В усьому світі журналістика – це важка чоловіча робота. Яка потребує фізичної витривалості, сміливості і чесності.
Андрій Юрійович Цаплієнко – відомий український журналіст, військовий кореспондент, телеведучий і сценарист, режисер документальних фільмів. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України. Працював в «гарячих» точках, робив репортажі під час конфліктів у різних країнах світу. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну висвітлює героїчну оборону ЗСУ з різних фронтів. Має державні нагороди, професійні відзнаки та премії.
Андрій Цаплієнко народився в родині підприємця у Харкові 12 жовтня 1968 року. Отримавши середню освіту, вступив до Харківського інституту мистецтв (1985–1991). Там хлопець навчався на акторському факультеті, але навчання довелося перервати на службу у збройних силах.
Роботу на телебаченні почав у 1989 році. Спочатку працював освітлювачем у Харківській обласний телерадіокомпанії. Згодом став репортером регіональної харківської телекомпанії «Оріон». Завжди мріяв про особистий проєкт. Його мрія здійснилась у 1993 році, коли світ побачила авторська програма «Буря в стакане». У 1995 році в ефірі з'являється програма «Чудное мгновенье» спільного виробництва «Студії +7» та Харківської обласної телерадіокомпанії, автором і ведучим якої стає Андрій Цаплієнко. Завжди у роботі прагне досконалості, але відчуває, що йому не вистачає професійних знань і досвіду. І, коли видалась нагода, Андрій подався до Швеції на курси підвищення журналістської кваліфікації. Вони проводилися в університеті міста Кальмар. Після повернення у 1995 році переходить на харківський телеканал «Приват TV», де обіймає посаду режисера та ведучого.
У 1997 році переселяється до Києва, де швидко знаходить роботу. Якийсь час працює автором і ведучим програми «Люди», виробництва ТІА «Вікна». У 1998-му приходить на роботу на телеканал «Інтер», спочатку ведучим програми «Утречко», а з 1999 року – ведучим і керівником програм «N-ний кілометр», «На лінії вогню», «Спецкор» телеканалу «Інтер». З 2001 року стає військовим кореспондентом «Інтер», робить репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.
Незважаючи на величезну завантаженість, Андрій продовжує свій шлях до знань і вступає до Київського міжнародного університету на факультет журналістики, який успішно закінчує 2006 року.
Згодом Цаплієнко взявся за створення сценаріїв для студії документальних фільмів телеканалу «Інтер. У цей період за його авторства були зняті стрічки: «Беслан. Удар по России» (2005), «Допинг. Фабрика чемпионов» (2008), «Місто, яке зрадили» (2008). Останній, навіть, було висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, два інші відзначені призами міжнародних кінофестивалів.
Була ще одна яскрава сторінка у творчій кар’єрі журналіста. З 2010-го а потім три роки поспіль брав участь у гонках «Дакар» у складі української команди «SIXT Ukraine». Завдяки щоденним репортажам Андрія Цаплієнка українські телеглядачі мали можливість стежити за перебігом найекстремальнішого ралі планети та вболівати за наших сміливців. Саме він був автором ідеї відтворити національні технології подібних зйомок. А про те, що залишилося за кадром, про головних героїв події – наших гонщиків, про взаємини людей в екстремальних умовах і волю до перемоги розповів документальний фільм «Танго з Дакаром», який Андрій разом із оператором Вадимом Ревуном створив одразу після повернення додому.
А потім настав страшний 2014 рік. «Зелені чоловічки» зайшли до Криму. Андрій Цаплієнко, як завжди, був у вирі подій. 7 березня 2014 року разом із групою журналістів з різних країн був жорстоко побитий озброєними проросійськими активістами після зйомок штурму російськими військовиками української армійської частини 2355 у Севастополі. Під час інциденту за групою журналістів було організовано збройне переслідування з метою знищити відеокамери та весь відзнятий матеріал. Групу відпустили, але медійники зазнали забоїв, принижень, погроз на адресу родин. Так журналіст вперше зіткнувся з «лещатами русского міра»
У серпні 2014 року Андрій звільнився з телеканалу «Інтер», на якому пропрацював 17 років. Журналіст згадує: «Мені не соромно ні перед ким за те, що я там робив. Мало хто знає про фронду, таємний протест проти редакційної політики «Інтера» під час Майдану. Позиція «Інтера» в ті дні стала однією з причин мого рішення перейти на «1+1». Ще одним аргументом на користь «плюсів» стало те, що цей канал дав можливість робити репортажі українською мовою.
Коли відбулося підступне «завуальоване» вторгнення росіян до Донбасу, коли розпочалася АТО, Андрій Цаплієнко як військовий кореспондент одним із перших поїхав на фронт, щоб все побачити на власні очі та донести правдиву інформацію для глядачів. Свої перші враження про події на фронті він описує так: «Першим було відчуття ірреальності, абсурдності. Відчуття абсурдності через те, що це відбувається в твоїй країні. Стільки разів я працював на війнах у інших країнах, і я завжди повертався додому з відчуттям спокою, миру, який мене очікує вдома. І я молився Богу, і дякував Йому за те, що в нас – не так. Що в нас немає війни». Але війна прийшла справжня, з потворним обличчям, з усіма своїми жахами: підступністю, кров’ю, смертю, тортурами, руйнуваннями. Журналіст побував в кожному куточку фронту, освітлюючи трагічні події. Йому доводилось бути на передових позиціях, спілкуватися з нашими воякáми, потрапляти під обстріли, бачити безжальні бомбові атаки ворога, страждання поранених, сльози мирних мешканців на руїнах своїх будинків.
Саме тут, на війні, у нього виникла ідея написати книгу про тяжку реальність, у якій нашому народу випало жити. «Це сталося на підходах до Слов’янська, – розповідає історію задуму журналіст. – Наші війська ще не увійшли туди, ми – журналісти – жили на той час в Ізюмі, їздили на зйомки і увечері поверталися в готель монтувати сюжети. Одного разу серед ночі я проклацував телеканали і помітив знайоме обличчя. Він нагадав мені мого друга, тільки він був старший років на двадцять... А коли він почав говорити, я зрозумів, що це мій друг. Він був у полоні 10 днів, які забрали у нього 20 років життя. Я зрозумів, що про це треба писати».
«Книга змін», таку назву мала збірка нарисів, вийшла 2015 року. Книжка має документальну основу й оформлена як зібрання зворушливих художніх оповідей. Лейтмотивом до неї стала фраза: «Війна була неминучою… Ми не хотіли змінюватись. І тому вона почалась». (Більше читати про книгу https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&id=7&idg=88)
На сьогодні у доробку автора п’ять книжок. Також він став співавтором книги «Macedonia: The Conflict and The Media». Його твори перекладені кількома європейськими мовами.
Як справжній патріот Андрій Цаплієнко не залишився осторонь, коли відбулося повномасштабне вторгнення росії до України 24 лютого 2022 року. Він знову там, де «гаряче», знову поспішає донести інформацію, розповісти про подвиг українців, про сутність навали окупантів. Готує репортажі, веде особисті блоги на інтернет-каналах, дає інтерв’ю іноземним ЗМІ, співпрацює з волонтерами.
У березні цього року під час виконання редакційного завдання у Чернігівській області Андрія було поранено. «Колеги стояли біля машини і готувалися до зйомки. Помітили дрон, але в укриття не встигли. З трьох боків прилетіло три «Смерчі». Встигли впасти на землю біля машини. Крім вибухів, було чутно, як уламки «січуть» повітря. У цьому підступність касетних бомб. Андрій відчув дуже сильний удар по стегну, ніби чимось важким. Практично відразу в той же квадрат почала «гасити» російська артилерія. Підкреслюю – це звичайні житлові будинки. Водій прийняв сміливе рішення сховати машину, ризикуючи життям. Щоб дати шанс групі терміново дістатися до лікарні. У підвалі Андрію надали першу допомогу. Поранення стегна. Далі – до лікарні», – так змальовує ситуацію друг Андрія, український журналіст і мандрівник Дмитро Комаров. Дякуючи Небу і лікарям, журналіст вилікувався і знову в строю.
Ще 2014 року Андрій Цаплієнко зрозумів суть цієї війни і знає за що бореться. «Треба розуміти що це – цивілізаційний конфлікт, – наголошує журналіст. – В історії нашого народу це – «філософська війна», війна між тим, що ми обираємо – життя чи небуття, існування без нашої історії або навпаки – з великою історією, що налічує сотні років. Цей вибір ми робимо просто зараз. І від того, наскільки швидко ми зможемо змінити себе, залежить, коли ми переможемо. Але я впевнений, ми – переможемо».
Радимо прочитати:
Цаплієнко А. Екватор. Чорний колір & Білий колір: роман.– Харків: Фоліо, 2022.– 544 с.
Цаплиенко А. Империя Четырех Сторон: роман.– Харків: Фоліо, 2014.– 414 с.
Цаплієнко А. Книга змін : нариси.– Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015.– 256 с.
Цаплиенко А. P.O.W. Люди войны: єсе и рассказы.– Харків: Фоліо , 2012.– 409 с.
Цаплієнко А. Стіна: роман.– Львів: Вид-во Старого Лева , 2018.– 576 с.
