Микола Вінграновський // https://day.kyiv.ua/sites/default/
files/main/openpublish_article/20100804/4137-7-1_0.jpg
Микола Вінграновський – один із яскравих представників руху шістдесятників в Україні. Його творчість була багатогранною – режисер, сценарист, актор, поет і прозаїк, а також дуже цікава та романтична людина.
Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Миколаївській області, місті Первомайську, в родині селянина. У родині було четверо дітей. Після закінчення школи він вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенко-Карого. Там знайомиться з Олександром Довженком, який запрошує талановитого студента до Москви, де той навчається у ВДІКу. Ще будучи студентом, Вінграновський знявся у стрічці свого учителя «Повість полум’яних літ» і за цю роботу одержав золоту відзнаку на кінофестивалі в Каннах. Все життя він пам’ятав слова учителя, «творчість – це торжество свободи та краси» і написав спогади «Рік з Довженком».
Після закінчення інституту він повертається до Києва і працює на кіностудії ім. Довженка. Він – постановник низки художніх і документальних фільмів таких як: «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Тихі береги».
Уже в незалежній Україні став режисером документальних фільмів, які по новому подавали історичні постаті минулого: «Голубі сестри людей», «Слово про Андрія Малишка», «Щоденник О. Довженка», «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Гетьман Сагайдачний» та багато інших.
Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому. Він заявляє про себе як поет і прозаїк. Його перші публікації викликали захват, особливо у молоді. «Поезія Вінграновського – передчуття любові і добра, передчуття ідеального щастя, яке неможливе в реальному житті, але без ілюзій якого примарним стає і саме життя».
Слово в його поезії постає вишуканим і шляхетним. Його лірика представляє собою розмаїття жанрів: сонети, елегії, станси і навіть зразки японського хоку. Його поезія – це стихія, це Всесвіт.
Бо Всесвіт – не поле, і люд – не глядач.
І час – не ворота футбольних моментів,
І куля земна – не футбольний м’яч
В ногах генералів і президентів!
І сьогодні його вірші набувають нової хвилі популярності, перекладаються на музику і знову хвилюють своєю ліричністю, щирістю, натхненністю та надзвичайною романтикою.
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов…
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський пише і прозу. Особливо привертає увагу його історичний роман «Северин Наливайко»
Живу – назад. Я – Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраїну.
Наш чорний вус у чорний гнів тече,
І юний меч наш розгинає спину.
Ніхто краще про роман не скаже ніж сам автор, і, як писав сам Микола Вінграновський, – «Северин Наливайко – це, звісно, я сам. У нім мій характер, мої інтонації, і моє все. А от історичні події – то вони вже його, Наливайкові. Северин Наливайко 1594-го року і я 1992-го року – все це одне й те ж саме. За всі ці часи змінилися лише зброя, одежа, харчі і людські нерви. А людська душа, пристрасті, віра й любов – не змінилися. У всі і на всі часи вони єдині. Між ними не змінилося нічого. Як не змінилася, на жаль, і наша доля, хоча від Наливайка до нас минуло чотириста років, або, коли їх перемножити на дні, то не змінилося 140 000 днів і ночей. У світі так не буває, та в нас, в Україні, виходить, буває...»
У романі він виклав всю свою душу до самих глибин. Як він сам писав, – «Северина Наливайка» я написав люто і ніжно. Але та лютість і ніжність – вони суто мої, як все, що я писав і до цього. У «Наливайкові» я виклався ввесь. У ньому я ввесь, на що здатний. Після «Наливайка» в мене, окрім порожнечі, не залишилося нічого. А коли щось і залишилося, то тільки те, про що знати не треба нікому...»
У творчому доробку письменника є твори для дітей. Його вірші для дітей і про дітей, казочки й оповідання наповнені радістю, ніжністю та любов’ю до живої природи. Дуже зворушливі сторінки присвячені опису стосунків дітей із тваринами, наприклад, оповідання про Сіроманця – дружбу хлопчика Сашка і старого вовка Сіроманця. Деякі рядки викликають сльози, настільки проникливо написані. Вони дають можливість з наївністю дитини жити та відкривати світ і насолоджуватися цим життям, що властиве в дитинстві, а з віком людина це втрачає.
Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню:
«Мене ніколи не вабила політика, бо я завжди маю роботу, яку люблю і мене ніколи не точив черв’як заздрості до тих, хто часто з’являється на трибунах і телеекранах. Загалом же поет – до сорока років, великий поет – до тридцяти, а що робити далі? Тому багато йдуть у політику. А я пишу прозу і знімаю фільми».
Вінграновський помер 27 травня 2004 року в Києвi, похований на Байковому кладовищі.
Радимо прочитати:
Вінграновський М.С. (1936–2004). Северин Наливайко: роман.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004.– 400 с.
Вінграновський М.С. (1936–2004). Вибрані твори.– Київ: Дніпро, 2004.– 829 с.– (Бібліотека Шевченківського комітету).
***
Лазарук М.Я. Микола Вінграновський. Степовий Сварог: есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінграновським.– Харків: ПЕТ, 2013.– 192 с.
Маршал Вінграновський: книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв'ю) / [передм., упорядкув. П. Вольвача].– Київ: Ярославів Вал, 2011.– 479 с.
Струцюк Й.Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль: есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіоп'єси.– Луцьк: Твердиня, 2011.– 321 с.
***
Микола Вінграновський: «Все на світі з людської душі»: бібліограф. нарис.– Київ: Національна парламентська біб-ка України, 2006.– 106 с.
