фото. https://nau.edu.ua/ua/news/2021/5/132-roki-tomu-
narodivsya-vidatniy-aviakonstruktor-igor-ivanovich-sikorskiy.html
Ігор Сікорський народився 25 травня (за старим стилем) 1889 року в родині невролога та психіатра Івана Сікорського, професора і багатолітнього завідувача кафедри Київського університету, добре знаного не лише в Києві. Мати, Марія (Зінаїда) Сікорська, була досить неординарною особистістю. Вона закінчила медичний факультет і стала лікарем-терапевтом. Але невдовзі закохалась у молодого перспективного лікаря, вийшла за нього заміж і цілком присвятила себе чоловікові та п’ятьом дітям. До одинадцяти років освітою Ігоря займалася мама, котра зіграла надважливу роль у житті наймолодшого сина. Вона багато часу приділяла всім своїм п’ятьом дітям, багато їм читала, розповідала про навколишній світ, культуру, мистецтво. Особливо це стосувалося наймолодшого з дітей – Ігоря, який зростав у найсприятливіших умовах: старші сестри та брат уже підросли, тому матір змогла приділити йому вдосталь часу. Вона розповідала йому про нескінченність Всесвіту, загадковість зірок, про таємниці морів і океанів, про дивовижний і цікавий світ, який відкривався за межами їхнього київського помешкання.
Багата уява маленького Ігоря, захоплюючі розповіді матері живили потяг до книжок. Найбільше запали йому в душу креслення «залізного птаха» – літального апарату, над яким працював Леонардо да Вінчі. Згодом хлопчикові потрапив до рук фантастичний роман Жуля Верна «Робур-завойовник», головний герой якого запевняв: «Птах, що летить, насправді ніщо інше як гвинт, і політ його – той самий політ гелікоптера. Ось чому двигун майбутнього – гвинт». Ця книга була його улюбленою, а цитата з неї «те, що людина може уявити, інша може втілити» стала сенсом усього його життя.
Але не тільки мати відігравала важливу роль у вихованні сина, батько був дуже уважним до дітей, поєднував батьківську турботу та власні психолого-педагогічні дослідження. Ненав’язливість і тактовність батьків – важлива складова педагогіки І.О. Сікорського. Виховуючи свого найменшого з дітей, Іван Олексійович особливу увагу зосереджував на гартуванні волі, вміння бачити перед собою змістовні та благородні цілі, дотримуватися послідовності в досягнені поставленої мети. Він прищеплював синові високі чесноти і водночас твердість, порядність, витримку та працьовитість.
У дитячі роки майбутній авіаконструктор увесь вільний час майстрував, вигадував щось. Він намагався створити машину, яка могла б злітати вертикально. Наприкінці 1890-х років це здавалося безглуздям, але батьки дозволяли маленькому Ігореві займатися цією справою. Перший апарат, який без пасажира зміг піднятися в повітря, хлопчик зібрав у дворі батьківського будинку. Мрія Ігоря – літальний апарат, і нічого не могло затьмарити заповітного бажання його побудувати. В 1900 році під час подорожі до Тіролю молодший син із батьком відвідали Німеччину, де юний Ігор виявив неабиякий інтерес до науки. Після подорожі натхнений побаченим він змайстрував модель першого гвинтокрила, що літав завдяки накрученій на гвинт гумовій стрічці. У вересні цього ж року батько віддав сина до Першої Київської гімназії – найстаровиннішого навчального закладу, оскільки готував до вступу в Університет.
Після занять його однолітки затівали ігри, а професорський син поспішав додому, щоб у мріях зависнути між небом і землею. Навчання в гімназії було суто гуманітарним, а «містера гелікоптера» вабили точні науки. Після закінчення двох класів підліток не схотів здобувати класичної освіти, а вступив до Морського кадетського корпусу, який славився технічною підготовкою. По-справжньому коло інтересів ще не визначилось, але спостерігався потяг до техніки. Після закінчення другого курсу виявились проблеми зі здоров’ям, після третього року навчання Ігор зрозумів, що військова служба його не приваблює. 1906 року Ігор просить батька відправити його на навчання до Парижа в технічну школу, але, провчившись там півроку, він повертається до Києва і вступає до Київського політехнічного інституту. У цій вищій технічній школі при механічному відділенні була організована повітроплавна секція з відділенням аеропланів, гелікоптерів, де студентів заохочували до наукової та практичної роботи. Сікорський поринув у цю роботу в авіагаражі КПІ на подвір’ї батьківської садиби.
XIX століття було століттям панування літальних апаратів, легших за повітря. Вони не вирішили повністю проблеми польоту, але стали значним кроком в освоєнні людиною повітряного простору. З 1907 по 1911 – роки навчання Ігоря Сікорського в Київському політехнічному інституті, стали вирішальними у становленні молодого винахідника як авіаконструктора. Зростання рівня викладання у виші доленосно збіглося зі зростанням професіоналізму майбутнього конструктора літаків і гвинтокрилів.
То були буремні роки як у діяльності Київської політехніки, так і в житті студента Сікорського. Вони надали значного розвитку його здібностям і захопленню літакобудуванням, яке стало справою його життя. В КПІ був створений Повітроплавний гурток, який став першою спробою організувати авіаційний напрямок освіти і техніки, своєрідним накопиченням певного досвіду. Після завершення першого року навчання Ігор починає поступово розуміти, що дисципліни практичного характеру цікавлять його більше ніж теоретичного, тому весь вільний час молодий конструктор проводить у своїй імпровізованій майстерні.
Улітку 1908 року він поїхав із батьком до Німеччини, де на той час американський авіатор В. Райт на літаку власної конструкції проводив показові польоти в Європі. Про всі досягнення польотів, а також фото друкувалися у німецьких газетах, і дуже зацікавили Ігоря. Уважно перечитуючи детально оздоблені тематичні повідомлення в газетах про дивовижні польоти братів Райт, він вирішив будувати безпечніший за літак повітроплавний апарат – гелікоптер, який зміг би здійснювати вертикальний зліт і посадку без пробігу, зависати в небі на одному місці. Ігор взявся за роботу, оскільки інформації було дуже мало, він вирішив здобувати необхідні дані експериментально. У найближчій крамниці він придбав необхідні матеріали, з тонких дерев’яних планок змайстрував гвинта і проводив експерименти, щоб виміряти силу його тяги. Юний авіаконструктор прив’язував вантаж до мотузки, інший кінець якої тягнувся через блок і намотувався на вал несучого гвинта. Такий власноруч створений пристрій давав дослідникові перші необхідні відомості про можливість побудувати гвинтокрил.
Після повернення додому він продовжив власні дослідження: облаштував домашню майстерню, читав все про авіацію. Робота над гвинтокрилом настільки захопила авіаконструктора-початківця, що він майже не з’являвся в інституті. Викладачі скаржилися батькові, просили вжити заходів. За таких обставин Ігор скликав сімейну раду, щоб пояснити рідним про всі складнощі в проєктуванні гвинтокрила і аргументовано довів, що для здійснення задуму йому знову треба поїхати до Парижа. Після довгих роздумів батько дав згоду, Ігореві виділили кошти, і в січні 1909 року молодий геній вирушив до столиці Франції. Він мав не тільки підтримку сім’ї, але й рекомендаційні листи до найвідомішого французького авіатора, капітана артилерії Фердинанда Фербера.
Спочатку юний авіатор планував короткий вояж до Парижа, але, приїхавши на місце, зрозумів що буде корисним детальніше вивчити літальні апарати, а також перейняти досвід створення машин і польотів на них. Капітан Фердинанд Фербер забезпечив юного авіатора відповідною літературою і запропонував відвідувати авіашколу Дювіньйо де Ланно, де працював інструктором. Навчання в цій школі не дало особливих знань, але дало можливість відвідувати аеродром, знайомитися з обслуговуванням і експлуатацією літаків. У той час в Парижі обговорювали пропозицію Рене Кітона, який оголосив винагороду в 10 тисяч франків тому, хто зможе, не зупиняючись протягом п’яти хвилин, з увімкненим двигуном літати на висоті 50 метрів. Сікорський сміливо заявив про участь у цьому конкурсі, на що піонер авіації Фербер заявив: «Винайти літальний апарат легко, побудувати складніше, а примусити літати – майже неможливо».
Сікорський узявся до роботи. Для того, щоб побудувати літальний апарат, треба вибрати двигун для своєї конструкції, а це було одним із найскладніших завдань. Відвідавши декілька заводів, молодий конструктор віддав перевагу двигунові «Анзані». В травні 1909 року він повернувся до Києва, привізши з собою двигун і різні конструкційні матеріали для створення гелікоптера. Всю зиму і весну разом із товаришами 20-річний студент завершує роботу над першим гелікоптером. Але машина не змогла піднятися вгору, не мала достатьої підйомної сили, щоб злетіти у повітря. Тому товариші вирішують збудувати нову дієздатну машину.
18 листопада того ж, 1909 року, в Києві відкрилася повітроплавна виставка. На ній демонструвався гелікоптер Сікорського. У лютому наступного року винахідник почав будувати відразу і гелікоптер, і літак. Молодий авіаконструктор усвідомив, що проблема створення надійного літального гелікоптера потребує багато витрат часу і ресурсів, тому він перемкнувся на проєктування літаків. Згадуючи ті часи, Ігор Іванович писав «Усвідомивши, що значних коштів, достатнього часу, можливостей для розв’язання проблеми конструювання гвинтокрила необхідно більше, ніж було у моєму розпорядженні, я вирішив не продовжувати роботи у цьому напрямі, а сконцентрувати всі власні зусилля на проєктуванні та будівництві літака. Отримавши низку цікавих наукових даних, я припинив ці досліди [з гелікоптером], переставив двигун на побудований на той час легкий аероплан і 3 червня 1910 року вперше піднявся на ньому в повітря». Увесь 1910 рік для Ігоря Сікорського ознаменувався дослідженнями, причому молодому конструкторові одночасно доводилося випробовувати власні аероплани, вчитися літати на них, вчити літати інших і займатися просвітницькою роботою серед молоді та київської спільноти. Дебютом став політ 12 червня 1911 року, коли Ігор Сікорський здійснив його з пасажиром, це стало новою віхою в історії вітчизняної авіації.
Молодий конструктор бере участь у багатьох виставках, де показує гарні результати своїх аеропланів, розвиваючи більшу швидкість, ніж військові літаки «Формани». На нього звертають увагу державні посадовці і за успіхи нагороджують золотою медаллю Імператорського російського технічного товариства.
З-поміж Київських авіаконструкторів того періоду перше місце, безперечно, належить Сікорському, адже, попри те, що він побудував найбільше від усіх літальних апаратів і виконав найбільше польотів, у нього було найменше аварій. У 1912 році Сікорському запропонували переїхати до Петербурга і стати головним конструктором авіаційного відділення. Цей від’їзд був значною втратою для Київської школи літакобудування.
Настав 1917 рік. Революція в Росії. Робота І. Сікорського презупинена, його усунуто з посади. Прихід більшовиків до влади зруйнував усі плани і розвіяв будь-які надії Сікорського на відновлення ладу в країні. Отримавши запрошення французького уряду продовжити працю на заводах союзників, Ігор Іванович приймає рішення виїхати за кордон.
У 1920 році талановитий авіатор прибуває до Америки. Майбутнє уявлялось йому в рожевих тонах, адже в США завжди цінували людей з глибоким розумом та ідеями. Але знайти роботу було складно, тому деякий час Сікорський викладав математику у школі для російських емігрантів. П’ятого березня того ж року він знову повертається до авіації. Це був сміливий крок, він став співзасновником авіаційної компанії «Sikorsky Aero Engineering Corporation», але коштів у її засновників не було. Допоміг випадок. Сікорський захоплювався академічною музикою і на останні гроші купив квиток на концерт Сергія Рахманінова, такого ж самого вигнанця, як і він сам. Після концерту за дружньою розмовою композитор пропонує весь гонорар на розвиток бізнесу І. Сікорського.
Авіаконструктор працює над двомоторним біпланом S-29-А. 3 травня 1924 року вся команда працівників разом із конструктором випробовувала нову машину. Літак видався напрочуд вдалим, з добрими характеристиками. Біплан S-29-A став першою авіаційною перемогою І. Сікорського. На жаль, честь і славу «містер Гелікоптер» здобув у Сполучених Штатах Америки, а не на любій батьківщині Україні.
***
Після Другої світової війни в США розпочався гвинтокрильний бум. З’явилися 300 фірм, які взялися за розробку гвинтокрилих машин, однак фірма Сікорського виграла конкурентну боротьбу і стала визнаним лідером не лише американського, а й світового ринку. За свідченням сина авіаконструктора – Сергія Сікорського, гвинтокрили батька врятували майже 1,5 млн. людських життів.
У 1957 році Ігор Сікорський пішов з посади головного конструктора, залишився технічним консультантом. Помер 26 жовтня 1972 року в США. А компанія, створена ним, перебувала у розквіті, випускаючи щомісяця по 45–55 машин. Корпорація «Sikorsky Aircraft» посіла одне з чільних місць у світовому крилобудуванні та правомірно утримує його і сьогодні. Загалом фірма Сікорського створила 17 базових літаків і 18 гелікоптерів. Ім’я Ігоря Сікорського внесено до Національної зали слави винахідників США.
В Україні ім’я геніального земляка теж гідно вшановане. Ім'я Ігоря Сікорського присвоєно Авіакосмічному ліцею Національного авіаційного університету, Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут» і Міжнародному аеропорту «Київ». У містах Києві, Вінниці, Дніпрі, Хмельницькому, Білій Церкві вулиці названі на його честь. У 2016 році в Музеї української діаспори відкрито перший, створений в незалежній Україні, історико-меморіальний виставковий проєкт «Наш Сікорський», який зараз діє на постійній основі. А 31 серпня 2019 року в Києві в День української авіації поблизу аеропорту «Київ» імені Сікорського відкрито пам'ятник видатному авіаконструкору.
Радимо прочитати:
Коляда І.А. Ігор Сікорський.– Харків: Фоліо, 2021.– 121 с.: фот.– (Знамениті українці).
Промахов О. Ігор Сікорський.– Київ: Агенція «ІРІО», 2018.– 128 с.: : кольор. іл.– (Видатні українці. Люди, які творили історію).
Шпак І. В. Сікорський Ігор: Київський зліт.– Київ: АДЕФ-Україна, 2016.– 116 с.
