Емма Іванівна Андієвська (19.03.1931), українська письменниця – прозаїкиня і поетеса та художниця.
Е. Андієвська народилася у м. Донецьк (на той час Сталіно). Батько майбутньої письменниці був хіміком-винахідником, мати – агрономом за освітою і пізніше працювала вчителькою біології.
Через хвороби більшість шкільних предметів дівчинка здавала екстерном, її хворобливість змусила родину в 1937 р. переїхати до Вишгорода, у 1939 р. – до Києва.
З дитинства Андієвська мала феноменальну пам’ять і у 9–10 років читала найвідоміші твори світової літератури, а ще у 6 років проілюструвала «Декамерон» Боккаччо.
На початку війни батька Емми було розстріляно, і у 1943 р. вона з матірю виїхала до Берліна. У 1949 р. родина переїхала до Мюнхена.
Дівчина багато хворіла на сухоти хребта, довго лікувалася, тривалий час ходила у корсеті. Брала уроки оперного співу. У Берліні вона відмовилася ходити до жіночої гімназії, тож для маленької бунтівниці зробили виняток і взяли навчатися з хлопцями. У 1955–1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені і лишалася штатним працівником радіо аж до 1995 р. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода».
У 1957 р. закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія та переїхала до Нью-Йорка за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у В. Державина магістерську роботу: «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок.
У Нью-Йорку Е. Андієвська працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом із М. Лабунько – майбутньою ректоркою Українського вільного університету.
У 1959 р. Андієвська вийшла заміж за літературного критика, письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Згодом обоє отримали громадянство США.
Письменниця знала багатьох відомих митців і письменників – вихідців з України. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський і Василь Барка.
У 1992 р. авторка вперше побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину – Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька.
Нині письменниця живе у Мюнхені.
Емма Андієвська знає 9 іноземних мов – німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, португальську, латину, старогрецьку та санскрит. У власній творчості письменниця оперує тільки українською, стверджуючи, що хоче «створити українську державу в слові».
Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 р. Перша поетична збірка «Поезії» (1951) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська.
Творчий доробок письменниці – 45 поетичних і прозових книжок, 3 романи та понад 17 000 картин.
Емму Андієвську нерідко пов'язують із угрупуванням українських письменників Нью-Йоркської групи. Проте, сама авторка свою належність до цієї групи заперечує, оскільки почала публікуватися раніше, ніж інші члени групи.
Е. Андієвська працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Вона створила власний світ поетичних і художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості мисткині. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст.
Новаторство Андієвської полягає насамперед у відхиленні від звичних норм римування. Поетеса у своїх улюблених сонетах безстрашно виходить за межі усталених канонів: від класичної форми у них залишився тільки каркас – наявність чотирнадцяти рядків (хоча навіть тут трапляється похибка).
У всіх своїх творах письменниця свідомо використовує український Харківський правопис української мови. Своєю творчістю Андієвська також відроджує чимало архаїзмів. У авторки дуже багата лексика, яка поєднує у собі розмовні слова із науковими, часто біологічними, термінами. Часто замість дієслів вірші лаконічно прошиті тире – наче запрошують читача самостійно протягнути цю нитку крізь слова, домислити дію, долучитися до поетичної вишивки. Цікавою особливістю є й консонансна рима, тобто така, що базується на приголосних. Варто згадати велику кількість архаїзмів – Андієвська майстерно інкрустує свою поезію застарілою лексикою.
У творах письменниці важливим елементом є персоніфікація предметів, присвоєння їм людських рис. Окрім цього, їй притаманний глибокий культурний символізм: таким чином звичайні й буденні речі у її віршах перетворюються на уособлення цілого пласту автентики певного народу чи історичної епохи.
Е. Андієвська є також авторкою короткої прози – збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962).
Емма Андієвська є авторкою трьох романів. Перший – філософський роман «Герострати» (1950–1952), письменниця почала писати у віці дев'ятнадцяти років, реагуючи на новелу Жана-Поля Сартра «Герострати». Андієвська створила п'ять варіантів роману, але опублікувала лише останній із них у 1970 р.
Другий «Роман про добру людину» (1964–1968) і третій – «Роман про людське призначення» (1970–1980) присвячені українцям в еміграції. Обидва твори мають епічний характер і зображують українців, які опинилися в еміграції, у світовому контексті. Дія обох філософських романів із фантастичним сюжетом розвивається в різних кутках світу, де перебували українські емігранти, а також у таборах для переміщених осіб. Романи є жорстко антиімперськими і містять різке засудження утисків українців.
Декілька разів Е. Андієвська вдавалася до літературної мистифікації. Авторка вдалася до стилізації, вигадавши фіктивних поетів – грека Арістодімоса Ліхноса (збірка «Риба і розмір»), афроамериканеця Варубу Бдрумбґу (збірка «Риба і розмір») і перса Халіда Хатамі (збірки «Хвилі» та «Шухлядні краєвиди»). Цікаво, що лише в цих вигаданих перекладах є любовна лірика, яка поза тим відсутня у її творчості.
Малярський талант Е. Андієвської охарактеризований так: «Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з даром оригінального творчого мислення, її малярство комунікативне, довірливо налаштоване до людей. Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він також надреальний, в ньому синтезується досвід європейського малярства: сила експресіоністів, поезія Шагала. Те малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви, колоризм – енерготворчий струмінь її творчості». Ранні роботи малярки були виконані аквареллю, а пізніші – здебільшого акриловими та олійними фарбами. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на полотна – до двадцяти п'яти разів. Як і в її літературній творчості, у картинах Андієвської присутній тонкий гумор. Одна з улюблених тем Андієвської-художниці – чаювання та трапеза. Протягом двадцяти років вона сама ілюструє власні поетичні збірки.
Письменниця вшанована багатьма нагородами: лауреатка літературної премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984), кавалер ордену «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї» (2002), премія «Глодоський скарб» (2009). У 2001 р. номінувалася, а у 2018 р. отримала Національну премію України ім. Тараса Шевченка.
Андієвська член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу та Професійного об’єднання художників Баварії.
100 власних картин мисткиня передала в Чернівці до музею Емми Андієвської.
Радимо прочитати:
Андієвська Е. Ламані коани: білі вірші та сонети.– Київ: Всесвіт, 2011.– 256 с.
Андієвська Е. Мутанти: сонети.– Київ: Всесвіт, 2010.– 248 с.
Андієвська Е. Хід конем: поезії.– Київ: Всесвіт, 2004.– 168 с.
Андієвська Е. Фульгурити: сонети.– Київ: Всесвіт, 2008.– 232 с.
Андієвська Е. Щодення: перископи: поезії.– Київ: Друк. двір Олега Федорова, 2017.– 315 с.
***
Жодані І.М. Емма Андієвська і Віра Вовк: тексти в контексті інтерсеміотики.– Київ: ВДК «Університет "Україна"», 2007.– 116 с.
Зимомря М. Поліфонізм прози Емми Андієвської.– Дрогобич: Коло, 2004.– 148 с.
Смерек О.С. Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання, міфологізм, поетика творчості.– Львів: НАН України; Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка., 2007.– 191 c.: іл.
Сорока П. Емма Андієвська: Літературний портрет.– Тернопіль: Стар Софт, 1998.– 240 с.: фотогр.
Шаф О.В. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті.– Дніпропетровськ: Вид. «Овсяніков Ю. С.», 2008.– 171 с.
