Володимир Кубійович // https://uk.wikipedia.org/wiki/Wolodymyr_Kubijowycz.jpg
Володимир Михайлович Кубійович (23.09.1900–02.11.1985), український історик, географ, енциклопедист, демограф, видавець, громадсько-політичний діяч, головний редактор «Енциклопедії українознавства» та фундаментальної праці «Географія українських і сумежних земель», один із організаторів української науки на Заході в 1950–1970-х рр.
В. Кубійович народився в українському селі Матієві на схід від польського міста Новий Санч, на окраїні Західної Лемківщини. Батько – Михайло – походив із селянської родини з с. Корнев Городенського повіту на Покутті, працював приватним домашнім учителем, дрібним службовцем податкового уряду в м. Новий Сонч. Мати – Марія (у дівоцтві – Добровольська) – походила з польської родини, яка мешкала в м. Новий Сонч. Згідно з традицією, що була на той час характерною для мішаних польсько-українських подружжів, сини наслідували віросповідання батька, а доньки – матері. Володимира охрестили в греко-католицькому обряді як українця. Батьки говорили між собою польською мовою, проте з сином батько спілкувався лише українською. Батьки багато читали, і це їхнє захоплення передалося синові. Ще 13-річним, щоб пізнати історію свого народу, Кубійович читав «Історію України-Руси» М. Грушевського.
В. Кубійович навчався у місцевій народній школі, у польській гімназії. Закінчив філософський факультет Ягеллонського (Краківського) університету. Захистив докторську дисертацію за темою «Антропогеографія Горганів». У 1928–1939 pp. працював доцентом цього навчального закладу. Активно прилучав студентів-українців до вивчення географії, організовував наукові виїзди в Карпати.
У 1930-х рр. співробітничав із «Просвітою», в одному з видавництв якої вийшла його праця «Теорія й людність українських земель» (1935). З 1931 р. дійсний член НТШ, очолював його географічну комісію.
З 1940 р. обіймав посаду професора в Українському вільному університеті в Празі. У роки Другої світової війни сприяв боротьбі з більшовизмом, вирішив добровільно «узяти в руки зброю, бо цього вимагає наша національна честь, наш національний інтерес». Очолив Український Центральний Комітет (УЦК) в Генеральному Губернаторстві (Краків), що відповідав за українське населення перед німецькою владою й захищав його інтереси. Кубійович підписав «Декларацію Українського національного комітету», в якій ішлося про необхідність створення Української національної армії, «що має відновити збройну боротьбу за українську державність». По закінченні війни жив у Баварії (Німеччина), в американській окупаційній зоні. У 1946 р. був заарештований американською військовою поліцією за звинуваченням у колишній співпраці з гітлерівцями. Під час ув'язнення почав активно вивчати англійську мову. Після допитів і за сприяння друзів був виправданий і звільнений. Мешкав у Мюнхені, у 1951 р. переїхав до Франції (Сарсель) і створив там науковий осередок.
В.М. Кубійович – автор близько 80 праць з антропогеографії та демографії.
Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії демографічних процесів населення України й окремих її регіонів (Галичини, Карпат, Волині та Полісся). У своїх дослідженнях вчений обстоював геополітичні інтереси України, за що у 1939 р. був звільнений із Краківського університету.
Особливу увагу він присвятив дослідженням Карпат: «Žycie pastorskie w Beskidach Wschodnich» (1926), «Rozšiřeni kultur a obyvatelstva v Severnich Karpatech» (1932), «Pâstoritul in Maramures» (1935), «Пастушство Буковини» (1935), «Pastýřsky život v Podkarpatské Rusi» (2 тт., 1935–1937).
Загально-національне та політичне значення мали його розвідки: «Українська національна територія» (1934), «Територія і людність українських земель» (1935), «Die Verteilung der Bevolkerung in der Ukraine» (1934), «Зміни в стані населення Совєтської України в роках 1927–1958» (1959), «Етнічні групи Південно-західньої України (Галичини) на 01.1.1939. Національна статистика і етнографічна карта» (1953 і 1983).
Завдяки синтетичним працям з географії та демографії України («Атляс України й сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938 і 1943), В. Кубійович вважається одним з засновників географії України.
Центральне місце серед доробку В.М. Кубійовича становить «Енциклопедія Українознавства» (ЕУ), головним редактором якої він був і писав до неї власні матеріали.
«Енциклопедія Українознавства» була підготовлена та видана впродовж майже півстоліття у 1949–1995-х рр. українськими діаспорними вченими під егідою Наукового товариства імені Шевченка у Європі, розташованого у м. Сарселі у передмісті Парижа (Франція). Статті до енциклопедії опрацьовували понад 100 фахівців.
При підготовці цієї енциклопедії науковці НТШ у Європі використовували матеріали з різнобічних джерел, включно з виданнями української діаспори, виданнями з СРСР тощо. Загалом «Енциклопедія Українознавства» складається з двох частин: «ЕУ – т. I» та «ЕУ – т. II».
Перша частина, що вийшла у 1949 р., також відома як «ЕУ – т. I» та «Енциклопедія українознавства. Загальна частина», і у ній у трьох томах (окремо виданих книжках) фактично розміщена одна велика розлога стаття про Україну на 1200 сторінках (нумерація всіх трьох частин наскрізна).
Головними редакторами «Енциклопедії Українознавства-І» виступили Володимир Кубійович і Зенон Кузеля (томи 1–3 «ЕУ-I»).
Друга частина, що вийшла у 1955–1995 рр., а також відома як «Енциклопедія Українознавства – т. II» та «Енциклопедія українознавства. Словникова частина», у ній у 10 томах розміщуються більше 20 тисяч коротких статей-тлумачень на 4015 сторінках (нумерація всіх десяти томів наскрізна) плюс 11-й том із виправленнями та доповненнями, виданий у 1995 р. уже після смерті головного редактора за редакцією А. Жуковського.
В. Кубійович самостійно та у співавторстві написав багато географічних статей, зокрема, здійснив комплексно-географічні описи Бессарабії, Буковини, Високих Бескид, Волині, Галичини, Донецького. басейну, Дрогобицько-Бориславського промислового району, Закарпаття, Криворізького залізорудного басейну, Криму, Кубані, Південної України, Підляшшя, Поділля, Покуття, Полісся, Полтавщини, Посяння, Пряшівщини, Слобідської України, Ставропільщини та Терщини (область над р. Терек, Кавказ). З метою збору коштів для енциклопедії Володимир Михайлович здійснив кілька поїздок до США, Канади та Австралії.
У 1963–1971 рр. за пропозицією Володимира Кубійовича на базі «Енциклопедії Українознавства – т. 1» був випущений англійською мовою великий двотомний енциклопедичний довідник про Україну «Ukraine. A Concise Encyclopedia».
У 1977 р. проф. В. Кубійович підписав договір із Канадським інститутом українських студій (КІУС) при Альбертському університеті в Едмонтоні про видання ЕУ англійською мовою (АЕУ-2). Вчений був скромною людиною, свої гонорари від КІУС відкладав, аби у заповіті (1980) зазначити, що весь його спадок має бути використаний на продовження його наукових праць і субсидій для українознавців.
У 1984–1993 рр. на базі «Енциклопедії Українознавства – т. 2» було здійснено 5-томне паперове англомовне видання «Encyclopedia of Ukraine» (EU) у видавництві Торонтського та Альбертського університетів куди увійшли понад 12 500 статей-тлумачень.
Зокрема, перший і другий томи були опубліковані за редакцією В.М. Кубійовича (хоча другий уже після його смерті у 1988 р.). Наступні томи вийшли за редакцією Д. Гузара-Струка.
До цього англомовного видання також додавався додатковий том «Encyclopedia of Ukraine. Map and Gazetteer of Ukraine» (1984), який містив географічні мапи України, та був укладений у співпраці з А. Жуковським.
Згодом виконавці заповіту вченого весь спадок передали для заснування «Вічної фундації Володимира і Дарії Кубійовичів». І сьогодні «Енциклопедія Українознавства виконує своє головне завдання – стати джерелом інформації про минуле та сучасне України для громадян незалежної Української держави. Це було мрією В. Кубійовича.
У різні роки В. Кубійович написав спогади «Мені – 70» (1970), «Українці в Генеральній губернії 1939–41» (1975), «Мені – 85» (1985), а також багато праць з історії української еміграції та діаспори в Північній Америці, Сибіру, Середній Азії.
У 1981 р. вчений став першим лауреатом Канадської фундації українських студій.
В.М. Кубійович помер у м. Парижі (Франція); похований у склепі НТШ в Сарселі (поблизу Парижа).
Радимо прочитати:
Будівничі НТШ й ЕУД: Володимир Кубійович (1900–1985), Атанас Фіґоль (1908–1993): наук. зб. / упоряд. В. Маркусь.– Київ: Обереги, 1998.– 252 с.– Б. ц.
Кошелівець І. Володимиру Кубійовичу – 75 / І. Кошелівець.– Мюнхен : [б. в.], 1975.– 12 с.
Одарченко П. Видатні українські діячі: статті. Нариси.– Київ: Смолоскип, 1999.– 322 с.: порт.
Черниш Н.І. Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження української книги (1909–1939) : навчальний посібник / Н. Черниш.– Київ: Наша культура і наука, 2006.– 216 с.
