Рис. Інгігерда. Худ. А. Орльонов, 2021. З кн. Ясинецька О.А. Три покоління благовірності
Згідно з історичними джерелами, Ярослав Володимирович (Мудрий, 1054) був одружений двічі. За деякими даними, його першу дружину звали Анною (1019). Її походження невідоме, найвірогідніше – північноєвропейське. З Анною князь мав сина Іллю (1020). Ймовірно, саме про неї сповіщає Тітмар Мезебурзький як про полонянку правителя Польщі Болеслава І Хороброго. Після 1018 р. її ім’я в джерелах не згадується. Вірогідно, вона померла до 1019 р., що уможливило другий шлюб Ярослава.
Другою дружиною Ярослава стала принцеса шведська, дочка короля Швеції Олафа Шетконунга (бл. 970–1020) Інгігерда (бл. 1000–1050/1051), у шлюбі відома як Ірина (в джерелах, перекладених сучасною українською мовою, ім’я зустрічається також у варіантах: Ярина, Орина, Єрина).
У джерелах доньку короля Швеції Олафа Шетконунга описують як шляхетну принцесу з рішучим норовом. Деякі дослідники, оповідаючи про вольовий характер Інгігерди, акцентують, що це пов’язано саме з її скандинавськими коренями. Однак, мало зважають на те, що в роду шведської принцеси є дуже вагомий слов’янський компонент.
Дружиною короля Олафа Шетконунга і матір’ю Інгігерди була слов’янська князівна Астрід з родини ободритських князів Мекленбурга.
Найбільш повно свідчить про Інгігерду Сноррі Стурлусон у низці саг «Коло Земне», зокрема, описує навіть якості її характеру – миролюбність, мудрість і сміливість.
При укладанні династичних шлюбів у добу середньовіччя існувала поширена практика перейменування наречених, якщо це супроводжувалося зміною етнокультурного середовища. Як вважають учені А. Литвин і Ф. Успенський, при виборі нового імені шведської нареченої київського князя, очевидно, врахували «евфонічну близькість імені Ірина та Інгігерда». Можливо, при виборі хресного імені врахували також й особливості характеру княгині – миролюбність (з давньої грецької «Ірина» означає «мир, спокій»).
Київський князь мав потребу в скандинавських військових найманцях і сам активно втручався в скандинавські справи, підтримуючи шведських і норвезьких противників англо-датського короля Кнута Великого. Варязькі дружини неодмінно виступають у всіх важливих військових кампаніях Ярослава, починаючи від його бунту проти батька 1014 р., до походу на Візантію 1043 р.
Про чітке датування шлюбу Інгігерди з Ярославом – 1019 р. свідчать лише Ісландські королівські аннали.
Вважаючи, що шлюб з Інгігердою приніс щастя Ярославові, можемо припустити, що він щиро кохав і поважав свою дружину, оскільки дійсно прислухався до її порад у міжнародних і внутрішніх питаннях. Про Інгігерду як першу порадницю Ярослава, чиє слово часто було вирішальним, свідчить і Сага про Еймунда. Автор саги явно симпатизує Інгігерді, змальовуючи її «рішучу в справах і щедру» та мудру правительку. Під час князівської міжусобиці Інгігерда потрапляє в полон до Вартислава (вчені ототожнюють його з Брячиславом Полоцьким), однак завдяки своїй розсудливості та впливовості визволяється і замирює родичів.
На честь небесної покровительки своєї дружини Ярослав збудував у Києві монастир св. Ірини (Орини), одночасно і поблизу – монастир на честь свого небесного патрона – св. Георгія, про що оповідає літопис під 1037 р. Вірогідно, до заснування жіночого монастиря причетна і сама княгиня Інгігерда-Ірина, оскільки, за традицією княжих часів, чоловічі монастирі, як правило, засновували князі, а жіночі – княгині. Головну церкву обителі було збудовано у візантійському стилі.
До нашого часу Ірининська церква не збереглася. Вона застала суттєвих пошкоджень, вірогідно, ще за Батиєвої навали та у післямонгольський період. Під час перепланування Верхнього міста у середині ХІХ ст., праворуч від Софійського собору, були виявлені залишки великого мурованого храму, ідентифіковані дослідниками як залишки церкви св. Ірини.
У 1850-х роках її руїни були розібрані. З метою увічнення пам’яті про видатну споруду було вирішено зберегти один із головних стовпів храму (північно-східний). Його було обкладено цеглою із Десятинної церкви й увінчано невеликою банею з хрестом.
Попри те, що згодом з’ясувалася помилковість такої ідентифікації, за цим стовпом закріпилася назва «стовп св. Ірини» або «Ірининський (Орининський) пам’ятник» і так його сприймали кияни та гості міста. У 1932 р. він був знесений у межах радянської антирелігійної кампанії.
Загалом за час правління Ярослава та Інгігерди у Києві було здійснено грандіозні будівничі проєкти – завершено спорудження собору св. Софії, Золотих воріт із надбрамною церквою Благовіщення, міських укріплень. При Софійському соборі було організовано скрипторій і книгозбірню. З іменем Ярослава Мудрого пов’язують появу перших церковних статутів і розквіт держави в цілому, її культури та мистецтва.
За літописними свідченнями, у шлюбі Ярослава з Інгігердою народилося шестеро синів (Володимир, Ізяслав, Святослав, Всеволод, В’ячеслав, Ігор).
Для скріплення міждержавних союзів Ярослав активно використовував династичні шлюби як інструмент зовнішньої політики. Так сини Ярослава та Інгігерди пошлюбили дочок іноземних володарів: дружиною Ізяслава стала польська князівна Гертруда, Святослава – німецька графиня Ода фон Штаде, а Всеволода – візантійська царівна Марія-Анастасія, дочка (або небога) імператора Константина ІХ Мономаха.
Три доньки подружжя були видані за правителів європейських держав: Анастасія стала королевою Угорщини, дружиною Андраша І, Єлизавета – королевою Норвегії, дружиною Гаральда ІІІ, Анна – королевою Франції, дружиною Генріха І. Через успішну матримоніальну політику Ярослава в історіографії часто називають «тестем Європи». Прикметно, що Єлизавета Ярославна назвала одну зі своїх доньок, народжених у шлюбі з королем Норвегії Гаральдом, на честь своєї матері – Інгігердою.
За «Житієм» Ярослава Мудрого, князь заповів поховати себе в одному саркофазі з улюбленою дружиною. Інгігерда-Ірина померла 23 лютого (10 лютого за Юліанським календарем, т. зв. старим стилем) 1051 р., а Ярослав – 5 березня (20 лютого за Юліанським календарем) 1054 р., про що свідчить напис-графіті на фресці з зображенням св. Цілителя Пантелеймона, у тексті якого Ярослава названо царем. Дружина Ярослава Мудрого Інгігерда-Ірина була похована і досі покоїться у саркофазі собору св. Софії Київської.
Саме з Києвом у Ярослава та Інгігерди пов’язані благодійні фундаторські ініціативи, зокрема чернечі обителі, присвячені патронатним святим князівської пари – св. Георгію та св. Ірині, якими вони опікувалися, очевидно, до кінця життя.
Радимо прочитати:
Сегеда С.П. Видатні жінки української історії: біографічні нариси на тлі історичних подій. Кн. 1. Х–ХVІІІ ст.– Київ: Балтія-Друк, 2020.– 260 с.: кольор. іл.
Ясинецька О.А. Три покоління благовірності: Інгігерда Шведська, Анна Київська, Едігна Баварська (ХІ – поч. ХІІ ст.).– Дніпро: Тов з ІІ «Типографія «України», 2021. – 152 с.
