Фото. Мирослав Скорик. https://holodomormuseum.org.ua/
news/pomer-ukrainskyj-kompozytor-myroslav-skoryk/
Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ – перших десятиліть ХХI ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик. Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним із «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати для людей, а не для того, щоб показати й прославити себе. Сама тільки суха статистика його здобутків вражає не тільки кількістю та різноманітністю, а чи не найбільше – відчуттям доцільності того, що потрібно суспільству від музики.
Мирослав Скорик – композитор, що залишив у своїй спадщині понад 300 творів і працював майже в усіх жанрах: оперному і балетному, концертному й камерному, пісенному і хоровому, духовній і естрадній царині, в площині театральної та кіномузики, транскрипціях світової класики та знаменитих шлягерів в естрадно-джазовому й академічному стилі. Це прекрасний редактор, який повернув в концертний обіг кілька десятків незаслужено забутих шедеврів світової та української музики минулих епох. Він – блискучий музикознавець, прекрасний піаніст, дириґент, багатолітній керівник камерного оркестру «Академія» Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка.
Мирослав Скорик – організатор музичного життя, займав керівні посади провідних музичних інституцій: у 1988–2020 роках – голова Львівської організації Спілки композиторів України, завідувач кафедри композиції Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка, у 2011–2016 – художній керівник Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г. Шевченка.
Небагато українських музикантів отримали стільки нагород і звань: Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалер ордена «Знак Пошани», нагороджений орденом «За заслуги» 1, 2, 3 ступенів, професор, академік Академії мистецтв України.
Мирослав Михайлович Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові. Його родина була тісно пов’язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-просвітницькими колами Галичини, відіграла значну роль у суспільно-культурному житті краю. Мирослав рано виявив нахил до музикування. Його неабиякі здібності помітила Соломія Крушельницька, рідна сестра його бабусі Олени, і заохотила талановиту дитину до систематичних занять музикою. У 1945 році Мирослав розпочинає навчатись у Львівській музичній школі при консерваторії. А в 1947 році всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом. До Львова із Сибіру Скорик повертається аж 1955 року і тоді ж вступає на перший курс Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка. З 1963 року починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції й одразу опиняється в гущавині культурних подій. Він організовує естрадний ансамбль «Веселі скрипки», для якого пише пісні й інструментальні твори. Естрадні пісні, написані молодим музикантом, до сьогодні зберігають свою популярність. У 1964 році славетний режисер Сергій Параджанов зняв кіношедевр «Тіні забутих предків», а музику до цього фільму він запропонував написати молодому і ще невідомому Скорику. Але найбільшу – і цілковито заслужену! – популярність його доробку здобув твір, котрий завершив тривалий період творчості митця. Цим твором був «Карпатський концерт» для оркестру.
Глибоке пізнання коренів національної та європейської культури викликало в композитора бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Завдяки старанням Скорика протягом 1970 – початку 1990-х років побачили світло сцени українські опери перших десятиліть XX сторіччя. Інтерес до музики минулих епох не міг не відбитися на власній творчості митця.
Важливою сторінкою діяльності Мирослава Скорика стало керівництво камерним оркестром студентів тоді ще Вищого музичного інституту імені М. Лисенка. З колективом, який невдовзі почав називатись Львівський камерний оркестр «Академія», Скорик був пов’язаний до кінця життя. Згодом за період Незалежності відбувається неймовірне «географічне» розширення концертної діяльності та промоції творів композитора у світі. Успішні концерти самого Маестро та виконання його творів у США й Канаді, Австралії та Німеччині, Австрії та Польщі й інших країнах засвідчили найвищу художню вартість його музики не лише для українців, але й для меломанів різних куточків планети.
Відлік нового тисячоліття Скорик символічно розпочинає першою у своєму доробку оперою «Мойсей» за поемою Івана Франка. Але не тільки цим Маестро дивує своїх прихильників. Творчість двох останніх десятиліть напрочуд інтенсивна та багатогранна.
Широкій публіці останні роки зі Скориком запам’яталися феєричними виступами на концертній естраді, де він виконував як піаніст свої джазові твори та обробки.
1 червня 2020 року Мирослав Скорик відійшов у вічність, залишивши тим, хто його знав і любив, почуття трагічної нереальності того, що сталося, а прийдешнім поколінням – свої музичні послання, в яких так палко, пристрасно і сильно б’ється серце української культури.
Радимо прочитати:
Бєлікова В.В. Історія української музики: навчальний посібник дл вузів.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008.– 232 с.
Кияновська Л.О. Мирослав Скорик.– Харків: ЛА «Час читати», 2021.– 124 с.
