Єлизавета Острозька – перша українська жінка меценатка

Такою уявляють Гальшку Острозьку сучасні художники // https://ukrainky.com.ua/chorna-knyazivna-
yelyzaveta-ostrozka-9-nevidomyh-faktiv-pro-zasnovnyczyu-ostrozkoyi-akademiyi/

 

Я залишаю людям заповіт.
Ви чуєте: земля весною дише.
Колись, напевно, цей упертий світ
Ще стане справедливим і мудрішим,
Небесне возз'єднає і земне,
І зійде справжнє сонце в краї отчім.
Дарма, що все коли-небудь мине:
Я залишусь твоїм, Остроже, зодчим.
І буде в Академії світать.

                                    Світлана Луцкова 

 

Говорити про правовий статус середньовічної жінки, як про щось певне й однозначне, не випадає: з одного боку, – Литовський статут і Магдебурзьке право, які, начебто, суворо все регламентували, а з іншого – поодинокі судові прецеденти, котрі часом давали деяким жінкам певні права. Перші жіночі голоси в чоловічому хорі. Промінчики надії в суцільній безправності. Але й вони не могли вберегти життя однієї з найяскравіших українських жінок XVI століття Гальшки Острозької.

Ім'я княгині Гальшки (Єлизавети) Острозької завжди асоціюватиметься з такими поняттями як краса, розум, багатство, благодійність і... трагічна доля. Спадкоємиця багатств славного роду Острозьких і меценатка, а одночасно – вкрай нещаслива жінка, яку в легендах називали «чорною княгинею» і «чорною вдовою»...

З юних років на її долю випали тяжкі випробування, і додавали їй цих випробувань близькі родичі, призначені батьком (Іллею Острозьким) як опікуни – мати та король, а згодом долучився і брат покійного Василь-Костянтин Острозький.

Щойно досягнувши повноліття, Василь почав виявляти претензії на права глави сімейства, а заодно й на маєтності та на майбутнє племінниці Гальшки, яка вже підростала, вміла читати та писати, зналася на Святому Письмі, вільно говорила українською і польською. У домі найбагатшої спадкоємиці Речі Посполитої товклися юнаки вельможних магнатських родів. Існує легенда, що серед претендентів на її руку був і славетний український магнат Дмитро (Байда) Вишневецький.

1551 року на Віленському сеймі було прийнято закон, який обмежував права матері-вдови видавати заміж своїх дочок без згоди на це близьких родичів. Скориставшись цим, князь Василь-Костянтин знайшов прийнятного для себе кандидата – канівського і черкаського старосту Дмитра Сангушка. Мати спочатку погодилася на цю кандидатуру, але потім передумала. У 1553 році Сангушко вдерся в Острог, ув’язнив княгиню Беату і змусив Гальшку стати його дружиною. 

Беата, мати Гальшки, подала позов до королівського суду на Дмитра Сангушка і свого дівера. Першому з них Сигізмунд-Август оголосив інфамію, позбавивши його шляхетської честі, громадянських прав і засудивши на смерть. Сангушко вирішив перебути лихі часи у Чехії. Разом із Гальшкою, переодягненою в чоловічий костюм, князь перетнув кордон Речі Посполитої, але їх наздогнали і Сагнушка вбили.

Тим часом при дворі знову торгувалися за руку та посаг князівни Острозької. Король мав амбітні плани – за допомогою шлюбу зміцнити свій союз із Ґурками, наймогутнішим магнатським родом Великопольщі. Такий вирок був справжнім ударом для матері та доньки. Тепер Беата зрозуміла, що зробила для Гальшки не краще, а гірше. Лукаш Ґурка був не тільки на 35 років старший за свою наречену, а ще й мав репутацію справжнього тирана.

Гальшку та Лукаша Ґурка обвінчав єпископ Познанський в присутності короля. Проте, князівна відмовилась вважати свого чоловіка законним і втекла до Львова, де знайшла притулок у монастирі домініканців. Там відбулося її третє вінчання з князем Симеоном Слуцьким, в якого Єлизавета була закохана. 

Шлюб король визнав недійсним, Єлизавету віддали Ґуркові, який зачинив дружину у вежі на 14 років, змушував її вдягати маску, коли вона йшла підземним коридором до костелу, щоб послухати за решіткою месу. Майже за рік Симеона Слуцького вбили, а відрубану руку зі шлюбною обручкою надіслали Гальшці. 

​Вежа в Шамотулах, де утримували Гальшку Острозьку // https://povaha.org.ua/chorna-knyahynya-halshka-ostrozka-vid-pishky-v-cholovichyh-rukah-do-najbilshoji-blahodijnytsi-svojih-chasiv/

Єлизавета здобуде свободу лише в 1573 році, після смерті Ґурки. Вона вміло управлятиме залишками свого майна. З більшою частиною своїх статків княгиня вчинить мудро – перепише їх на дядька Василя Острозького, вочевидь розуміючи, що лише в такий спосіб можна відвоювати собі дещицю свободи в зажерливому й захланному чоловічому світі. Останні роки свого життя Гальшка проведе в Закриниччі на Поділлі, де купуватиме та продаватиме землі, свідчитиме в судах і вирішуватиме всі свої справи при ясному розумі. Там, у Закриниччі, в аскетичному затворництві, «чорна княгиня» посіє перші зернини українського жіночого меценатства – мріятиме збудувати лікарню та школу.

1579 року Гальшка Острозька складе заповіт, згідно якого її майно має бути поділене між родичами та слугами, а окремо вона залишає кошти «…на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської». Тобто, Елизавета Острозька заповіла 6 тисяч кіп литовських грошей на розвиток шпиталю та православної академії, що планував відкрити в Острозі її дядько. Цей вчинок був безпрецедентним на ті часи. Середньовічна жінка дбала здебільшого про спасіння власної душі й за логікою мала б усе віддати церкві, а не милосердю та майбутній науці.

Перша згадка про нову вищу школу зафіксована 7 лютого 1577 року в передмові до книги Пйотра Скарги «Про єдність Церкви Божої». В Острозькій академії традиційно для середньовічної Європи викладали сім «вільних наук»: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику й астрономію, а також вищі науки: філософію, богослов’я, медицину. Студенти тут вивчали п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Герасим Смотрицький, викладачами – видатні українські та зарубіжні вчені Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький та педагоги з Краківського і Падуанського університетів. В Острозі також працював першодрукар Іван Федоров, 1581 року він видав давньоукраїнською мовою славнозвісну «Острозьку Біблію», найбільшу та найкраще видану  на той час книгу, шедевр друкарського і графічного мистецтва. 

Академія в Острозі мала великий вплив на розвиток педагогічної думки й організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі. Серед вихованців школи були вчений і письменник Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, багато інших видатних церковних і культурних діячів. 

Острозька академія. Сучасний вигляд // https://ukrainky.com.ua/chorna-knyazivna-yelyzaveta-ostrozka-9-nevidomyh-faktiv-pro-zasnovnyczyu-ostrozkoyi-akademiyi/

Протягом довгих часів через різні причини Острозька академія переживала занепад, а потім узагалі припинила існування. За наказом президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося її відродження, а за наказом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» надано статус національного. Університет нині має взірцеву репутацію в Україні та за її межами, в 1999 році його діяльність було відзначено XXVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі.

Краєзнавець-дослідник Микола Пашковець на основі історичних джерел припустив, що княгиня Гальшка Острозька у 1554 році народила сина від князя Дмитра Санґушка. Але князя було вбито, а Беата Костелецька, щоб дитя не заважало в її подальших інтригах стосовно подальшої долі доньки, віддала його на всиновлення у вірну Острозьким родину Наливайків до Гусятина. Цим хлопчиком міг бути Северин Наливайко, тому що рік народження сина княгині та приблизний рік народження Северина сходяться. Така гіпотеза може пояснити довірливі стосунки між князем Василем-Костянтином Острозьким і сином селянина Северином Наливайком. Про те, що у Гальшки був син, мова йде у волинських легендах.

«Син її не загинув. Він пережив свою матір. Його вигодувала своїм мужицьким молоком бідна селянка. Коли підріс, йому розповіли всю правду, і він схимником поселився в кам'яній печері, що біля Межирича, з якої щодня бачив княжий замок. Люди його любили й поважали за добре серце, за гарні поради і готовність кожному прийти на допомогу. Вечорами, коли темрява покривала всю землю, цікаве око могло побачити, як він довго простоював на колінах з заломленими вгору руками. Мабуть, сердешний молився за свою нещасну матір».

Северин Наливайко // https://getmanat.org/severyn_nalyvaiko/

Наприкінці життя Єлизавета Острозька прийняла православ'я, робила подарунки православним храмам і монастирям. Доживала віку княгиня в Закриниччі на Поділлі, у так званому замку на водах, де померла в 1582 році у 43-річному віці. 

Є легенда, що місячними ночами біля вежі Шамотульського замку незмінно з’являється тонка жіноча постать у чорному. То княгиня оплакує свою нещасливу долю. 

На думку істориків, постать Гальшки (Єлизавети, Ельжбети, Євдокії) Острозької – одна з найпомітніших жіночих постатей XVI століття, які однозначно випереджали свою добу. А в Острозькій академії й досі згадують свою добру засновницю, щороку у межах святкування Днів Національного університету «Острозька академія» проводять конкурс «Гальшка року». 


 

 

Радимо прочитати:

Князі Острозькі.– Київ: Балтія-Друк, б/р.– 279 с.
Кралюк П.М. Острозький культурний центр та становлення Києво-Могилянської академії: монографія.– Київ: КНТ, 2018.– 239, [1] с.
Митрополит Іларіон  Життєписи великих українців.– Київ: Либідь, 1999.– 670 с.

 

Радимо переглянути: 

  

 

Юлія Касьян
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет джерелами

Опубліковано: Травень 2024