Іл. Фрагмент картини Лариси Іванової «Леся Українка», 1961
// https://galychyna.if.ua/article/do-150-richchya-lesi-ukrayinki-svitlo-yiyi-duhovnogo-geniya/
Кожним словом, кожним променем думки,
кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина,
що ім'я їй – Леся Українка.
Олесь Гончар
Глибока освіченість, величезний творчий потенціал, блискуче володіння словом, незламна воля до життя, неосяжність задумів і наполегливість в їх реалізації – Леся Українка – мужній геній і окраса українського слова.
Леся Українка (справжнє прізвище, ім’я, по-батькові – Лариса Петрівна Косач-Квітка; 25.02.1871–01.08.1913) – поетеса, літературознавиця, фольклористка, інтелектуалка, поліглотка, громадська діячка, авторка поетичних збірок, поем, драм, епосів, публіцистичних праць, піонерка українського феміністичного руху, одна з найвидатніших авторок-драматургинь в українській та європейській літературі другої половини XIX – початку XX століття.
Лариса Петрівна Косач-Квітка народилася у м. Новограді-Волинському (нині Звягелі) на Житомирщині в освіченій інтелігентній знаній сім’ї.
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (17.07.1849–04.10.1930) – дитяча письменниця, поетеса, яка друкувалася під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою українського жіночого руху.
Батько, Петро Антонович Косач (01.01.1842–15.04.1909) – високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, дійсний статський радник, повітовий маршалок.
Дядько, Михайло Петрович Драгоманов (18.09.1841–02.07.1895) – український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму, прихильник ідеї «європеїзму» України.
Лесине дитинство минуло у м. Луцьку та у селі Колодяжне на Волині, стало, за словами М. Стельмаха, «колискою самобутньої поезії й драматургії Лесі Українки…». Домашньою освітою маленької Лариси опікувалася мати, створюючи індивідуальні підручники та культивуючи націотворні погляди у родині Косачів. Майбутня письменниця також студіювала іноземні мови. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти; влаштовували вечори і домашні концерти. Одним із найбільших авторитетів для малої Лесі був дядько Михайло Драгоманов, він мав великий вплив на формування її світогляду. Дівчинка з дитинства була неординарною: дуже рано навчилася читати, у віці 5-ти років написала свої перші листи до Женеви, до сім'ї дядька. У віці 9-ти років Лариса написала свій перший вірш «Надія», а у 13 років уже надрукувала дві поезії під псевдонімом «Леся Українка», який запропонувала її мати. У 14 років Леся – авторка двох надрукованих перекладів повістей Гоголя і першої своєї поеми «Русалка», а у 19 років – підручника «Стародавня історія східних народів».
Майбутня письменниця мала чудові здібності до гри на фортепіано, але, на жаль, не могла їх розвинути через хворобу руки, та до малювання – деякий час вона навчалася в художній школі М. Мурашка в Києві. Блискуче знання мов, а вона вільно володіла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою й італійською, розуміла грузинську, писала твори українською, російською, французькою та німецькою мовами; добре знала латину, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову, відкривало перед нею всі багатства європейських літератур, новинки якої вона могла читати в оригіналі.
Леся Українка – одна з фундаторів новітньої української літератури. Загальний спадок письменниці, що становить три поетичні збірки, понад 270 віршів і 20 драм в полікультурному контексті важко переоцінити. Саме Леся Українка поставила модерну українську літературу на один щабель розвитку з літературою європейською, сприяла ствердженню національної ідентичності українців. Вона була однією з перших письменниць зламу століть, яка заклала підгрунтя до створення психологічної жіночої прози, зокрема української.
Основні джерела Лесиної творчості – це внутрішні переживання і літературні враження. Завдяки їм в українській поезії з'явилися надзвичайно чудові за глибиною ліричності, душевного драматизму і психологізму твори.
Феномен таланту Лесі Українки в тому, що вона одночасно плідно працювала в різних напрямках і літературних жанрах. Серед її творів: збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902); поеми «Давня казка» (1893), «Одержима» (1901); «Одно слово» (1903), «У катакомбах» (1905); драми «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903–1907).
Як драматург, Леся Українка розвинула новий для того часу жанр драматичної поеми, де є сумніви і трагічна істина, мотиви еросу і танатосу, духовної сліпоти і стереотипів.
Драматична поема-феєрія «Лісова пісня» (1911) – вершина її творчості, шедевр української та світової літератури і драматургії, в який поетеса вклала усе своє дитинне зачудування світом, свій пошук спорідненої душі, увесь свій життєвий досвід, енциклопедичні знання і непересічний багатогранний талант. Саме у ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії – Мавка, – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого.
Леся Українка протягом 25 років працювала як перекладач із різних мов. Перекладала з давньогрецького, німецької, англійської, французької, італійської, російської та польської мов. Серед її доробку переклади творів Гомера, Шекспіра, Байрона, Мольєра, Вольтера, Руссо, Скотта, Бальзака, Жорж Санд, Міцкевича, Пушкіна, Короленка, Гоголя, Лермонтова, Сервантеса, Петрарки, Гейне, Гауптмана, Гюго. Її переклади відзначаються високою культурою мови, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.
Протягом усього життя Леся Українка цікавилася українським фольклором. Вона знала багато народних пісень (близько 500) і сама була видатним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 р.
Леся Українка та її чоловік Климент Васильович Квітка (04.02.1880–19.09.1953), український фольклорист, музикознавець, правознавець були першими українськими фольклористами, які почали записувати виконання народних пісень на фонограф. Однією з останній праць письменниці став великий цикл пісень з її голосу, який записав К. Квітка в 1913 р. З голосу Лесі також записано 220 народних мелодій.
Як громадська діячка Леся Українка була співзасновницею й учасницею «Плеяди» – літературного товариства української молоді, де готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських і зарубіжних письменників; писали власні твори, які оцінювали на конкурсах.
Епістолярій Лесі Українки відкриває можливість побачити час і оточення поетеси та дізнатися, як народжувалися задуми її творів.
Леся Українка створила свій власний міф у літературі, «переписавши» європейську історію культури з жіночої точки зору. Її називали Жанною д’Арк української поезії та дочкою Прометея, ніжною, блакитноокою Лесею і поетесою поступових ідей. І. Франко ставив творчість Лесі Українки в один ряд з творчістю Т.Г. Шевченка. Вихована в дусі кращих європейських літературних традицій, одночасно просякнута національним духом, своїми творами Леся Українка і сьогодні залишається сучасною. Її поезія спонукає до вершинної досконалості, до справедливості й добра. Тож не дивно, що читачі й сьогодні можуть тамувати спрагу з джерел Лесиної поезії.
Радимо прочитати:
Горянич М. Леся Українка і я: для мол. та серед. шк. віку.– Київ: Зелений пес: Гамазин, 2016.– 48 с.: іл.
Косач-Кривинюк О. Леся Українка. Хронологія життя і творчости: репринтне видання / вст. ст. М.Г. Жулинського. – Луцьк: Волин. обл. друк, 2006.– 928 с.– (Проєкт «Літературознавча скарбниця»).
Лаюк М. Залізна вода: роман.– Львів: Видавництво Старого Лева, 2021.– 260 с.
Панасенко Т.М. Леся Українка.– Харків: Фоліо, 2013.– 123 с.
