи герба було доручено розробити видатному митцеві та сусідові Грушевського Василю Кричевському.
Хоча проєкт Кричевського і був ґрунтовно розкритикований учасниками конкурсу, знаними геральдистами Вадимом Модзалевським та Георгієм Нарбутом, саме він був затверджений 22 березня 1918 р. [5, с. 24–26]. Відтоді тризуб став фігурувати на паперових грошах та, зокрема, у проєктах кількох колод (талій) українських гральних карт.
Карти до гри – один із багатьох культурних феноменів. Яким би не було ставлення до них загалу, вони були реальністю, атрибутом повсякдення. Ані заборонити, ані викорінити їх не було жодних шансів, хіба що загнати в андеґраунд. До того ж, на думку багатьох, картярство сягало небачених масштабів саме у часи революцій чи інших політичних катаклізмів [1, с. 156].
Карти як товар масового попиту могли забезпечити немалі гроші, такі потрібні молодій державі. Скарбниця не могла не задіяти це джерело надходжень. Виробництво та продаж карт для гри мали стати в Україні, як це було скрізь у Європі з кінця XVI ст., державною монополією.
Іще одне, не менш важливе завдання: з малоросів, хохлів, тутейших треба було формувати свідомих українців, патріотів, модерну націю; і робити це через гру: граючи – виховуй. Ішлося тільки про зміст, яким наповнювалася форма. Карти мали спрацювати як двадцять п’ятий кадр.
Отже, не є випадковими є державні символи, тризуб, насамперед, у проєктах українських гральних карт. Так, у проєкті Георгія Нарбута вишуканий тризуб, побудований за усіма канонами геральдичної науки, розташовано на тузові чирви не тільки тому, що ця карта не була перевантажена малюнком, а й тому, що це була найстарша карта у колоді.
Оскільки виробництво карт було державною монополією, на них накладався податок, підтвердженням сплати якого була печатка. Її ставили чиновники-митарі на одну з карт, найчастіше це був туз. Тризуб як елемент герба Української Держави (квітень-грудень 1918 р.) – Козак із мушкетом – є і на ескізі бандеролі (коробки) та заголовної карти (карти-візитівки) [3, с. 47, 54].
Проєкти трьох колод розробив Александер Красовський. У проєкті колоди І на бандеролі також є тризуб, за естетикою близький до тризуба В. Кричевського. Довкруж нього напис «Українська Народня Республіка». На тузові чирви, як і у Г. Нарбута, повторена ця ж композиція.
Є тризуб і в проєкті одесита Амворсія Ждахи на тузові дзвінки. Тризуб обрамлений вінком із дубового листя, розташований у верхній площині карти, відрізняється від тризубів нарбутового, кричевського та красовського.
На тузові дзвінки у геометричному центрі карти помістив тризуб, стилізувавши зображення під відбиток печатки і художник Кремінський (ім’я нам невідоме). Дизайн тризуба на лицьовій стороні карти відмінний від розміщеного ним на звороті карти у круглому та шестикутному медальйонах. Зворот карти (сорочка) є оберегом, тож герб, що має функцію магічну, сакральну, є доречним на карті, як зрештою, на всякому державному документі, грошовій банкноті, кокарді чи ґудзику українського вояка.
Реалізувати проєкт «Українська Народна Республіка» Центральна Рада не змогла. Не був втілений у життя і проєкт «Українські гральні карти». Та, більше, оригінали, за усталеною версією, були знищені 1952 р. у Львові, а тризуб та Козак із мушкетом на десятки років було вилучено з українського контексту.
Посилання:
1. Андрієвський В. З минулого (1917-й рік на Полтавщині).– Нью-Йорк: Говерля, 1963.
2. Клейноди України. З історії державної і національної символіки.– Київ: Абрис, 1991.
3. Ковжун П. Неопубліковані праці Г. Нарбута // Нові шляхи.– 1929.– № 1 (вкладки).
4. Конституція України.– Київ: Ґенеза, 2001.
5. Національна символіка. Бібліотека журналу пам’ятки України. Кн. І.– 1990.
Радимо прочитати:
Іващенко-Дзвінковий Г. Нехай козириться! Гральні карти в історичному і культурному контекстах.– Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2004.– 207 с.: іл.– Библиогр.: с. 197–205.
