Портрет Миколи Леонтовича. Худ. Микола Теліженко //
https://telizhenko.com.ua/mystectvo/portret-mikoli-leontovica
Микола Дмитрович Леонтович (13.12.1877–23.01.1921), український композитор, хоровий дириґент, громадський діяч, педагог, творець класичних зразків української хорової музики. За величезний внесок у розвиток хорової музики композитора називають «українським Бахом».
Микола Леонтович народився в с. Селевинцях – присілку с. Монастирьок Брацлавського повіту Подільської губернії (зараз Вінницької області) у родині священника Дмитра Феофановича Леонтовича. П’ять поколінь роду Леонтовичів були священниками.
Сім'я була співоча та музикальна. Батько, Дмитро Феофанович, який майже 15 років був парохом у Шершнях, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, з роду Ятвинських, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні. Від батька Леонтович успадкував гарний голос, любов до музики, щирий український гумор, а від матері – красу і ніжну музикальну душу.
Інші члени сім’ї Леонтовичів теж були тісно пов’язані з музикою. Так, брат Миколи Дмитровича Олександр – співак-професіонал, сестра Марія навчалась співу в Одесі, а Олена займалась по класу фортепіано у Київській консерваторії. Сестра Вікторія грала на декількох музичних інструментах.
Музичні здібності Миколи формувалися професійним вишколом батьків і яскравим музичним побутом. Сам Микола Леонтович грав на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, займався музичною обробкою народних пісень.
У ранньому дитинстві (1879–1888) Леонтович мешкав у селі Шершнях (нині Вінницької області), де він вчився грамоти в тамтешнього вчителя Павла Сильвестровича Тарноградського. У 1887 р. вступив до Немирівської гімназії, в 1888 р. через брак коштів батько перевів його до Шаргородського початкового духовного училища, де М. Леонтович навчився співу по нотах і читанню складних партій в церковних хорових творах. У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище вступив та закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію (1892–1899). Під час канікул приїздив до батьків, записував сімейні колядування і щедрування, спостерігав за хороводами, вивчав веснянки. Вивчаючи теорію музики, хоровий спів, гру на фортепіано, скрипці, духових інструментах, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.
Закінчивши 1899 р. повний курс семінарії і здобувши звання регента, пішов вчителювати. Працював регентом семінарського хору в Кам’янці-Подільському. Викладав співи, організовував шкільні оркестри, хори. Заняття проводились у будинку так званої Великої семінарії (головного навчального корпусу) та Малої семінарії (додаткового корпусу). Леонтович був одним із небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосний спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків. У цей час Леонтович видав дві збірки «Пісень з Поділля», очолював місцеве відділення товариства «Просвіта».
У 1902 р. М. Леонтович одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич – українською інтелігенткою з Волині, сестрою дружини колеги Леонтовича Ф. Наливанського. У 1903 р. у подружжя народилася донька Галя, пізніше у сім’ї з’явилася друга донька – Надія.
У 1895 р. сім’я Леонтовича переїздить до с. Білоусівка. Саме тут композитор записав від односельчан багато пісень, які увійшли в його «Другу збірку пісень з Поділля».
У 1904 р. родина Леонтовичів переїхала на Донбас, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Дмитрович викладав співи та музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 рр., був змушений повернутися на рідне Поділля.
З 1908 р. Леонтович починає викладати музику та спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Під час його роботи у місті була відкрита музична школа, заснована хорова капела, яка існує і донині
Життя в Тульчині було періодом композиторської зрілості та великих творчих звершень Леонтовича. У цей період він організовує і готує музично-театральні вистави, зокрема в 1910 р. ставить фрагменти опери М. Лисенка «Коза-дереза», надає допомогу ученицям старших класів у постановці п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля», вивчає вокально-хорові твори П. Ніщинського. Бере участь у громадському житті міста – очолює місцеву організацію «Просвіта».
У цей же період Леонтович познайомився з видатним композитором Кирилом Стеценком, за сприяння якого на зламі 1918–1919 рр. переселився із родиною до Києва, де вів активну діяльність як дириґент і композитор. Після приходу більшовиків композитор працював у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом із композитором і дириґентом Г. Верьовкою працював у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організував кілька хорових гуртків.
Але в листопаді 1919 р. композитор із родиною повернувся до Тульчина. Сім’я бідувала, не вистачало коштів навіть на харчі й одяг. Через це було прийнято рішення виїхати за кордон. Але виїхати їм не судилося. М. Леонтович трагічно загинув на Різдво 1921 р. Композиторові було лише 43 роки.
Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича налічує понад 200 авторських обробок і перекладів народних пісень для хорового співу, чотири оригінальних хори на слова М. Вороного («Льодолом», «Легенда», «Літні тони», «Моя пісня»), одноактну оперу «На русалчин Великдень» (написав тільки першу дію, але не повністю, ряд епізодів залишився в ескізах), яка через передчасну смерть композитора так і не була завершена.
Найпопулярніші твори: «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелений розмаю», «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «Пряля», «Смерть».
На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. Леонтович був одним із перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Значна частина творчості Леонтовича – духовна музика малої та великої форми: колядки й канти, псальми й херувимські пісні, літургії та молебні тощо.
Микола Леонтович був безмежно закоханий у народну пісню, він володів природженим даром відчувати найхарактерніші, ледь помітні тонкощі народної пісні, красу її мелодії, правдивість і мудрість поетичного слова. Сумна, задумлива й елегійна українська пісня ще з раннього дитинства увійшла в свідомість і сформувала його як людину безмежної доброти, чисту, щиру і красиву душею.
За своїм змістом твори композитора репрезентують обрядову поезію українського народу («Щедрик», «Ой ніхто ж там не бував»), ігрові й дитячі («Гра в зайчика», «Коза»), родинно-побутові («Піють півні», «Пряля», «Зашуміла ліщинонька», «Гей у світлиці»), пісні-реквієми («Із-за гори сніжок летить», «Козака несуть»), жартівливо-танцювальні («За городом качки пливуть», «Женчичок-бренчичок») та інші твори.
Водночас почерк Леонтовича вирізняється з-поміж інших граничною гнучкістю та природністю руху голосів, ювелірною виробленістю деталей.
Найзнаменитіший твір Леонтовича-композитора – щедрівка «Щедрик». Над її обробкою композитор працював майже все життя.
Першу композицію було написано до 1901–1902 рр. Узявши так званий «народний примітив» – мотив із 4-х звуків у межах півторатону, який з прадавніх часів сприймався нашими пращурами, ще язичниками, як магічна формула, своєрідна мантра, що заворожувала, гіпнотизувала людину, композитор створив диво.
У 1908 р. Леонтович вивчав поліфонію у композитора та поліфоніста Болеслава Яворського. Отримавши домашнє завдання написати контрапункт з обраної теми, він робить другу редакцію майбутнього «Щедрика» у 1906–1908 рр. Наступні редакції: третя – 1914 р., четверта – 1916 р., і, нарешті, п'ята – 1919 р. Так народилася дивовижна за красою, досконала за мелодією, ювелірна за обробкою деталей мініатюра.
Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.
Уперше «Щедрика» виконав 7 січня 1917 р. (25 грудня 1916 р. за ст. ст.) хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира (нині Університет ім. Т. Шевченка) в залі Київського купецького зібрання (нині – приміщення Національної філармонії України). Виконання твору принесло великий успіх у музичних колах і серед широкої публіки.
11 травня 1919 р. – дата європейської прем’єри «Щедрика» у Празі (Narodni divadlo) у виконанні Української Республіканської Капели Олександра Кошиця.
5 жовтня 1922 р. «Щедрик» був уперше виконаний на концерті в Карнегі Холі (Carnegie Hall) в Нью-Йорку хором О. Кошиця. Тоді ж у США було зроблено перший аудіозапис «Щедрика» у виконанні цього хору.
Англійською мовою композиція відома під назвою «Carol of the Bells» – «Дзвінка колядка, Колядка дзвонів». Її склав у 1936 р. американський композитор українського походження, дириґент, хормейстер, учитель музики Пітер Вільховський (Peter Wilhousky), який працював для радіо NBC. 30 березня 1936 р. у нью-йоркському Madison Square Garden студентський хор під орудою Пітера Вільховського презентував на з’їзді вчителів музики США 15-тисячній аудиторії обробку Леонтовича з англійським текстом. Того ж року фірмою «Carl Fisher, Inc.» і було вперше надруковано слова з музикою цієї «Carol of the Bells» – «Колядки дзвіночків», що знову зірвала бурю оплесків. П. Вільховський при створенні нових слів свідомо обрав загально зрозумілий для американської ментальності символ зимового свята – різдвяні срібні дзвіночки, і пов’язані з ними картини засніженого чарівного лісу, санчат з дарунками. Нині «Carol of the Bells» – одна з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Композицію можна почути у фільмах «Сам удома», «Міцний горішок-2», сатиричних мультисеріалах «Сімпсони», «Південний Парк-2» і «Гріфіни» тощо.
У 1918–1919 рр. за участі М. Леонтовича у Києві постала перша українська національна хорова капела та народна консерваторія. В цей час творчість композитора вже стала добре знаною і за межами України. В березні 1919 р. Директорія відправила у закордонне турне Українську республіканську капелу на чолі з дириґентом О. Кошицем, в репертуарі якої чільне місце посідали твори Леонтовича. С. Петлюра вважав, що ознайомлення з українською культурою європейців посилить позиції України на мирних переговорах в Парижі.
Протягом року капела з великим успіхом виступала в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії та в інших країнах. А у 1919–1924 рр. видатний «Щедрик» Миколи Леонтовича здійснив міжнародну лобістську подорож 17-ма країнами Західної Європи, Північної та Південної Америки, відкривши світові Україну. Саме під час цих державних гастролей Капели Олександра Кошиця «Щедрик» Миколи Леонтовича здобув міжнародне визнання, ставши хітом світового репертуару українців.
В останні роки життя М. Леонтович працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою у трьох діях «На русалчин Великдень». Опера так і залишилася недописаною. У 1975 р. її відредагував та інструментував для сучасного симфонічного оркестру видатний український композитор Мирослав Скорик. У 1977 р. оперу було поставлено на сцені Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка.
У грудні 1977 р., з нагоди 100-річчя з дня народження Леонтовича, в Тульчині відкрито Музей-квартиру композитора. Цей рік також був оголошений UNESCO роком М.Д. Леонтовича.
Всесвітньо відома мелодія також лунає з головного годинника у центрі Вінниці.
Життя і творчість композитора якнайповніше відображає сайт «Музей-квартира М.Д. Леонтовича» http://leontovychmuseum.org.ua/
Радимо прочитати:
Коляда І.А. Микола Леонтович.– Харків: Фоліо, 2021.– 119 с.
Пархоменко Л.О. Микола Леонтович: [нарис].– Київ: Атлант ЮЕмСі, 2007.– 63 с.
Роздобудько І. Прилетіла ластівочка: роман.– Київ: Нора-Друк, 2018.– 304 с.
Топська Н. Подільський Орфей.– Київ: Книжкова база Альфа, 2016.– 63 с.
Радимо подивитися та послухати:
