Іл. Василь Назарович Каразін // https://www.google.com/search фото+каразіна
Моя мета не тільки передати рідну історію,
хоча з подібних оповідей і складається історія країни загалом,
я хочу показати, якими патріотами були наші співвітчизники,
яким високим був рівень устремлінь їхніх душ.
Лариса Дешко
Василь Каразін (1773–1342) – український вчений, винахідник, просвітник, громадський діяч, засновник Харківського університету, ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Бенджаміна Франкліна в Америці. За словами М. Білякова, Василь Каразін, був учений, який випередив свій час.
Після проголошення незалежності України та початку її державності змінилося ставлення більшості громадян як до самих себе, так і до своєї країни: до її мистецтва, історії, культури, а також до історичних постатей. Ім’я Василя Каразіна віднесено до золотих імен України.
Народився Василь Назарович Каразін у 1773 році у селі Кручик Богодухівського повіту Харківської губернії в сім’ї військовослужбовця Назара Олександровича Каразіна. Свій рід Каразіни вели від Григорія Караджі, архієпископа міста Софії, грека за національністю. Прадід Василя Назаровича мав грецьке прізвище Караджи, яке потім трансформувалося в Каразін. Матір’ю Василя Назаровича була донька козацького сотника Харківського полку Варвара Яківна Коваленко. Василь Назарович втілив у собі найкращі риси своїх предків.
Василь отримував освіту у приватних пансіонах Харкова та Кременчука та Гірничому корпусі в Санкт-Петербурзі, перебуваючи вже на військовій службі. Був особисто знайомий з Григорієм Савичем Сковородою, твори якого вплинули на подальше формування його світогляду. Відбував дійсну військову службу в Семенівському полку. У 1795 році пішов у відставку, оселившись у своєму маєтку в с. Кручик. У 1798 році намагався таємно перебратися за кордон з метою вдосконалити свої наукові знання та уникнути суворого режиму часів імператора Павла I. Однак, був схоплений при переправі через р. Німан. Відіслав імператорові листа, який мав прийти раніше офіційного донесення місцевих властей. У листі Каразін пояснював свій вчинок бажанням здобути європейську освіту. Павло I пробачив його і призначив до канцелярії державного казначейства та до головної медичної колегії колезьким перекладачем. А у 1801 році він отримав чин колезького асесора. Каразін належав до ліберального крила українських поміщиків, які усвідомлювали необхідність розв'язати селянське питання. Свої проєкти намагався реалізувати в родовому маєткові, здійснивши на рубежі XVIII і XIX ст. цілу низку заходів: селянські повинності узгодив із величиною наділу, перевівши їх у грошовий еквівалент, створив громадську касу допомоги, запровадив сільське самоврядування, організував школу, для проведення сільськогосподарських експериментів виділив дослідне поле, заснував хімічну лабораторію і метеостанцію. У своєму маєткові у Краснокутську заклав дендропарк з унікальними рослинами (Каразінський дендропарк). Однак, нововведення Каразіна в умовах кріпосництва не дали бажаних наслідків.
Учений був членом семи наукових товариств. Найбільшим досягненням Василя Назаровича на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету. Просвітник не лише переконав уряд у доцільності такого кроку, а й провів надзвичайно велику роботу з підготовки громадської думки, збору коштів, необхідних для відкриття вишу. У 1805 році було засновано Харківський університет, що згодом став осередком культурного відродження України. Ще на початку березня 2022 року російські загарбники обстріляли та повністю розбомбили корпуси цього, одного з найстаріших вишів Європи.
Василь Назарович залишив після себе ґрунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Надзвичайно актуальними стали його ідеї про використання електрики й одержання штучних діамантів. Він автор близько 60 наукових праць. Серед його наукових здобутків – виготовлення цементу та селітри, азотної кислоти, суха дистиляція деревини тощо. У 1910 році праці Каразіна видав Харківський університет за редакцією Дмитра Багалія.
У 1816 році з метою пропагувати і впроваджувати вдосконалення у сільське господарство Каразін заснував Філотехнічне наукове товариство.
Василь Каразін протестував проти безземельного звільнення селян в Естляндії. За ліберальні погляди зазнав репресій. У 1820 році він був на
півроку ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці й після цього перебував під наглядом поліції в с. Кручик у своєму маєтку.
У жовтні 1999 року указом Президента України його ім'я присвоєно Харківському національному університету. На всіх етапах існування цього закладу вищої освіти ім’я Каразіна в ньому було оточене увагою і пошаною. Його ім’ям названо стипендії, на його честь проводили конференції, йому присвячували книги та статті, університет оголошував медальні теми, присвячені Василю Назаровичу.
Помер Василь Каразін у Миколаєві, де і похований.
Пам’ятники вченому встановлені в м. Харкові перед головним корпусом університету та в його рідному селі Кручик. Його ім’я має вулиця в Харкові, а також площа і вулиця в Богодухові. У 1993 році, на замовлення ЮНЕСКО на студії «Укртелефільм» про нього створено документальний фільм за сценарієм А. Денисенка «Громадянин вірнопідданий». А доцент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна В.П. Чугуй написав про нього п’єсу «Зрадлива доля».
Як людина креативного мислення Каразін усе життя був поглинений винахідництвом, вивченням природи, вдосконаленням і прикрашанням навколишнього світу. В одній зі своїх численних праць Василь Каразін написав слова, якими можна визначити його щирість та патріотизм: «Блаженний уже стократно, якщо випадок дав можливість зробити бодай найменше добро люб’язній моїй Україні!»
Радимо почитати:
Болебрух А.Г. Василь Назарович Каразін (1773–1842) / А.Г. Болебрух, С.М. Куделко, А.В. Хрідочкін.– Харків: Авто-Енергія, 2005.– 348 с.
Дешко Л.О. Каразінська каплиця: історія. Фотографії. Документи.– Київ: видавець Андрощук П.В., 2009.– 84 с.
Владислав Таранюк про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменґофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с., іл. (Життя видатних дітей).
Узбек Е. Василь Каразин из рода Караджи.– Харків: Майдан, 2002.– 132 с.– (Жизнеописание знаменитых греков Украины).
Хорунжий Ю.М. Мужі чину: історичні парсуни.– 2-ге вид.– Київ: Видання ім. Олени Теліги, 2005.– 424 с.
Радимо переглянути:
