Микола Лукáш – геній і титан словесності

Фото. Микола Лукаш // https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u333/mikola_lukash1.jpg
 

Микола Лукáш – відомий український перекладач, поет і лінгвіст. Він знав більше 20 мов, серед яких – англійська, німецька, французька, італійська, іспанська, литовська, російська, польська; переклав українською понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, Микола Олексійович Лукаш народився у 1919 році у невеликому поліському містечку Кролевці. Сім’я, у якій він з’явився на світ, була освіченою родиною ткача зі шляхетськім корінням – Олексія Яковича Лукаша та Василини Іванівни з роду Оникієнків. 

До 4-х років хлопчик не говорив. Причиною стало потрясіння, адже на початку 20-х років сім’ю розкуркулили і вигнали з хати. 
«От лихо, – бідкалась мати, – на день Миколая-чудотворця народився, та коли вже святий сотворить чудо – дасть мову моєму синочку». Час минав, але дива не ставало. За однією з «легенд», біля містечка, де жила родина хлопчика, став циганський табір. Маленький Микола прибився до табору, а згодом і пішов із ними блукати світом. Повернувся за два роки сам, уже розмовляючи мовою ромів, згодом заговорив і українською. 

У 1937 році вступив на історичний факультет Київського національного університету. В цей час він працює над перекладом «Фауста» Йоганна Ґете. У 1939–1940 роках викладав українську та німецьку мови у школі на Київщині, взявши академвідпустку.

Казали, що це рішення було пов’язано із нещасливим коханням до Олени Біличенко. Сам же Лукаш так і не одружився. 

Юносте-податносте
Без ваги й пуття!
Певне, з делікатности
Я згубив життя...

Під час Другої світової війни, не зважаючи на численні хвороби і поранення, Лукаш долучається до будівництва оборонних споруд довкола Києва. У 1945–1947 роках продовжує отримувати вищу освіту у Харківському педагогічному університеті іноземних мов. Згодом він почав викладати там. Борис Черняхов, дослідник творчості Миколи Лукаша, пише про ці роки так: «і працював, працював до самозречення. Відновлював втрачений у війну переклад "архітвору" Й. В. Ґете – "Фауста", виношував інші масштабні задуми. Його робочим місцем в різний час стали кімнатка на двох у студентському гуртожитку, "куток" на Журавлівці, канапа, надана на нічній час у кабінеті директора НДI лісівництва, "власний" столик у науковій бібліотеці імені В. Короленка, де він зробився завсідником...»

Перекладацький талант Миколи Лукаша помітив у 1950 році Максим Рильський. «Переклад українською мовою "Фауста" заслуговує уваги. Відчувається рука майстра»,– сказав він. У 1955 році «Фауста» опублікували. Саме цей переклад приніс Миколі Лукашу славу перекладача. До речі, і самого Лукаша це був найулюбленіший твір. 

У 1956 році перекладач вступає до Спілки письменників України, а також працює в найпопулярнішому українському щомісячнику – журналі іноземної літератури «Всесвіт».

Період з середини 1950-х до 1973 року вважається найбільш успішним у кар’єрі Лукаша як перекладача. Саме у ці роки він зробив більшість своїх найкращих перекладів: «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера і Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича, Тувіма, Маяковського та багатьох інших – поезія й проза всіх напрямків і стилів.

Цікавий факт: перекладаючи поезію Фредеріка Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, Лукаш використовував гуцульський діалект української мови. Крім того, Лукаш не боявся використовувати неологізми, маловживані слова.

Микола Лукаш не користувався чернетками і дуже рідко вносив правки у вже написане. 

Однак геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час невпинної русифікації України, коли українська література всіма засобами зводиться до іміджу смішної, суто "селянської" або, навпаки, винятково офіціозної, паркетної.

На жаль, його творчість припала на активний етап русифікації – українська культура зводиться до іміджу смішної селянської або ж суто офіційної. «Живі», сповнені яскравих барв переклади, не знаходять визнання у радянській Україні, де все більше читачів надає перевагу перекладам російською.

«Був він особистістю епатажною і в суспільному, і в життєвому, і в мистецькому сенсі. Проте цей епатаж був природним, а не надуманим чи спеціально спланованим... Микола Лукаш був передусім поетом, творцем, тобто належав до числа перекладачів, які дбають не так про відповідність перекладу оригіналові, як за органічне засвоєння канонічних творів світової літератури українською мовою. Його переклади мали відповідати передусім українському світовідчуттю і, не побоюся цього слова, – українському духові», – згадує похресниця майстра Роксана Харчук.

Микола Лукаш був простою у спілкуванні людиною, активно підтримував обдарованих перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.

Микола Лукаш //  https://kotsubinsky.org/news/genij_perekladu_do_100_richchja_vid_dnja_narodzhennja_mikoli_lukasha/2019-12-19-1521

Так у 1973 році виходить резонансний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», за який автора засудили до п’яти років заслання. Микола Лукаш публічно його підтримав. Та більше: він виступив з пропозицією до Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. Цей зухвалий та мужній вчинок поставив феноменального знавця мов і геніального перекладача поза законом.

За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, забороняли друкуватися, іншими словами, позбавили засобів для існування. Одного з найталановитіших митців, феноменального поліглота й ерудита намагаються приборкати вимушеним жебрацтвом.

Чим був викликаний такий дивовижний вчинок? «Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, боровся із вітряками, – пояснює його похресниця Р. Харчук. – Він, як і його літературний герой, був лицарем. Його ж оточення, зокрема й літературне, втратило розуміння лицарства вщент. Саме у цьому й вкорінена уся ця міфологія, яка насправді була життям Миколи Лукаша, його розумінням, відчуттям і сприйняттям реальності. Саме лицарством пояснюється й "божевільний" лист на підтримку І. Дзюби».

Позбавлений можливості будь-якого друку й скільки-небудь стабільного заробітку, часто залишаючись просто голодним, Микола Олексійович Лукаш здебільшого грає в шахи й більярд, засідає в доміно у Маріїнському парку, дивиться «Динамо» і вештається містом без верхнього одягу навіть узимку, однак і працює для прийдешніх читачів.

«Все сталося так, як мало бути. Ми безсилі щось змінити. Просто віднині я – persona non grata... Беруся за вивчення ще однієї мови», – переповідає слова Майстра М. Лещенко.

Вірний друг і колега, також визначний представник української перекладацької школи ІІ половини ХХ століття, поліщук Григорій Кочур з Чернігівщини, інші друзі з числа українського дисидентського руху намагаються частіше запрошувати митця на гостини та в генделі, забезпечуючи йому таким чином хоч якийсь «прожитковий мінімум».

Попри дедалі більшу депресію, Микола Лукаш намагається не здаватися, розважається життям так, як того дозволяють обставини й його однокімнатній квартирі без меблів, але зі стосами книжок, – саме він збагачує київську богему словами «злукошитися» та «злукашіння», що набувають значення «поринути у вимушену бездіяльність»...  Лукаш любив і тішився своєю бібліотекою, хоч щедро ділився і найрідкіснішими книжками з усіма, хто його потребував.

Ситуація змінилась лише у 1979 р., коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.

З початком 1980-х років твори Миколи Лукаша знову друкують, однак формальної реабілітації, не кажучи вже про визнання, немає. Поет переносить складну онкологічну операцію, його невгамонне раніше творчє натхнення поступово згасає, хоча з початком «перебудови» у 1987 році митця ще встигають поновити у лавах Спілки письменників...

За життя Миколи Лукаша його творчість ніколи не була гідно вшанована, Майстра тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатуру відхиляли. 

Фразеологічний словник Миколи Лукаша // https://2.bp.blogspot.com/-lZD7jmPnhtQ/WqaiOFQKXkI/AAAAAAAALbQ/2NA2XmRqALw6qjg3AjvTe5TlZhYVlZengCEwYBhgL/s1600/Untitled.FR12%2B-%2B0002.jpg«Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній», – зізнається поет Мойсей Фішбейн. Йому першому в Україні вдалося перекласти «Фауста». За цей переклад свого часу брались Іван Франко та Михайло Старицький, але подолати не змогли. М. Лукаш працював над ним 18 років. 

29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі «Дон Кіхота», не здійснивши задуманий переклад «Гаргантюа і Пантагрюеля», так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника.

Лише через 15 років після смерті Майстра в столиці було видано його словник-довідник «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша» від упорядників Олександра Скопненка й Тетяни Цимбалюк. 


 

 

Радимо прочитати:

Жолдак Б. Під зіркою Лукаша.– Київ: Дух і літера, 2018.– 318 с.– (Постаті культури).
Наш Лукаш: у 2-х кн. Кн. 1 / упоряд. Л. Череватенко.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2009.– 639 с.
Наш Лукаш: у 2-х кн. Кн. 2 / упоряд. Л. Череватенко.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2011.– [16], 639 с.: іл.
Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: словник-довідник / уклали: Скопенко О.І, Цимбалюк Т.В.– Київ: Довіра, 2002.– 734 с.

Ніна Ясиницька
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами

Опубліковано: Листопад 2022