фото. Леонід Жаботинський. Фото з сайту foto-basa.com //
https://ukurier.gov.ua/uk/news/na-malij-batkivshini-vshanuvali-leonida-zhabotinsk/
Леонід Жаботинський – легенда, важкоатлетичний світовий бренд, людина, яка створила себе сама. Це самородок, геній спорту, який народжується один раз на століття.
Великий український спортсмен-важкоатлет народився 28 січня 1938 року в с. Успенка Краснопільського району Харківської (зараз Сумської) області в простій селянській родині. Був справжнім самородком з народу, чия спортивна біографія та шлях до успіху могли б лягти в основу захоплюючого голлівудського фільму.
1941 р. родина виїхала до Харкова, де майбутній дворазовий олімпійський чемпіон дитиною пережив гітлерівську окупацію тоді як батько-фронтовик бив німців на фронті. Хлопчиком він зростав непосидючим, ходив в улюбленцях у вчителя фізкультури. Однак, сусіди та друзі родини помилялися, коли висловлювали припущення у розмові з матір'ю, Єфросинією Данилівною, мовляв, коли Льоня виросте, то стане, напевне, бігуном або волейболістом.
Голодне дитинство в окупованому місті не позначилося на природній силі майбутнього богатиря. Майже двометровим ростом і 47-м розміром ноги його обдарували гени – в цьому роду всі чоловіки були здоровані. Працюючи на Харківському тракторному заводі, батько Іван Жаботинський для науки синові граючи підіймав 120-кілограмове залізо. Він відправляв сина на стадіон ХТЗ зі словами: «Спорт – справа корисна». Про Жаботинського багато легенд свого часу ходило, одна з них така:
Якось Леонід Жаботинський приїхав до рідної Успенки дідуся Пилипа провідати. Тоді він ще лише центнер важив – ще ядро штовхав, але вже й штангу тягав. Якось вийшов атлет на вулицю з подвір'я і бачить – з пасовища корів на вечірнє доїння женуть. Йому напередодні розповіли, що у гурті задерикуватий бичок завівся і селянам не дає спокою. А тут дивиться Леонід – усе село врозтіч. Доярки та фуражники криком волають: «Обережно, бик! Не дай бог на роги підчепить». Не встиг він і оком змигнути, як бик просто на спортсмена помчав. З переляку «тореадор» мимохіть ухопив бугая за роги і на себе смикнув. А той як зареве, а потім – на коліна! Відступився Леонід, здивований бик підвівся і затрусив навтьоки. І тоді по селу і району поголоска пішла, що онук Жаботинського бугая приборкав, і тварина сумирною стала, нікого більше не чіпає.
Після восьмирічки Леонід влаштувався на ХТЗ де у котельно-монтажному цеху навчався токарній справі. Першим тренером з боксу у Леоніда став... його виробничий майстер. Тривали вагання щодо виду спорту, і розважливий хлопець не поспішав з остаточним вибором і легку атлетику, якою він активно займався, також не покинув.
Штанга, між іншим, зацікавила Жаботинського випадково. Якось, залишивши секцію класичної боротьби, яку він також деякий час відвідував, боксер-початківець зайшов глянути одним оком тренування важкоатлетів і... не втримався та записався у третю спортивну секцію. На відміну від більшості товаришів по спорту, розвивався він гармонійно і ніколи не полишав навчання. Після заводської зміни Леонід відвідував вечірню школу робітничої молоді, яку успішно закінчив у 1956 р. Після закінчення школи самостійно підготувався і вступив до Харківського педагогічного інституту.
Сходження Жаботинського на Олімп почалося 18 грудня 1953 року, коли Леонід виступив на своїх перших змаганнях з легкої атлетики – на першість Харківської обласної ради товариства «Торпедо». Тоді п’ятнадцятирічний хлопець із вагою 82,6 кг, вижав 50 кг, вирвав стільки ж і штовхнув 70 кг, набравши в сумі 170 кг.
У 1964 році Леонід Іванович став чемпіоном СРСР і отримав в подарунок від заводу «Коммунар» – автомобіль «горбатий» «Запорожець». Це був перший подарунок від держави. Підвіску «Запорожця» підсилили, переднє сидіння зрізали, і Жаботинський якось став у ньому вміщатись. Якщо машина застрявала у багнюці чи піску, важкоатлет повільно виходив, брав авто під пахву, переставляв на сухе місце та їхав далі. Це був не надто дорогий подарунок, але в ті часи спортсмени трудились не заради грошей. На першому місті був престиж держави, який неможливо було втратити на майбутніх Олімпійських іграх в Токіо. Ось такий «престиж» країни, престиж на голому ентузіазмі
Жаботинський був рідкісним типом важкоатлета-інтелектуала, здатного не тільки підняти величезну вагу, але і прорахувати стратегію протистояння з суперником, зуміти обійти його за сумою взятих кілограмів. Саме так Леонід Іванович на Олімпіаді в Токіо у 1964 році зумів обійти свого головного конкурента, іншого суперважкоатлета і живу легенду – Юрія Власова.
Український важкоатлет демонстрував на шляху до перемог завидну завзятість і силу волі. Він зумів взяти золото на двох Олімпіадах поспіль, що для важкоатлетів справжня рідкість. До того ж, на другі в своєму житті Олімпійські ігри Леонід Іванович приїхав уже досить «віковим» спортсменом, йому було 30 років. Крім того, не варто забувати, що Жаботинський зумів повернутися у великий спорт після чотирирічної перерви, викликаної двома складними операціями.
Коли у 1965 році український атлет-важковаговик Леонід Жаботинський виступав на спортивному турнірі у Відні, до нього підійшов місцевий 17-річний юнак і попросив автограф. Ним виявився Арнольд Шварценеггер, в майбутньому багаторазовий чемпіон із культуризму, який неодноразово удостоювався титулу «Містер Олімпія». Леонід Іванович, на відміну від австрійця, не запам'ятав цієї зустрічі та був дуже здивований, коли у 2004 році отримав телеграму від губернатора американського штату Каліфорнія, всесвітньо відомої голлівудської зірки Арнольда Шварценеггера із запрошенням приїхати до нього в гості. Тож, коли спортсмени зустрілися, власне, і розповів Жаботинському про цей давній випадок у Відні та висловив своє щире захоплення успіхами українського важкоатлета.
Що ті слова – не просто реверанс у бік легендарного ветерана, засвідчив подарунок. У програмі щорічного іменного чемпіонату бодібілдерів світу «Arnold Classics 2004» у Колумбусі, штат Огайо, 6 березня 2004 р. у присутності п'яти тисяч гостей Арнольд Шварценеггер публічно вручив українському штангісту Леоніду Жаботинському рідкісну пам'ятну нагороду (Rare Memorial Award).
Дворазовий олімпійський чемпіон (1964, 1968) з важкої атлетики, чемпіон світу (1964–1966, 1968), чемпіон Європи (1966, 1968), п'ятиразовий чемпіон СРСР (у 1964–1969), автор 19 (!) світових рекордів, заслужений майстер спорту СРСР Леонід Іванович Жаботинський спілкувався з керівниками держав, вінценосними особами, відомими політиками, світовими зірками, але при цьому завжди залишався простою і доступною людиною. Він багато часу присвячував роботі з молоддю, всіляко популяризував спорт, багато займався педагогікою.
Від 1975 р. перший у світі дворазовий олімпійський чемпіон з важкої атлетики мешкав у Москві. Звільнившись в запас у званні підполковника, від 1991 р. Л.І. Жаботинський працював у Московському торговому інституті, отримав звання доцента (1994), обіймав професорську кафедру (1995), служив проректором (1996) Московського інституту підприємництва і права, став почесним працівником вищої професійної освіти РФ, обирався почесним президентом Федерації важкої атлетики.
Наприкінці 90-х років Леонід Іванович повернувся в Україну, до Запоріжжя, адже за національністю завжди вважав себе українцем. З козачого роду... Тут чемпіон заснував іменні важкоатлетичний клуб і благодійний фонд, який надавав допомогу молодим спортсменам і ветеранам важкої атлетики, влаштовуючи щорічні турніри.
Леонід Іванович Жаботинський помер у четвер, у ніч на 14 січня 2016 р. Поховали багаторазового чемпіона світу 16 січня на Першотравневому кладовищі у Запоріжжі.
Дізнавшись про сумну новину, того ж дня у газеті «New York Times» Арнольд Шварценеггер щиро пригадав: – Свого часу він просто прикував мою увагу (He stole the show), бо здавався надзвичайною людиною, якоюсь формою натхнення. І я подумав: якщо він зміг, я теж зможу.
Великий спортсмен є почесним жителем міст Запоріжжя і Суец. В Запоріжжі встановлено пам’ятник Леоніду Жаботинському.
Його старший син Руслан написав книгу про легендарного спортсмена «Мой отец – Леонид Жаботинский».
Радимо прочитати:
Жаботинский Р.Л. Мой отец – Леонид Жаботинский. История жизни Великого человека, рассказанная его сыном.– Київ, 2014.– 216 с.
Жаботинський Р.Л. Леонід Жаботинський: «Я – українець…».– Запоріжжя: Тандем, 2019.– 200 с.
Очкурова О.Ю. 50 знаменитых спортсменов Украины / О.Ю. Очкурова, И.А. Рудычева, А.П. Ильенко. – Харьков: Фолио, 2004. – 511 с. – (100 знаменитых).
Попов Ю.В. Жизнь выдающихся людей. 115 знаменитых спортсменов: судьбы и рекорды.– Донецк: БАО, 2006.– 640 с.
Радимо подивитися:
