Він був живим втіленням того, як можна пронести
крізь усе своє життя один раз з`ясовані ідеали.
Григір Орлик
Іл.. Портрет «Пилипа Орлика» М.В. Підгорного.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%BB%D0%
B8%D0%BF_%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BA
Крок за кроком відроджується історична пам'ять про визначного державного та культурного діяча козацької доби, довголітнього гетьмана України в еміграції – Пилипа Орлика.
Пилип Орлик народився в сім’ї родовитої шляхти чеського походження 11 жовтня 1672 року в селі Косуті на землі сучасної Білорусі. Охрестили його в старовинному дерев’яному храмі Успіння Пресвятої Богородиці за православним обрядом. Виховувала Пилипа мати, Ірина Малаховська, батька Пилип не знав бо той загинув під час битви з турками в 1673 році поблизу Хотинської фортеці. Початкову освіту хлопець отримав у школі Касути при місцевому монастирі. Після того, як сім’я Орликів переселилась до України, Пилип вступив до Києво-Могилянської академії як православний шляхтич і успішно її закінчив у 1694 році.
Рівень освіти в академії на той час був дуже високим. У стінах цього відомого на всю Східну Європу навчального закладу майбутній гетьман виявив особливий хист до іноземних мов, богословських наук, історії, логіки, риторики а особливо – до поетики. Саме під час навчання в академії він навчився гарно віршувати, що невдовзі стало йому в пригоді. Серед професорів на молодого Орлика найбільший вплив мав видатний мислитель України Стефан Яворський. Він підтримував його, а після закінчення академії допомагав влаштуватися на службі. Студент Орлик мав чутливу і вразливу вдачу, схильну до високих почуттів, а Яворський був професором риторики та філософії і мав вплив на формування світогляду, поетичних здібностей Пилипа.
Ще в академії він почав віршувати і складав хвалебні вірші на честь окремих історичних діячів і сучасників. У 1698 році перший панегірник присвятив гетьманові Мазепі. Успішні походи козацького війська до нижнього Подніпров’я та Північного Причорномор’я, захоплення турецьких фортець Кази-Кермен, Мустріт-Кермен, Шах-Кермен надихнули студента оспівати військові звитяги українців у віршованій формі. Поетичний дебют Орлика був гідно оцінений сучасниками й увів автора до кола тогочасної української еліти, а також забезпечив стрімке просування щаблями службової кар’єри. Він мав гострий розум, чітку пам'ять, високу освіченість, мав природний такт, розумівся на дипломатії. Не випадково Мазепа любив П. Орлика і довіряв йому.
З консисторії Київської митрополії він перейшов на службу до Генеральної військової канцелярії. Спочатку обійняв посаду рядового канцеляриста, а невдовзі став старшим канцеляристом, а потім – і генеральним писарем, другою після гетьмана посадовою особою Української Козацької держави.
Нові посади приносили Пилипові Орлику нові володіння, але власник не обтяжував своїх селян податками і навіть не вимагав від них виконувати громадські повинності. Швидке просування по щаблях службової кар’єри не зашкодило козакові продовжувати свої поетичні заняття.
Одночасно Орлик все більше долучався до політичних справ і втаємничувався в різноманітні плани старшини, де не тільки занотовував хід подій, але й активно підтримував політику гетьмана. Розуміючи, що генеральний писар є його однодумцем, Іван Мазепа запропонував йому скласти взаємну присягу особистої вірності, цілуванням хреста Мазепою і Орликом, коли обидва прийняли до добра України шведсько-польську орієнтацію. У вирішальні моменти 1708–1709 рр. бачимо його на боці Мазепи. Разом з гетьманом він переправився через Десну і разом зі шведами та Мазепою перебув цілу кампанію в Україні. Після Полтавського бою Орлик разом із Мазепою та Карлом ХII Густавом відступив до Бендерської фортеці, яка належала Османській імперії. Трагедія поразки під Полтавою та втеча до «диких околиць» залишила в його душі глибокий слід. Про це він неодноразово згадував у своїх листах та щоденнику. Але ця трагедія не зламала його, не викорінила в ньому щирого патріота своєї землі. Після смерті Мазепи старшина і козаки, які були у вигнанні, забажали бачити своїм гетьманом Пилипа Орлика.
Поблизу турецької фортеці Бендери 5 квітня 1710 р. генерального писаря Пилипа Орлика було обрано гетьманом Війська Запорозького «обох сторін Дніпра». Того ж дня було прийнято документ (вступ і 16 статей), що дістав потім назву «Конституція П. Орлика» і був угодою гетьмана і старшин про взаємні обов’язки, права та подальший устрій України. У вступі Конституції було подано стислий виклад історії України, пояснено причини, чому Україна розірвала стосунки з Москвою і прийняла протекторат Швеції. 
Зі шведським королем була укладена спеціальна угода. Як протекторат України, він санкціонував козацьку конституцію, підтвердивши таким чином права та вольності Війська Запорозького. Водночас виступив гарантом незалежності України. З огляду на те, що українське козацтво протягом попередніх століть виступало ревним захисником православної віри, вже у 1-й статті Конституції йшлося про захист українського православ’я шляхом виходу Української Православної Церкви з Московського патріархату й повернення під крило споконвічного опікуна – Константинопольського патріарха. Та найбільшим досягненням першої української Конституції стала виписана у 6-й статті законодавча норма колективного ухвалення рішень через голосування на представницькому органі влади –публічних Радах, які мали збиратися тричі на рік. Конституція Пилипа Орлика 1710 року проголосила станову виборну монархію парламентського типу. У такий спосіб встановлювалася колегіальна та демократична форма правління Україною.
Заповітна мрія гетьмана полягала в побудові незалежної Української держави в межах етнічних українських земель. Це було добре помітно з його дипломатичних зусиль і тих міжнародних договорів, які він підписував зі шведським королем і кримським ханом.
Після поразки походу Орлика на Правобережну Україну, в цій ситуації повернутися в Україну він вже не зміг. Влітку 1711 року він воював на боці султана в битві між турецькою та російською арміями на річці Прут. 8 липня відбувся бій, який закінчився великою поразкою росіян, у штабі петра I готувались до полону. Близько семи тисяч українських козаків під керівництвом Пилипа Орлика та Костя Гордієнка зробили значний внесок у перемогу Османської імперії, Шведського королівства та Кримського ханства над московитами. Здавалося, до здобуття незалежності України залишався один крок. Але підкуп великого візира і підписання мирної угоди, так званого Прутського мирного договору, не давали можливості Україні бути незалежною.
Незважаючи на всі негаразди, які спіткали українських емігрантів, Орлик ніколи не полишав надію на визволення України від московського гніту. Близько тридцяти років він прожив за кордоном. І де б не був – чи у Швеції, чи в Німеччині, чи в Туречинні – жодного дня, жодної години не полишала його турбота про Україну. Разом зі своїм старшим сином Григором, який скінчив життя генералом і національним героєм Франції, Орлик налагоджував зв’язки з урядами країн Європи. Він надсилав меморіали, прагнучи допомогти визволенню свого народу, його незалежності, намагався викорастати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок денний. Але всі старання великого українського патріота були даремні. московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою.
Не поривав Пилип Орлик зв’язків з Україною, особливо з Січчю, що тепер була на татарській території. Однак, доля і в цьому була жорстокою. Помер гетьман на чужині, в Яссах, куди перебрався зі своїм останнім протекторатом, помер без надії побачитись і пожити останок життя зі своїми рідними.
Після смерті Пилипа Орлика, найкращу епітафію гетьманові України на вигнанні склав його син, подвижник і продовжувач справи боротьби за українську ідею в Європі Григір-Петро Орлик. Він вдало і ємко схарактеризував діяльність батька в листі до Людовика ХV: «Завзяттям, з яким мій батько до кінця своїх днів переносив найбільш жорстокі нещастя, найбільші розчарування і примхи долі, попадаючи в них внаслідок своєї вірності спільним інтересам, – здобуло йому пошану не лише в державах, зацікавлених його планами й законними заходами, але навіть в тих державах, проти яких він працював для підтримки інтересів своєї батьківщини і нації».
Його ім'ям названо вулиці в багатьох містах України. В Києві, у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика, у червні 2011 року до 15-ї річниці Конституції України та у межах заходів із підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрили пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ, архітектор О. К. Стукалов). Тоді ж у шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав Пилип Орлик, встановили пам'ятну дошку на його честь і поруч відкрили пам'ятник (скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов).
4 грудня 2019 року указом Президента України почесне найменування «імені гетьмана Пилипа Орлика» присвоєне 201-шій зенітній ракетній бригаді у складі Повітряних сил Збройних Сил України.
У 2021 році у Києві в Софійському соборі під час святкування 30-річчя Незалежності України експонувався привезений зі Швеції рукопис скороченої версії Конституції Пилипа Орлика латиною.
Оксана Гайдук
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами
Радимо прочитати:
Коляда І.А. Пилип Орлик / І. Коляда, С. Коляда, О. Кирієнко.– Харків: Фоліо, 2015.– 121 с.– Бібліогр.: с. 119–120.
Лазорський М. Патріот: роман.– Київ: Україна, 1992.– 261 с.– (Проза українського зарубіжжя).
Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України: історичні оповіді.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 300 с.
Чухліб Т.В. Шлях до Полтави: Україна і Росія за доби гетьмана Мазепи.– Київ: Наш час, 2008.– 263 с. фот., іл.– (Невідома Україна).
