Ноосфера – це такий стан біосфери, в якому мають
виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова,
небувала на планеті, геологічна сила.
Володимир Вернадський
Володимир Вернадський // https://amazing-ukraine.com/volodymyr
-vernadskyi-ukrainskyi-vchenyi-iakoho-porivniuiut-z-niutonom-einshteinom/
Вернадський Володимир Іванович – це український учений-природознавець, мислитель, засновник і перший президент НАНУ, основоположник генетичної мінералогії, гео- та біогеохімії. Головний здобуток Вернадського – вчення про біосферу як цілісну природну систему, а також про ноосферу – вплив людського розуму на навколишній світ.
Народився майбутній вчений 1863 року в Санкт-Петербурзі. Він походив із давнього освіченого українського роду. Один із його предків по батьківській лінії воював у війську Богдана Хмельницького. Прадід навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід служив штабс-лікарем в армії. А батько після закінчення Київського університету Святого Володимира працював викладачем у Петербурзі, Харкові й Москві.
Мати Вернадського теж походила зі старовинного роду Константинȯвичів, її предки належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, Микола Гулак був співзасновником Кирило-Мефодіївського братства.
У 1868 році, коли Володимиру Вернадському було 5 років, родина переїздить до Харкова.
Жили забезпечено. Тихими вечорами з будинку Вернадських лунали українські пісні у виконанні Ганни Петрівни та тих наближених підлеглих її чоловіка, яких вона заохотила до хорового співу.
У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимирові інтерес і любов до українського народу, його історії та культури. Майбутній учений згадував, що перед переїздом із Харкова до Петербурга, вони з батьком були за кордоном і в Мілані в газеті Петра Лаврова «Вперед» прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою.
Синові-старшокласнику Іван Васильович запропонував альтернативу: або перейти з гімназії до Олександрійського ліцею, де готували елітну частину імперського чиновництва, або після закінчення гімназії продовжити навчання в Петербурзькому університеті. Володимир однозначно вирішив обрати кар’єру вченого.
Освіту Вернадський здобував у Санкт-Петербурзі. Після закінчення гімназії вступив на природознавче відділення фізико-математичного факультету. Його наставником був видатний учений Василь Докучаєв.
У студентські роки В. Вернадський остаточно визначив наукову творчість як головний напрямок свого життя й діяльності.
Прослухавши повний університетський курс, 7 жовтня 1885 р. випускник успішно захистив дисертацію за темою «Про фізичні властивості ізоморфних сумішей», здобув ступінь кандидата і за пропозицією професора В.В. Докучаєва став співробітником Мінералогічного кабінету Санкт-Петербурзького університету.
Навесні 1888 року університет відправив молодого дослідника на стажування за кордон. По закінченню стажування Володимир Вернадський був призначений керівником кафедри мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету. В 1891 році він стає приват-доцентом цього університету, а ще через 6 років захищає докторську дисертацію і стає у віці 35 років професором мінералогії та кристалографії.
Кар’єрні клопоти ускладнилися наприкінці весни 1986 р особистими переживаннями. Одним із важливих стимулів, який привернув все ж таки Наталію Старицьку до Володимира Івановича і не дозволив їй рішуче відмовити неродовитому випускникові університету, було українське походження їх обох.
У 1886 році Володимир одружився з Наталією Єгорівною Старицькою, з якою познайомився ще в 1885 році. Його дружина теж походила з давнього українського роду Старицьких. Уже через рік після шлюбу в пари народився син Георгій, який пізніше став професором Єльського університету в США. 1898 року у Вернадських народилась донька Ніна, яка згодом стала лікарем-психіатром.
Розвиваючи теорію генезису мінералів, у 1891 р. науковець захистив магістерську дисертацію. Наступного року друком з’явився його «Курс кристалографії».
1 травня 1897 р. за темою «Явища ковзання кристалічної речовини» Володимир Іванович захистив у Санкт-Петербурзькому університеті докторську дисертацію із кристалографії.
31 січня 1898 р. Вернадський отримує звання екстраординарного професора Московського університету.
Вчений активно захопився науково-дослідною роботою. Працював у численних лабораторіях усього світу, здійснював експедиції та польові дослідження
У 1917–1921 роках В.І. Вернадський працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій.
У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання.
У 1921 учений повертається в Петроград, де його призначають директором Радієвого інституту. З осені 1921 і до весни 1922 р. В. Вернадський знову занурюється в дослідження радіоактивності.
1922–1926 – відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій із геохімії. З поверненням до Ленінграду науковець видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.
У 1935 р. Володимир Вернадський переїжджає до Москви, працює над проблемою «життя в космосі».
У 1944 р. В.І. Вернадський створив учення про ноосферу, в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин.
У листопаді 1944 р. Вернадський працював над складанням проєктного завдання на будівництво майбутнього Інституту геохімії. Але 14 грудня вчений захворів на запалення легенів, 25 грудня стан здоров’я літнього пацієнта погіршив крововилив у мозок.
Видатний учений-енциклопедист планетарного масштабу, один із найбільших мислителів сучасності, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, фундатор вчення про біосферу і ноосферу Володимир Вернадський, котрий за життя опублікував 473 наукові праці, – помер 6 січня 1945 р. у своїй московській квартирі.
Величезний науковий і загальний гуманітарний спадок Володимира Вернадського ще довго буде джерелом натхнення й нових плідних ідей багатьох поколінь учених, громадських і політичних діячів, джерелом нового економічного зростання, духовного й інтелектуального збагачення людства. І сьогодні є актуальними його слова про те, що «в геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свій груд на самознищення».
Саме так: не використовувати свій розум і свій труд на самознищення, будувати світ ноосфери, розуму й інтелекту, справжньої демократії, свободи і вільної думки, без насильства і воєн – як органічне ціле у своїй багатомірній і гармонічній єдності. І в цьому вбачав Володимир Вернадський історичну місію вчених і політичних провідників держав і народів.
Рекомендуємо прочитати:
Даниленко В. Володимир Вернадський: Життя в політиці й політика в житті [про родинні корені вченого, формування світогляду, діяльність, цікаві факти життя] / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України.– Київ: Парламент. вид-во, 2019.– 512 с.
В.І. Вернадський. В.І. Вернадський і Україна: з листування.– Київ: НБУВ, 2018.– 2019.
Вернадський В.І. Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського.– Київ: НБУВ, 2011.
Рекомендуємо переглянути:
