Георгій Нарбут – творець українського бренду

Іл. Портрет Г.І. Нарбута. Худ. Б. Кустодієв (фрагмент картини «Груповий портрет
художників товариства «Світ мистецтва») // https://www.wikiart.org/uk/georgiy-narbut

Нарбуту вдалося поєднати давній український стиль письма
із сучасними логотипами, а відтак створити бренд, який житиме
й після його смерті. Величезне занурення Нарбута в цю сферу графіки
дозволило відчуттю «українськості» текти вільно.
Мирослава Мудрак

Георгій Іванович Нарбут − великий митець, ціла епоха в історії українського мистецтва, світова величина. Він народився 25 лютого (9 березня) 1886 року на хуторі Нарбутівці Глухівського повіту Чернігівської губернії, (нині Сумська область), в родині, що походила зі збіднілої литовської шляхти.

Початкову художню освіту здобув самотужки. У 1896–1906 роках навчався у Глухівській чоловічій гімназії. Деякий час вчився в Івана Білібіна і Мстислава Добужинського. У 1909 році удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Шимона Голлоші. Після повернення, став членом мистецького об'єднання «Світ мистецтва».

У 1910–1912 роках працював над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок Івана Крилова, народних казок і дитячих пісень.

Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва та геральдики, виконав безліч гербів, ілюстрував або оформлював книги «Малоросійський Гербовник» (Владислава Лукомського і Вадима Модзалевського, 1914), «Герби гетьманів Малоросії» (1915), «Старовинна архітектура Галичини» (Юрія Лукомського, 1905), «Стародавні садиби Харківської губернії» (1917) та інші.

Щоліта приїздив до Глухова, де вивчав пам'ятки української старовини. Свій герб Нарбут підписав так: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець» (1912).

У березні 1917 року переїхав до Києва. Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок і етикеток для українських товарів, гральних карт. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 року став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 року (за іншими даними, – з лютого 1918 року) – її ректором. В цей період виконав цикл українських державних паперів, крім марок він розробляв банкноти української гривні доби УНР, грамоти, листівки.

Опрацював проєкти Державного Герба і Печатки Української Держави. 18 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив створену Нарбутом малу Державну печатку – зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Згодом співпрацював із журналами «Наше минуле», «Зорі», «Солнце Труда», «Мистецтво» та іншими. У 1918–1920 роках разом із Миколою Зеровим, Сергієм Єфремовим, Павлом Зайцевим і Вадимом Модзалевським створив літературно-художню містифікацію – «неслужащого дворянина Лупу Юдича Грабуздова» («українського Козьму Пруткова», за висловом Максима Рильського), за «авторством» якого створювалися поезії, оповідання, пародійні «наукові» трактати, графічні твори тощо.

Його творчість – це яскрава сторінка в українському мистецтві. Його цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Рання творчість зазнала значного впливу широковідомого об'єднання художників «Світ мистецтва». Крім творчості художників у галузі театрально-декораційного мистецтва та книжкової графіки, визначальний вплив на Нарбута справило давнє українське малярство і графіка XVII–XVIII століть, геральдика українських родів, графіка українських рукописів і стародруків. З часом Нарбут виріс у глибоко оригінального митця, довкола якого утворилась ціла школа з його послідовників у галузі графіки й ілюстрування книжок. Разом із сучасниками: Василем Кричевським, Тимофієм і Михайлом Бойчуками, Іваном Падалкою, Василем Седлярем, Оленою Кульчицькою, Антоном Середою, Олексою Новаківським, Петром Холодним та іншими майстрами започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20–30-х років в графіці.

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917), в якій художник досяг граничної простоти і водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва. 

Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.

У 1919 році мотивом кількох графічних творів Георгія Нарбута стали зображення трикутника Серпінського, зокрема візерунки, натхнені цією фігурою, використано ним при оформленні кількох номерів журналів «Мистецтво» (№ 3–5/6, 1919 рік та № 1, 1920 рік).

Помер митець від епідемічного висипного тифу 23 травня 1920 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 2).

До учнів і послідовників Нарбута належать Марко Кирнарський, Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Леонід Хижинський, Іван Мозалевський, Олександр Могилевський, Лесь Лозовський, Антон Середа, Олексій Маренков. Художник підтримував тісні дружні стосунки з українськими культурними діячами різних напрямків і стилів (письменниками Миколою Зеровим, Павлом Тичиною, Михайлем Семенком, композитором Пилипом Козицьким, науковцями Сергієм Єфремовим, Вадимом Модзалевським, Павлом Зайцевим, Віктором Романовським, Стефаном Таранушенком).

Мав величезний вплив і на становлення інших художників, таких як Сергій Конончук та Микола Алексєєв. Сергію Конончуку особливо імпонувала і була близькою творчість видатних графіків і особливо Г. Нарбута, який був серед тих, хто поклав початок українській радянській графіці. Творча спадщина Г. Нарбута була для С. Конончука справжньою школою і джерелом творчого натхнення. Властиві йому тонка стилізація мотивів ампіру, звернення до традицій українського бароко, до орнаментики та геральдики старовинних українських гравюр вплинули на формування образної мови Конончука.

Георгій Нарбут, належав двом дуже різним століттям (одне скероване в минуле, друге в майбутнє) і двом протилежним культурам: одна прагнула незалежності, а друга її утискала. Протягом свого дуже короткого життя Нарбут зумів виокремити й увічнити образи, у яких втілилися довгі століття культури та традиції, котрі вирізняли Україну на тлі інших національних утворень. Художник надав цим новим символам української спадщини  модерного, незалежницького духу і подарував українцям ХХ століття бренд, який водночас  втілював їхню належність до західної цивілізації і відображав місцеву мистецьку спадщину, котрій інші можуть тільки позаздрити. Зовнішні сили протягом багатьох століть подавали українське мистецтво як старомодне й намагалися перешкодити його розвитку, але Нарбут завдяки своєму чуттю та освіті зумів об'єднати всю історію українського мистецтва в надійні підвалини для його подальшого розвитку. Нарбут синтезував сотні джерел (від середньовічних рукописів XI століття до гравюр, вишуканих ювелірних виробів, розкішних тканин і архітектури XVII–XVIII століть, а також прекрасних народних ремесл) у єдину візуальну форму, що сприяла національному пробудженню, і то не лише в його часи, а й у наступні десятиліття. Те, що його здобутки пережили дві світові війни й тоталітарний режим, тільки підтверджує їхню цінність.

Нині вже нове покоління українських митців і дизайнерів розробляє бренд для пострадянської, постмайданної України. Це покоління, представлене креативними агенціями, послідовне у своєму безмежному ентузіазмі та потенціалі. Бренди цих творців, що народилися вже після розпаду СРСР і стали активними учасниками Революції гідності, – радісне відображення їхніх власних надій на майбутнє України. Можливо, на цьому етапі ті завдання, що втілилися у творчості Нарбута, нарешті реалізуються повністю, раз і назавжди.

Радимо прочитати:

Нагорна О. Георгій Нарбут.– Харків: Фоліо, 2021.– 119 с.: фот.– (Знамениті українці). - Бібліогр.: с. 117–119.  
Нарбут. Студії. Спогади. Листи. Реконструкція знищеного 1933 року «Нарбутівського Збірника» / упоряд. С. Білокінь.– Київ: Родовід, 2020. – 408 с.; іл.
Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута / передм. М.Ю. Філевич; упоряд. О.О. Савчук;
художн. оформ. О.Г. Чекаль.– Харків: Видавець Олександр Савчук, 2022.– 64 с., 77 іл.

Радимо переглянути: