Популяризатор української історії Валентин Чемерис

В. Чемерис – один із тих прозаїків, які не забувають про читача. Усі його твори позначені інтригою, насичені «цікавинками», несподіваним ходом сюжету,.. – так відгукнувся про творчість видатного письменника сучасності його колега по перу Віктор Савченко. 

Спробуємо коротко прослідкувати життєвий шлях і творчість надзвичайно цікавого українського письменника Валентина Чемериса.

Життєвий шлях

Валентин Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року в мальовничому селі Заїчинці Семенівського району на Полтавщині в селянській сім’ї. Заїчинці – одне з найдавніших сіл, яке виникло наприкінці ХVІІ століття. Розташоване воно на лівому березі Хоролу, притоки річки Псьол (звідси походять «географічні» псевдоніми письменника: Грицько Псьол, Сидір Хоролець, В. Заїченський). У давнину це місце, оточене луками, плесами, заросле очеретами, ставало надійним притулком для селян-утікачів і козаків.

Свій родовід Валентин Чемерис знав, починаючи з прадіда Артема. За спогадами бабусі, прадід був винахідливий, говірливий, любив і вмів дивувати і розігрувати інших. І хоч життя в нього було тяжке й насичене, характер мав легкий і веселий. 33 роки свого життя прадід Артем був кріпаком і тільки в 1861 році став вільним, прожив 105 років, помер у голодному 1933 році.

Свого діда Макара Валентин згадував як дуже працьовитого, який і хвилини не міг просидіти без роботи. Пам’ятає його довгі вуса, за які любила смикати діда Валина маленька сестричка. Трагічна доля сестрички Ніни та братика Віталія, які загинули в дитячому віці, назавжди залишилася в його душі ниючим болем.

Батько письменника Лука Макарович був, що називається, майстром на всі руки, творчою особистістю, цінителем гумору. Любив і знав напам’ять поезії Т. Шевченка, уривки з «Енеїди» І. Котляревського, брав участь у сільському гуртку художньої самодіяльності. Сам письменник вважав, що саме від своїх предків він успадкував уміння сприймати красу, відчувати сенс людського буття, талант творити та переповідати, а також не падати духом у тяжкі хвилини. Здається символічним, що зі своєю дружиною Олександрою Яківною Гуржій Лука Чемерис познайомився в сільській хаті-читальні, яку він же й організував разом зі своїми друзями, а згодом став її завідувачем. Доречно сказати, що батька в селі дуже поважали, вже в 14 років називали його на ім’я та по батькові. Він був активістом, належав до спілки «Геть неписьменність!», до нього, шукаючи підтримки, зверталися селяни зі своїми труднощами.

У 1939 році сім’я Чемерисів перебралася до м. Богуслава на Київщині, де батька призначили заступником голови машинотракторної станції. В 1941 році Лука Макарович добровольцем пішов на фронт. Його дружина з п’ятирічним Валею вернулася в Заїчинці. А через короткий час і Лука Макарович повернувся додому тяжко пораненим, із пробитими легенями. Вижити йому вдалося тільки завдяки самовідданій турботі рідних. Коли війна відкотилася на захід, радянська влада призначила його головою колгоспу. Працювати доводилося тяжко, «жили надголодь, але трудилися на совість – за вродженою звичкою». Наслідки поранення та тяжке голодне життя підкосили життєві сили Луки Чемериса, 8 травня 1945 року сім’я осиротіла, ховали всім районом. 

Жахи війни, обстріли, вибухи, два роки німецької окупації, голодні повоєнні роки залишили незагойний слід в душі майбутнього письменника, вплинули на подальше «доросле» життя, його світогляд, бажання не втрачати жодної миті, відпущеної долею. Його здатність багато працювати вражала сучасників – колег і знайомих. «Він невтомний, плодовитий у хорошому значенні цього слова, вигадливий і, безперечно, знаходиться в постійному русі, на творчому злеті, – Павло Глазовий.

У шкільні роки Валентин багато читав, називав сільську бібліотеку своєю другою домівкою, розносив книги літнім людям, намагаючись зробити їхнє життя приємнішим. Трохи писав вірші.

У 1953 році через стан здоров’я переїхав із матір’ю до Дніпропетровська, лікувався в лікарні ім. Мечнікова. Сорок років прожив у цьому місті. Тут закінчив середню школу, працював у радгоспі «Нижньодніпровський», на низці підприємств Придніпров’я, зокрема на металургійному заводі імені Комінтерну. Пізніше був журналістом у редакціях обласних газет. Перше його оповідання «Як я навчився писати гуморески» надруковане в 1959 році в дніпропетровській газеті «Молодий ленінець». З 1963 року він – член Спілки письменників України. У 1971 році заочно закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. У 1972–1976 роках працював редактором республіканського видавництва «Промінь», у 1989–1993-му був головою Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Дніпропетровськ став його другим рідним містом. «При слові “Полтавщина“ в мене щемно тепліє біля серця... Бо це земля юності моєї ранньої, земля моїх батьків, дідів, прадідів, земля моїх пращурів – козаків і селян, край роду мого, а це – навічно. Але й при слові “Дніпропетровщина“ теж щемно тепліє біля серця, адже на берегах Дніпра – батьківщина моїх дітей і онуків, край, де я утверджував себе в Україні, де слово моє розпочало свій шлях до читачів…», – писав В. Чемерис.

З 1993 року він мешкав і працював у Києві, був заступником головного редактора та завідувачем відділу сатири газети «Літературна Україна». У 1993–1994 роках – головний консультант із питань літератури в адміністрації Президента України. У 1996–2001-му – секретар Національної спілки письменників України, член її Президії і Вищої ради.

Був одружений з 1965 року, народились дочка Оксана та син Ярослав. Дружина Клавдія Іванівна померла в 2000 році, її смерть стала для Валентина Лукича тяжким ударом. Він називав її «ластівкою» – на могилі дружини на надмогильній плиті разом із малюнком ластівки викарбувано його вірш. Дочка Оксана – філологиня, проживає в Дніпрі. Її дочка, Дарина – відома журналістка. Син Ярослав – спортивний тренер, також мешкає в Дніпрі.

Початок творчого шляху

Життя Валентина Чемериса склалося цікавим і дуже насиченим. «Ще в школярські свої роки я потай мріяв стати письменником, а як точніше – поетом. Так ось, народився я з волі батьків своїх, а письменником народився лише з власної волі й бажання. Тільки зі своєї – і нічиєї іншої», – писав Валентин Чемерис.

Свій творчий шлях письменник розпочав як сатирик-гуморист, регулярно видавався з 1962 року: гуморески, сатирична проза, пародії – всього 18 збірок веселих історій: «Хто на току, а хто на боку», «Урок виховання», «Коли спокушає диявол», «Сватання по телефону», «Гуморески», «Вуса №3», «Операція "Земфіра"», «Царська охота», «Де хазяйнує Валя Чемерис»; роман «Родина Гордія Залізняка»; лірико-гумористична повість «В понеділок після вибуху» та інші. Зібрав і впорядкував том «Українські анекдоти». Протягом багатьох років був одним із провідних письменників-сатириків. Його твори виходили в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Крокодил», «Перець», «Березіль», «Ватра», «Київ», «Лель», «Світ пригод», «Пам'ять століть», «Барвінок», «Зміна», «Піонерія», «Кентавр»; у газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Сільські вісті», «Культура і життя», «Зірка», «Час», «Веселі вісті» та в інших виданнях. Саме про нього написав один із найвидатніших гумористів сучасності Павло Глазовий: «Валентин Чемерис належить до когорти тих відомих і ведучих нашіх сміхотворців України, чиї веселі речі я читаю із задоволенням, з відчуттям відкриття нового. Фантазії йому не позичати. Добрий вигадько й шуткар! Чудовий гуморист від Бога! Валя Чемерис – сміхотворець високого рангу і класу, я його люблю і шаную. Певний, що українську гумористику без його імені вже не уявити». 

Його повісті й оповідання входять до збірок «Мандрівками століть» (1972), «Терем-теремок» (1983), «Котигорошкове поле» (1989), «Оберіг» (1992), в альманасі «Борисфен» (1992), у збірці «Альманах Фантастики-91», «Українська афористика Х–ХХ ст.» (2001), «Антологія прози Придніпров'я» (2005), «Кава з перцем» (2006), «Історія України очима письменників» (2013).

Він є упорядником і автором колективних збірок: «Молоді вишнівці» (1966), «Тіні кімнати сміху» (1989), «Пергамент старого Теренція» (1990), «Анекдоты и карикатуры» (1991), «Україна, ти моя молитва» (1993), «З любові і муки…» (1994), «Пригоди Івана Сміхована» (1995), «Веселки ріднокраю» (1995), «Українські анекдоти» (1995), «У державі гетьмана Остапа» (2009), «З ким сміється Україна» (2009).

Жанрові різновиди творчості Чемериса

Творча спадщина Валентина Чемериса дуже велика. Вона вміщує різножанрові твори: гумористично-сатиричні, історичні, пригодницько-фантастичні, твори для дітей, автобіографічні. Але всі вони сповнені оптимізму. Письменник порушує одвічні проблеми любові, вірності, боротьби за справедливість, виховання духовної особистості.

Серед творів Чемериса – історичні романи: «Ольвія», «Скандал в імператорському сімействі», «Смерть Атея», «Епірська відьма, або Олімпіада – цариця македонська», «Фортеця на Борисфені», «Генерали імперії», «Ордер на любов»; історичні повісті: «Її звали янголом смерті», «Я любила Шевченка», «Кохання в Україні», «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя Переяславського…», «Убивство на хуторі біля Диканьки», «Три шаблі над скарбом», «Державна коханка», «День Ворона»; автобіографічні твори: «Я, званий Чемерисом...», «Веселий смуток мій»; фантастичні повісті: «Білий король детективу», «Приречені на щастя»; повісті, оповідання: «Три секунди на вибір», «Таємнича пригода на Орілі», «Золотий саркофаг», «Маруся Чурай», «Тайна Агати Крісті»; романи-есеї: «Президент», «Голгофа українського православ'я», «Бомба для Патріарха», «Сини змієногої богині», «Ваші пальці пахнуть ладаном…» та інші.

У 2000-х роках вийшло кілька його фантастичних збірок: «В Сузір'ї Дракона», «Феномен Фенікса», «Пригоди богині Іштар», «Прибульці з планети Земля», «Верхи на птеродактилі», «Вампір з Кассіопеї», до яких увійшли як нові твори, так і перевидані.

Він також автор творів для дітей: «Вибори таємного агента», «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання», «Музикальний комар», «Славко», «Три секунди на вибір», «Щоденник щасливої вчительки», «Аравійська пустеля». Деякі з них розміщено в шкільних підручниках з української літератури. 

Рідна домівка – найкраще місце на землі, джерело натхнення. Рідний дім, батьківьке подвір’я є тією святинею, що дарує людині гармонію, віру, надію, стає джерелом натхнення. Мальовничій природі, чудовим краєвидам присвячені повісті-мандрівки: «Ведмедик, син ведмедя», «Серпень на Шиянці», «Подорож до Самари Дніпровської». Письменник багато розповідає про реальні події, випадки з життя: кумедні, зворушливі, хвилюючі. Цікаво розповідаючи про минуле та сьогодення, він уміє так подати матеріал, що читач ніби поринає в захопливий світ подій, вірувань, чудових краєвидів. Книга «Аравійська пустеля» – збірка розповідей, наче цікава мандрівка Україною, під час якої автор розмірковує про почуття та долю окремої людини як неодмінного складника долі всієї країни.

Особливе місце в творчому доробку письменника посідають його автобіографічні твори. Свої шкільні роки, друзів, перші юнацькі почуття Валентин Чемерис згадує в чудовому гумористичному оповіданні «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Написана книга легко й весело, створюється враження присутності, наче стаєш спостерігачем і учасником неймовірних пригод цієї автобіографічної розповіді. Події розгортаються в звичайному мальовничому селі Великі Чаплі, прообразом якого стало рідне селище письменника. Цей твір включено до шкільної програми з української літератури.

У книзі «Це я, званий Чемерисом…» автор розповідає про реальні події минулого, учасником яких він був, про свої враження. Він розмірковує, звідки пішло його прізвище, дає описи природи, нариси з історії рідного краю, енциклопедичні відомості про Полтавщину тощо. У книзі багато епіграфів, спогадів, ліричних відступів, віршів, пісень, а також уривків статей, біографій, висновків, відтворено моменти його юності, які сформували характер і світогляд майбутнього письменника.

У трилогії «Веселий смуток мій» Валентин Чемерис описує своїх друзів, колег, знайомих, розкриває окремі характери, подекуди роблячи критичні зауваження. Книга емоційно насичена, в ній відверто змальовується душевний стан автора: то радість, то сум, то гордість за себе, то розчарування.

І оживає минувшина...

Історичні твори займають найпомітніше місце в творчості Валентина Чемериса. До історичної тематики він уперше звернувся в 1960-ті роки. «Зі шкільної лави притягувала мене до себе історія українського народу», – зізнавався письменник. Шукаючи глибинне коріння свого народу, він захопився темою стародавньої Скіфії – однієї з найцікавіших і найяскравіших сторінок історії України. Збираючи матеріал, упевнився, що скіфи були одним із племен, які істотно вплинули на культурний розвиток українців. Письменник цитує слова відомого історика Євгена Черненка: «Подивіться: скіфські вози, які скрипіли дерев’яними колесами із металевим обіддям 2,5 тисячі років тому степами України, – точна копія майбутніх возів, які називалися чумацькими, або простіше: чумацькі вози – точна копія скіфських возів. Так що зв’язок нерозривний. ...А візьміть вишивані рушники – це вже, здається, настільки українське, тисячу разів українське. А насправді це корінням сягає Скіфії, скіфських аплікацій...». Історії Скіфії присвячені романи «Ольвія», «Смерть Атея», «Сини змієногої богині».

Роман «Ольвія» – один із найкращих художніх творів з історичної тематики. Ольвія – давньогрецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована в 647–646 р. до н. е.  «Надзвичайно захоплюючий сюжет, пригодницький жанр, в якому написаний роман, вигадливо побудована фабула зробили книжку дуже цікавою. І сьогодні погляд на скіфський період історії нашої землі не можливий без “Ольвії” Валентина Чемериса. Вона багато в чому перевертає наші уявлення про “стародавніх жителів” Придніпров’я, тих, хто “...в полум’ї пожеж і громовицях битв пішли від нас назавжди, ...ставши одним з наших предків“, про чорноброву і чорнооку Україну, що народилася в русявій і синьоокій Русі», – так висловилась Світлана Мартинова, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я».

Написана в 1969 році, книга вперше була видана лише 13 років потому, в 1983-му. Згодом була перевидана кілька разів і увійшла до 30-томної бібліотеки шедеврів історичних романів України. У 2009 році письменник отримав Всеукраїнську літературну Аркадієвську премію за цей роман. 

Роман «Смерть Атея» (1990) теж присвячений легендарній Скіфії, скіфському цареві Атею, який жив у IV ст. до н. е., та його війську, що вважалося непереможним. За його правління Скіфія досягла піку своєї могутності.

Збірка «Три шаблі над скарбом» складається з історичних повістей, оповідань, есеїв, спогадів. Це цікаві розповіді про давню Скіфію, кургани, відвідини скіфських степів давнім істориком Геродотом, а також про часи Київської Русі, боротьбу наших предків із половцями. А ще героями творів цієї збірки виступають Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Микола Гоголь, літописці запорозького козацтва – Дмитро Яворницький і Адріан Кащенко; поет, перекладач, етнограф Степан Руданський; автор пісні «Дивлюсь я на небо» Михайло Петренко, сучасні письменники Остап Вишня й Олесь Гончар. Твори художньо-документальні, написані цікаво, здебільш у гостросюжетному ключі.

Ще двом творам Чемериса судилося довго чекати своєї появи. Повість «Маруся Чурай» видана лише через 16 років після її написання. Рукопис твору було «загублено» в 1973 році у видавництві, й тільки в 1989-му твір надрукували в скороченому, так званому журнально-газетному варіанті, в обласній молодіжній газеті «Прапор юності». Постаті Марусі Чурай письменник присвятив ще одну свою повість – «Засвіт встали козаченьки» (1991) – історичний твір із романтичним сюжетом, в центрі якого – образ жінки-легенди Марусі Чурай та її пристрасне і трагічне кохання. У повісті використано 16 уривків із різноманітних пісень Марусі, а також оповіді про мотиви їхнього створення.

Рукопис роману «Лицарі» пролежав у шухляді цілих 20 років. І тільки в часи  перебудови, на початку 1993-го, роман вийшов у світ у видавництві «Український письменник» уже під назвою «Фортеця на Борисфені», був відзначений Міжнародною премією Українського козацтва «Лицарське перо». Роман розповідає про події, які стали предтечею Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, а сáме – зруйнування Кодацької фортеці на Дніпрі запорожцями на чолі з Іваном Сулимою у 1635 році. Це твір про боротьбу за незалежність України.

Славні лицарі, козацькі отамани, Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сірко, Антон Головатий та їхні подвиги оспівані в романі-есеї «Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана». Темі боротьби за українську державу, тільки на іншому матеріалі, а також постаті першого президента незалежної України Леоніда Кравчука присвячено роман-есей «Президент».

У 2009 році у збірці «Генерали імперії» вийшов роман «Без права повернення», у центрі якого – постать гетьмана Петра Дорошенка. Твір містить багато цитат, прислів’їв, приказок, філософських сентенцій, притч, листування, спогадів, поетичних рядків, фрагментів із народних пісень.

У романі «Ордер на любов» (2010) змальовано кінець Запорозької Січі й українського січового козацтва. На тлі цих трагічних подій розгортається історія кохання запорожця Тараса та дівчини Оксани.

«Трагедія гетьмана Мазепи» (2016), роман. Для одних ім’я Івана Мазепи стало символом свободи і нескореності, для інших – підступності та зрадництва. Ця книга – про найвідомішу та найвидатнішу постать в українській історії, про гетьмана Лівобережної України 1687–1709 рp. А також про його велике кохання до юної Мотрі Кочубей.

«Золота осінь гетьманщини» (2017) – роман, присвячений 14-річному гетьманству Кирила Розумовського, періоду відносного спокою й економічного та культурного розквіту України.

«Ярославна» (2013) – роман-есей про княжі усобиці та ворожнечу, що багато років підривали могутність держави, про боротьбу з кочівниками, а також про життя та любов Ярославни, доньки галицького князя Ярослава Осмомисла, дружини князя Ігоря Святославовича – однієї з найвидатніших постатей Київської Русі.

«Анна Київська – королева Франції» (2016), роман. Смілива, красива, розумна й освічена донька Ярослава Мудрого увішла в історію як французька королева, дружина Генріха І, мудра та владна правителька. Цей роман про одвічну дилему: моральний обов’язок чи кохання, відповідальність перед країною чи особисте жіноче щастя.

«Амазонка» (2016)  – повість про поетесу Олену Телігу, вишукану аристократку, яку називали новітньою Лесею Українкою, патріотку, членкиню ОУН. Жінку, що вміє палко любити й бути ніжною, але водночас – відчайдушну та незламну.

«Київ-Соловки» (2016) – роман-есей про трагічну долю поетів: Крушельницьких – батька Антона та сина Івана і Вороних – Миколу та його сина Марка під час сталінського терору 1930-х років.

«Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017). Багато разів закохувався в своєму житті емоційний і чутливий за натурою Тарас Шевченко: Оксана, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Катря, Марія... Це роман про останнє кохання Великого Кобзаря, що тривало всього сто днів.

Багато залежить від здатності письменника обробити історичний матеріал і цікаво подати його в своїх творах. Інтерпретуючи події минулого, надаючи їм емоційного забарвлення, Чемерис використовував яскраві образи, які пробуджують уяву, залишаючи слід в душі, викликаючи гордість за свій народ. Історично-художня проза письменника формує ставлення читача до минулого своєї держави, виховує патріотизм і розуміння, що наше майбутнє залежить тільки від нас самих.

Творча спадщина письменника – скарбниця національної культури

«І сьогодні я вважаю (і твердо переконаний), що найкраще, і найблагородніше, і найсвятіше, але найтяжче, найневдячніше у світі заняття, що прирівнюється і до солодкої праці, і водночас до каторжної прикутого до весел галерника – так ось таке воно, писання книг. А тому письменство для мене було, є і буде, аж доки житиму на цьому світі, життям, його сенсом, вірою в завтра. Це мій кисень для дихання, кров для життя, все те, без чого я вже не можу жити», – така сповідь про свою працю Валентина Чемериса.

Він прожив довге плідне життя. До останнього зберігаючи творчу активність, написав понад 70 книжок – історичні романи, сатиричні та гумористичні збірки, твори для дітей, романи-есеї, збірки фантастики. Твори письменника перекладено багатьма мовами в тому числі й німецькою, болгарською, румунською, польською.

Для багатьох молодих літераторів він був добрим другом і мудрим наставником, взірцем духовності, толерантності. «Літературний гуру», «метр», письменник, який не тільки на словах, але й на ділі втілював принцип: “Головна ціль мистецтва – сіяти добро й любов”», – відгукується про нього журналістка Любов Романчук у нарисі «Сіяч любові».

Помер Валентин Чемерис 4 грудня 2016 року в Києві у віці 80 років.

Патріарх української літератури Валентин Чемерис

Уже після його смерті, у 2018 році, вийшов автобіографічний роман «Це я, званий Чемерисом...». Відоме видавництво «Фоліо» в серії «Історія України в романах», починаючи з 2008 року, видало та перевидало цілу низку історичних творів Чемериса: «Ольвія» (2008), «Фортеця на Борисфені» (2008, 2011), «Генерали імперії» (2008), «Ордер на любов» (2010), «Смерть Атея» (2008, 2011), «Ярославна» (2013), «Марина – цариця московська» (2014), «Ваші пальці пахнуть ладаном» (2014), «Сини змієногої богині» (2015), «Трагедія гетьмана Мазепи» (2015), «Анна Київська – королева Франції» (2016), «Рогнеда» (2016), «Княгиня і хан» (2017), «Олена – вершниця зі списом» (2017), «Золота осінь гетьманщини» (2017), «Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017).

Творчі здобутки Валентина Чемериса гідно оцінені ще за його життя. Він – лауреат республіканської премії в галузі сатири та гумору ім. О. Вишні за збірку «Еліксир для чоловіків», нагороджений літературно-мистецькими преміями ім. Ф. Маківчука та С. Олійника (2008), гумористичними преміями Одарки і Карася, неодноразовий лауреат премії гумористичного журналу «Перець».

У 1990 році отримав найпрестижнішу краєзнавчу нагороду – всеукраїнську літературну премію імені Д.І. Яворницького за романи «Скандал в імператорському сімействі» та «Смерть Атея»; у 2008 році – за романи «Фортеця на Борисфені» та «Ордер на любов» авторові присуджена Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо»; у 2009 році – Всеукраїнська літературна Аркадієвська премія за роман «Ольвія» (чотири масових видання); у 2009 році присуджена літературна премія імені Івана Мазепи за історичний роман про гетьмана Петра Дорошенка «Без права повернення»; літературно-мистецька премія ім. І. Нечуя-Левицького за повість «Убивство на хуторі біля Диканьки».

Він відзначений багатьма урядовими грамотами, Почесною грамотою і медаллю Кабінету Міністрів України. Заслужений працівник культури України.

Українська церква теж оцінила його здобутки, нагородивши орденами Української православної церкви (рівноапостольного князя Володимира Великого І, ІІ, ІІІ ступенів, святого архистратига Михаїла, Андрія Первозванного ІІ ступеня;); орденом Святого Кирила й Мефодія.

Безперечно, Валентин Чемерис зробив значний внесок у розвиток духовності української нації, залишивши чималу літературну спадщину своїм нащадкам. Його творчий доробок – справжня скарбниця національної культури української держави.

 

Радимо прочитати: 


Чемерис В.Л. Амазонка: повість.– Харків: ЛА Час читати, 2016.– 507 с.
Чемерис В.Л. Анна Київська – королева Франції: роман.– Харків: Фоліо, 2016.– 218 с.
Чемерис В.Л. Державна коханка: повісті та оповідання.– Київ: Агенство преси «Журналіст», 2005.– 383 с.
Чемерис В.Л. Життя і смерть Володимира Глібовича, князя Переяславського, за яким Україна багато потужила: історична повість.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 55 с.– (Видання журналу «Бористен»).
Чемерис В.Л. Ольвія: роман.– Київ: Техніка, 2013.– 410, [2] с.
Чемерис В.Л. Трагедія гетьмана Мазепи: роман-есе.– Харків: Фоліо, 2015.– 475 с.
Чемерис В.Л. Три шаблі над скарбом: історичні повісті, оповідання, есе, спогади.– Дніпропетровськ: Пороги, 2004.– 534 с.– (Бібліотека «Видання журналу “Бористен”»). 
Чемерис В.Л. Фортеця на Борисфені: історичний роман.– Харків: Фоліо, 2012.– 443 с.– (Історія України в романах).
Чемерис В.Л. Ярославна: роман-есе.– Харків: Фоліо, 2015.– 508 с.– (Історія України в романах).

Лариса Гусак
за матеріалами з фонду ДОУНБ та інтернет-джерелами

Опубліковано: Червень 2022