Іл. Гнат Хоткевич у студентській виставі (з бандурою), 1899 // https://uk.wikipedia.org/wiki/
Українська земля дарує багато талановитих людей і один із них – Гнат Хоткевич.
Важко сказати, ким більше був Гнат Хоткевич – письменником, театральним режисером, критиком, художником, музикантом, талановитим інженером чи видатним педагогом.
Він народився 12 січня 1878 р. у Харкові (літературний псевдонім – Гнат Галайда) і в історію української культури увійшов насамперед як бандурист. Ще в дитинстві, почувши спів кобзаря, він закохався в народний інструмент і все життя його супроводжували кобза і кобзарі. Він пише «Я дав цілу нову галузь мистецтва – кобзарське мистецтво. Я підвів під нього науковий фундамент».
Почувши гру молодого бандуриста, відомий український композитор Микола Лисенко запрошує його до свого ансамблю, і вони разом підносять кобзарське мистецтво у галузь концертного відтворення.
Слава про молодого віртуоза поширилась Україною. Видатний український композитор Станіслав Людкевич писав «Хоткевич підніс гру на бандурі до своєрідного артистизму, зробив спосібною до нових ефектів та нюансів». Бандура в його руках звучала, як оркестр. Він на бандурі виконував твори класичного репертуару, зокрема, Брамса, Моцарта, Гайдна… Але він не тільки виконував на бандурі чужі твори, він писав твори для концертного виконанні на сцені: для голосу в супроводі бандури – «Про смерть козака-бандуриста», «Про козака Голоту», «Про бурю на Чорному морі»; для капели бандуристів – «Поема про Байду», «Нечай»; для інструментального виконання на бандурі – «Одарочка», «Невільничий ринок у Кафі».
Гнат Хоткевич провів низку лекцій-концертів, на яких не просто грав на бандурі, а і розповідав про історію українського мистецтва. «Хоткевич був неперевершеним віртуозом. В його руках бандура плакала, сміялась, говорила, шелестіла і дзвеніла бойовим поривом», – згадував його учень Григорій Бажул. Згодом він організує капелу кобзарів в Австралії.
У 1926 році під керівництвом Хоткевича створюється клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті, всі наступні роки митець створював підручники та нові музичні твори гри на бандурі тому, що методичної літератури з цієї теми майже не було. Він створює дев’ять ґрунтовних музикознавчих праць, серед них праця, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні – «Музичні інструменти українського народу». З під його пера виходять такі розробки: «Два поворотні пункти в історії кобзарського мистецтва», «Підручник гри на бандурі».
Паралельно з музичною творчістю він займався літературою і був у ті роки популярним письменником. У 1928 р. видано його твори в 8-ми томах, найбільш відомі – оповідання «Грузинка» та «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897–1901), збірка «Гірські акварелі» (1914). Протягом 1914–1915 років був написаний цикл оповідань під назвою «Гуцульські образки», повість «Авірон» (1917), романи «Берестечко», «Камінна душа».
Письменник багато сил витратив на створення тетралогії про Тараса Григоровича Шевченка, він задумав через його біографію дати свою версію історії України. Але не судилось…
У 30-роки почалися гоніння на творців українського відродження і під цю бійню попав і Гнат Хоткевич. І тому з чотирьох томів роману залишився один перший «Тарасик». В 1938 р. митця заарештували, обвинуватили в зраді та за присудом суду стратили.
Реабілітували Гната Хоткевича в 1956 р.
На довгі роки замовчувалась творчість цієї геніальної людини, і лише після проголошення незалежності його ім’я повернуто до скарбниці української культури.
Радимо прочитати:
Коломієць Р.Г. Гнат Хоткевич.– Харків: СИЦИЯ, 2019.– 119 с.
Супрун Н.О. Гнат Хоткевич – музикант: музично-теоретичне дослідження: монографія.– Рівне: Ліста, 1997.– 279 с.: іл., фот.– Бібліогр.: с. 256–279.
Хоткевич Г. Там, де не колеться трава. Гнат Хоткевич та його родина / упоряд. В. Манько.– Львів: Апріорі, 2017.– 190 с.: фот.– Бібліогр.: с. 190.
Радимо переглянути:
