Олександр Богомолець // https://nmu.ua/wp-content/uploads/2018/07/P__2.jpg
У сузір'ї імен українських вчених ім'я Олександра Богомольця займає особливе місце. Він зробив великий внесок у розвиток біологічної науки та медицини і прославив Україну на весь світ. Лікар-гуманіст, він мріяв продовжити людське життя, «повернути людству вкрадені в нього хворобами мільйони сонячних днів».
Олександр Богомолець казав: «Кожний на своїй ділянці має прагнути прожити життя не для себе – для людей, для Батьківщини. Цього я завжди прагнув… Я все життя віддав людям. Мій девіз: життя – це ще не все, головне – служіння людям».
Олександр Олександрович Богомолець народився 1881 р. в Лук’янівській в’язниці Києва. Його мати, Софія Богомолець, керівниця Південноросійського союзу народовольців чекала вироку. Згодом смертну кару замінили довічним ув’язненням. Сина свого вона бачила лише двічі в житті – після його народження і перед своєю смертю. Декілька разів її чоловік подавав прохання цареві на побачення з дружиною і одержав дозвіл лише перед її смертю. Померла вона від туберкульозу, і звільнили її за три дні до смерті. Повертаючись до Ніжина після похорон матері, Сашко віз із собою останній її подарунок – «Кобзар». Побачення з матір’ю залишило у сина тяжкі спогади і тому він все життя шукав засоби зробити життя довгим і нехворобливим.
Його дитинство минуло на Чернігівщині в маленькому Ніжині. Він любив це містечко і неодноразово приїжджав сюди. Маленького Сашка виховував батько, земський лікар і народоволець, який прищеплював дитині любов до людей та безкорисне служіння Батьківщині.
Після закінчення Київської гімназії Олександр навчається на медичному факультеті Новоросійського університету в Одесі й, ще будучи студентом, публікує свої перші наукові статті у вітчизняних та іноземних журналах.
І коли в період підготовки до професорського звання Богомольця відрядили за кордон, професор Анрі з Сорбонни сказав своїм асистентам: «Молодий лікар приїхав до нас вчитися. Мені здається, ми самі могли б багато чого у нього запозичити». Олександр Богомолець став наймолодшим в російській імперії доктором, захистившись у 28 років.
У 1920-ті рр. повністю розгорнувся талант О. Богомольця як великого вченого, блискучого педагога й організатора науки. Після революції Олександр Богомолець працював в Саратовському університеті, де створив наукову лабораторію і обладнав її кращим сучасним на той час устаткуванням за свої кошти (частину привіз із Франції, частину сконструював сам). Там же він підготував і видав підручник «Короткий курс патологічної фізіології».
Олександр Богомолець закладає та розвиває основні напрямки своєї наукової роботи в галузі теоретичної медицини: успішно розробляє проблеми ендокринології, обміну речовин, вивчає механізми гуморального та клітинного імунітету і анафілаксії, конституцію сполучної тканини.
Олександр Олександрович винайшов і запропонував цитоксичну сироватку (АЦС), яку в народі називають «сироватка Богомольця» і яка допомагає при переломах, сприяє загоєнню м’яких тканин. Завдяки їй було врятовано багато життів.
У 1928 р. О. Богомолець стає директором Центрального інституту гематології і переливання крові, де вперше була вирішена проблема надійного консервування крові.
У 1929 р. Олександр Богомолець повертається в Україну і в 1930 р. стає президентом АН УРСР, а також створює в Києві Інститут експериментальної біології і патології, директором якого був до кінця життя. Пізніше наукова установа отримала назву – Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця.
Усі свої наукові розробки з ендокринології, фізіології та патофізіології великий вчений спрямовував на продовження тривалості людського життя.
«Боротьба за продовження життя повинна загальмувати процес старіння розумним управлінням своїм життям. Перший принцип цього розумного життя – робота. Працювати повинен весь організм, усі його функції», – писав Олександр Олександрович.
Діяльність Богомольця і його школи – ціла епоха в розвитку вітчизняної медико-біологічної науки. За талановитістю, енциклопедичною освіченістю, широтою інтересів, цілеспрямованістю і результативністю експериментальних пошуків Богомольцю правомірно належить місце поруч із видатними фізіологами і патологами – Іваном Сєченовим, Іллею Мечниковим, Іваном Павловим.
Олександр Богомолець опублікував понад 200 наукових праць. Він любив науку палко і віддано, служив їй до кінця своїх днів.
Помер Олександр Богомолець 19 липня 1946 р., і похований в парку, який посадив зі своїми учнями.
Правнучка Богомольця, Ольга Богомолець, лікарка, благодійниця, співачка пише: «Мій прадід заклав в районі Липок м. Києва парк, зібравши рідкісні дерева зі всього світу, і перетворив пустелю в оазис, де посадив єдину в світі березово-персикову алею. Персики, на жаль, вимерзли. Але парк і зараз зберігає не тільки історичну, але й біологічну цінність – у ньому ростуть канадський бундук, гінкго, катальпа».
Радимо прочитати:
Дрозд В.Г. Ритмы життя: роман-біографія.– Київ: Дніпро, 1984. – 447 с.
Корнійчук В.П., Хом'як К.Д. В. Вернадський і О. Богомолець – організатори науки в Україні: монографія.– Київ: Леся, 2011.– 95 с.– (Україніка).
***
Богомолець О. Таємниці родини Богомольців // https://blogs.pravda.com.ua/authors/bogomolec/6470cb553e24f/
