Тіціан «Султана Росса», бл. 1550 р. // https://ukrainky.com.ua/
yak-podolyanka-nastya-lisovska-stala-volodarkoyu-sultana/
Кожній країні потрібні свої герої. Без них її історія була б нецікавою і буденною. Хоч би як складалися події в державі, їхня важливість і неповторність допомагають зрозуміти нам особистості яскраві, які жили в той чи інший період. Саме завдяки їхній знаковості вимальовується будь-яка країна на тлі інших, визначається її державний статус.
Кожна держава має не тільки свою історію, а й велику кількість міфів, які її супроводжують. Пишатися можна і тим, і тим, але важко відрізнити, відділити одне від одного, оскільки дуже умовною є межа між дійсністю та уявою.
Ця історія мала б вигляд мильної опери, якби не була правдою. Майже півтисячу років тому наймогутніший правитель Османської імперії Сулейман І закохався у полонянку – галицьку дівчину, яку придбали на невільничому ринку у місті Кафі. Ця дівчина так оволоділа душею султана, що він забув про інших жінок, згодом взагалі ліквідував гарем, а єдиною улюбленою дружиною для нього до кінця днів залишалася Роксолана. Ім’я Роксолана вигадав посол Священної Римської імперії у Стамбулі Ож’є Гіслен де Бусбек. Він перший назвав так дружину султана у «Турецьких листах», написаних між 1555 і 1560 роками. Де Бусбек ґрунтувався на походженні жінки із заселених українцями земель Польського Королівства, які тоді називали Рутенією, або ж Роксоланією.
Роксолана, безперечно, є однією з найвідоміших жінок не тільки в українській і турецькій, але й у світовій історії. Про неї написано десятки книжок і музичних творів, її зображено на багатьох картинах (хоча всі вони уявні). Сучасному поколінню українців вона відома, насамперед, за українським серіалом «Роксолана» з Ольгою Сумською у головній ролі та турецьким серіалом «Величне століття». Старшим поколінням була більш відома за романом Павла Загребельного «Роксолана».
Точне місце народження Роксолани, як і її християнське ім’я, науці не відомі. У гаремі Сулеймана вона отримала ім’я Гюррем, для тогочасних європейських дипломатів лишалася «уродженкою Русі» (у різних варіантах). У польській літературній традиції згадується ім’я Олександра, в українській – Анастасія, Настя. За твердженням історика-аматора Станіслава Жевуського (з посиланням на Самуеля Твардовського), була донькою священика з галицького міста Рогатина. У відомому історичному романі Павла Загребельного «Роксолана» та Осипа Назарука «Роксоляна» ім’я головної героїні Настя.
У дитинстві дівчина здобула добру освіту. До того ж, мала здібності до вивчення мов. Багато спроб розповісти світові про те, якою насправді була ця загадкова жінка, призводять до невтішних результатів: жодна не може ввібрати в себе всю багатоликість цієї відомої на весь світ галичанки. Постать нашої співвітчизниці часом здається зовсім безплотною. Крайнощі, до яких вдаються автори, не сприяють створенню повнокровного образу – героїня постає перед читачем або святою, або злодійкою.
Отож звернімося до загальновідомих фактів, до літературної спадщини, які проливають світло на цю непересічну представницю слов’янського народу.
Дитинство дівчини було звичайним як на той час. Хіба що, на відміну від багатьох, батько хотів бачити доньку освіченою та не шкодував на це коштів. А вона мала неабиякі здібності й тішила батька та матір своїми успіхами. Мабуть, по-дитячому відволікалась від того, що відбувається навкруги. Утім, ігри, співи, навчання в одну мить ніби перестали існувати, бо одного дня не стало матері. Чорноокі вершники захопили її разом із тими, хто марно намагався уникнути полону, смерті від хвороб на шляху до неволі. Тоді дівчина й подорослішала, змушена була замислитися над своєю долею.
То були скрутні часи, коли яничари хазяйнували повсюди на українських землях. Майже кожні три-чотири роки на місто Рогатин нападали орди, знищували все на своєму шляху, грабували, вбивали й полонили всіх, хто залишився в місті та не встиг знайти порятунку в лісах.
У 1515–1520 роках дівчина потрапила до татарського полону. Про те, що Роксолана була полонянкою татар, свідчить і її сучасник Михайло Литвин у памфлеті «Про звичаї татар, литовців і московитян» (1550). Він вказує, що Гюррем «то бранка, яку захоплено з нашої землі». Імовірно, її привезли до невільничого ринку в Кафі, звідки дівчинка потрапила на Аврет Пазари (Жіночий Ринок) у Стамбулі, на якому й була куплена. Шейх Кутб аль-Дін аль-Нахравалі, один із релігійних діячів Мекки, був у Стамбулі наприкінці 1557 року й записав у спогадах, що Гюррем стала служницею при дворі Ханчерлі Фатьми-Султан (дочки принца Махмуда, сина султана Баязида ІІ). Ханчерлі Султан подарувала свою служницю в гарем Сулеймана ще до того, як він став султаном.
Перші відомості про Роксолану у Стамбулі з’явилися наприкінці 1521 року. Тоді вона народила султанові Сулейману свого первістка, сина Мехмеда. На той час їй мало бути приблизно 16 років. У султанському гаремі юнку називали Гюррем. У перекладі з фарсі – розвеселена, усміхнена.
Після пологів Роксолану з немовлям мали відіслати до гарему Старого палацу на стамбульській площі Баязид. У султанській родині діяв принцип «одній матері – один син», за тодішніми гаремними законами жінка не мала права на інтим із султаном до повноліття сина. Але вже наступного року Роксолана народила Сулейманові доньку Міхрімах. Так кілька років поспіль вона дарувала султанові нащадків. У 1523 році – сина Абдуллаха, який помер у дитячому віці. Року 1524 народився рудоволосий Селім, наступник батька на престолі. 1525-го – Баязид. І, нарешті, через 6 років, на світ з’явилась її остання, шоста дитина – син Джихангір, який мав фізичну ваду, був горбанем. Отже, Роксолана не покидала султанського палацу Топкапи. До того ж, саме для неї османський архітектор Сінан звів там розкішні покої.
Султан виділив своїй молодій наложниці щедре утримання. Як мати нащадків правителя вона отримувала 5 тисяч дукатів на рік. Додатково на прикраси отримала ще 100 тисяч дукатів. У рік народження Селіма султан подарував їй землю і будинки неподалік хамаму Махмуда-паші у Стамбулі. Тоді ж її почали називати «гасекі», тобто улюбленицею султана. Уперше наложниця, порушуючи традиції, народила султанові шестеро дітей.
За законами віри, султан міг мати чотирьох законних дружин і стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини мали прийняти мусульманство. Четвертою дружиною Сулеймана стала Гюррем Султан. Їхнє весілля відбулося у 1534 році, і це був небачений випадок: султан одружився з жінкою з гарему. Сулейман і Роксолана були люблячою парою, вони могли годинами говорити про політику і мистецтво, часто спілкувалися віршами. Їхні почуття були взаємними і дуже щирими, про це свідчать рядки з листування подружжя. «Мій султане, – писала Роксолана, – який безмежний і пекучий біль розставання. Рятуй мене, нещасну, і не затримуй своїх прекрасних листів. Нехай душа моя отримає хоч краплину радості від твоїх послань. Коли нам їх читають, твій слуга і син Мехмед і твоя рабиня і дочка Мігріма плачуть, сумуючи за тобою. Їх сльози зводять мене з розуму». «Моя дорога богине, моя дивовижна краса, – відповідав він, – пані мого серця, мій найяскравіший місяцю, моїх бажань глибинних супутниця, моя єдина, ти мені миліше всіх красунь світу!».
Після смерті матері султана Айше Хавси Султан у 1534 році Роксолана стала управителькою гарему. Після пожежі 25 січня 1541 в Старому палаці, де розташовувався гарем, домоглася його перенесення до султанської резиденції Топкапи, місця засідань уряду. Роксолана була першою і єдиною жінкою в історії Османської імперії, яка удостоїлася офіційного титулу. Українка вважалася султаншею Хасекі, а це означало, що вона була співправителькою Блискучої Порти, і султан Сулейман поділяв з нею свою владу.
Європейські посли втрачали дар мови, коли Роксолана з відкритим обличчям сиділа на троні поруч зі своїм чоловіком. Вона анітрохи не була схожа на покірну східну жінку, нагадуючи, скоріше, давньоєгипетську Клеопатру.
Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один із її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти старшого сина султана – Мустафи.
Насправді великого візира Паргали Ібрагіма звела його пиха та жага влади. Під час перської військової кампанії 1534 року він видавав накази, додаючи до свого титулу слово «сераскер», тобто головнокомандувач, та ще й «султан». Та більше, надіслав з Алеппо Сигізмундові ІІ Августу два листи з тугрою (монограмою) султана Сулеймана, який про це навіть не здогадувався. Султанський перекладач Юнус-бей під час розслідування обставин загибелі позашлюбного сина венеційського дожа Елвізе Грітті в Угорщині викрив змову із Паргали Ібрагімом. Перший нібито намагався забрати угорську корону в Яноша Заполья, а другий – зайняти османський трон. Невдовзі після цього Паргали Ібрагіма вбили, за наказом султана Сулеймана, німі кати.
Таку ж необережність виявив і наступник престолу Мустафа. У боротьбі за трон при живому батькові він намагався заручитися підтримкою ворогів османів – шаха Тахмаспа та венеційців. Тож султан стратив його за зраду.
Накопичені статки Роксолана витрачала на благодійність. Вона не обмежувалася провінціями Османської імперії, як матері попередніх султанів. Її діяльність ширилась на столицю – Стамбул. Як дружина султана вона також листувалася із правителями сусідніх держав. До неї таку місію виконували тільки жінки вельможного походження, дружини ранніх османських султанів.
Коли Гюррем тяжко захворіла, султан поклявся їй не мати ніколи інших жінок. Як зазначають венеційські посли, своєї клятви Сулейман дотримався. Гюррем Султан померла 15 або 18 квітня 1558 року. Султан пережив Роксолану на 8 років і похований поряд із нею. Над його могилою звели монументальний мавзолей.
За життя українка фінансувала з власних грошей будівництво мечетей, громадських їдалень, шкіл, лікарень і лазень. Однак, турки доволі скептично ставляться до неї. По-перше, звинувачують у страті Мустафи, старшого сина султана від черкески Махідевран, якого називали гідним спадкоємцем трону. По-друге, вважають засновницею «Жіночого султанату» – наступні 100 років матері та дружини султанів надто сильно втручалися в державну політику.
Та це ніколи не завадить українцям пишатись успіхами співвітчизниці, яка зі становища татарської рабині змогла піднятися до вершини влади в наймогутнішій державі Європи XVI сторіччя.
Радимо прочитати:
Гордієнко Я. Errare humanum est: 50 нарисів з українського примарознавства / авт. післям. К. Галушко.– Київ: Дуліби, 2016.– 216 с.
Загребельний П.А. Роксолана: роман.– Харків: Фоліо, 2007.– 685 с.– (Українська література). Кримський А. Історія Туреччини.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 288 с.
Лазорський М.П. Степова квітка.– Київ: Центр учбової літератури, 2019.– 392 с.
Рощина Н. Роксолана.– Харків: Антологія, 2013.– 124 с.
Шутко О.Є. Роксолана.– Київ: Агенція ІРІО, 2018.– 125 с.
Радимо переглянути:
