фото: https://esu.com.ua/article-37589
Михайло Юліанович Брайчевський (6.09.1924–23.10.2001), український вчений, доктор історичних наук, визначний археолог, історик, мистецтвознавець, нумізмат, громадський діяч.
В анналах української науки професор М.Ю. Брайчевський посідає винятково важливе місце як провідний вчений і видатний будівничий української національної культури. Він був легендарною постаттю, представником старої київської духовної еліти, послідовником і продовжувачем високої культурної традиції Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського і Миколи Василенка, Сергія Єфремова і Агатангела Кримського, Олександра Олеся і Миколи Зерова.
Михайло Брайчевський народився в Києві, у сім'ї корінних киян – Юліана Карловича і Віри Архипівни Брайчевських. За його спогадами, пращури по батьківській лінії належали до полонізованої української шляхти католицького віросповідання. Михайло та його старша сестра Олена з дитинства мали здібності до мов, гарно малювали. Під час навчання у 83-й київській школі хлопець особливо цікавився літературою, географією та історією.
Закінчив історичний і як слухач філософський факультети Київського університету. Брав активну участь у відбудові університетських корпусів. Маючи прекрасні художньо-креслярські здібності, він знімав копії креслень університетських будівель з оригіналів видатного архітектора В.І. Беретті. Згодом ці креслення використовували будівельники-реставратори для відтворення первісного вигляду споруд червоного корпусу.
У цей же час Михайло вивчає стародавню історію й археологію. Він стає одним із фундаторів Студентського наукового товариства Київського університету, яке очолював упродовж 1945–1946 рр. Уже з другого курсу почав працювати в Інституті археології креслярем, молодшим а потім старшим науковим співробітником. Водночас, провадив свої перші наукові студії, виступав із доповідями на студентських наукових конференціях.
У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території УРСР». Був старшим науковим співробітником відділу історії феодалізму Інституту історії, звідки його звільнили за участь у листі-протесті інтелігенції до керівництва СРСР і статтю «Приєднання чи возз’єднання? Критичні замітки з приводу однієї концепції», яка була написана у 1966 р. для «Українського історичного журналу» та поширена самвидавом. Працював старшим науковим співробітником Київської постійно діючої експедиції. Звільнений після публікації названої статті за кордоном і позбавлений можливості працювати за фахом, підлягали забороні і його друковані праці, навіть посилання на них.
З 1978 р. Брайчевський був поновлений на посаді старшого наукового співробітника в Інституті археології, підвищений до провідного наукового співробітника. Захистив
докторську дисертацію «Східні слов'яни у I тис. н.е.» (1989).
З початком українського національного відродження наприкінці 1980-х рр. М. Брайчевський повертається до активного наукового та громадського життя. Став членом товариства шанувальників української мови ім. Т. Шевченка і делегатом установчого з'їзду Народного руху України. Одним із перших зайнявся переглядом догм і стереотипів радянської історіографії, що знайшло відображення у його «Конспекті лекцій з історії України». Від 1992 р. М. Брайчевський працював професором кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Науковий доробок вченого – понад 600 праць, зокрема понад 20 монографій (деякі опубліковані після смерті) та розділів колективних монографій, серед яких «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968), «Утвердження християнства на Русі» (1988), «Скарби знайдені і незнайдені» (1992), «Конспект історії України» (1993), «Походження слов’янської писемності» (1998), «Літопис Аскольда» (2001) та інші. Хронологічно і тематично доробок вченого охоплює археологію та майже всі періоди української історії, історичну методологію, теорію історії (історіософію), допоміжні історичні дисципліни.
Творчий доробок митця – поетична спадщина, поеми «Григорій Сковорода», «Кошовий Іван Сірко», «Гориславич», «Книга притч», «вінок сонетів» до «Слова о полку Ігоревім». А його живописна, виконана в оригінальній манері, портретна галерея державних і культурних діячів Київської Русі експонувалась не лише в Україні, але й у Великій Британії. Тридцять образів, попри певну умовність, є характерно індивідуальними. Користуючись мінімальними художніми засобами, Михайло Юліанович знаходить найголовнішу деталь, яка стає ключем до сприйняття образу.
Величезна громадська діяльність вченого. Він був дійсним членом Української вільної академії (США), почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, головою Київського осередку Українського товариства ім. М. Грушевського. Брайчевський ще з 1960-х рр. був тісно пов’язаний із творчою молоддю Києва, зокрема «Клубом творчої молоді», був активним учасником козацького лекторію, товаришував із шістдесятниками.
Михайло Брайчевський досліджував історію східного слов’янства та Київської Русі, середньовічну історію України, історію культури, літератури, мистецтва, використання засобів кібернетики в археології (був представником від України у Всесоюзній комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження»). Він не раз висловлювався і щодо загального стрижня української історії. Дослідник давно і послідовно відстоював започатковану М.С. Грушевським (1898, 1904, 1913) концепцію походження українців від антів раннього середньовіччя. Вивчаючи проблему походження слов’ян і українського народу, вчений спирався на власну струнку, продуману етно-генетичну модель, що відповідає суворим вимогам сучасної етнології і над якою дослідник працював до кінця свого життя. М.Ю. Брайчевський у своїх працях висловив низку глибоких міркувань щодо механізмів етно-історичних процесів, які призвели до формування не тільки українців, але й інших слов’янських етносів.
Брав участь у дослідженнях ранньослов'янських поселень і могильників на Волині, Поділлі, Київщині та Житомирщині. Вивчав старожитності Пастирського городища, брав участь у розкопках давньоруських пам'яток у Києві, Переяславі.
На підставі аналізу різних видів джерел розробив концепцію давньої та середньовічної історії України.
Брайчевський був переконаним захисником української мови. У 2000 р. він звернувся з відкритим листом до Президента України і пропонував ряд невідкладних заходів, щоб змінити ситуацію на користь української мови. Вчений звинувачував москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, зросійщенні. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома «братніми народами».
Також звертав увагу на той факт, що «російська культура в ХVІІ–ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати «благотворний вплив» на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої». Наслідком же тривалого зросійщення стало те, «що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю».
Вчений був одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1966), розробив його Статут, склав Проєкт рішення про заповідні історико-архітектурні зони столиці, які підлягають охороні. Перший підняв питання про відбудову Михайлівського й Успенського соборів.
Брайчевський – заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премій ім. М.С. Грушевського НАН України (1997), Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1992, США).
Радимо прочитати:
Брайчевський М.Ю. Вибране.– Київ: Вид. ім. О. Теліги. Т. 1: Суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі: монографії / упоряд. Ю. Кухарчук.– 2009.– 720 с.
Брайчевський М.Ю. Вибране.– Київ: Вид. ім. О. Теліги. Т. 2: Хозарія і Русь. Аскольд – цар київський: монографії / упоряд. Ю. Кухарчук.– 2009.– 816 с.
Брайчевський М.Ю. Походження Русі.– Репр. вид.– Київ: Центр учбової літератури, 2020.– 222 с.: карти.
Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені.– Київ: Центр учбової літератури, 2019.– 86 с.
***
Михайло Брайчевський. Вчений і особистість / за ред. Ю. В. Павленка.– Київ, 2002.– 228 с.
***
Залізняк Л.Л. Михайло Юліанович Брайчевський як моральний авторитет української історичної науки та археології // Археологія.– 2019.– № 3.– С. 126–131.– Бібліогр. Наприкінці.
